3. Зміст соціального виховання дітей – сиріт у школах - інтернатах
Зміст соціального виховання дітей-сиріт полягає в побудові таких взаємозв’язків особистості із суспільством, що забезпечують формування її життєвого досвіду та включення в систему соціальних відносин, соціально здорової поведінки та підвищення рівня соціального здоров’я. Більшість вихованців мають відчуття знедоленості, що є наслідком відсутності материнської та батьківської любові, недостатнього розвитку у сфері емоційних і тактильних контактів із дорослими. Тому так важливо застосовувати методи соціально-педагогічної компенсації, які розвивають здатність кожної дитини відповідно до її індивідуальних можливостей і психофізичного потенціалу помічати не тільки недоліки, але й певні переваги проживання в інтернаті. Велику роль у формуванні позитивного образу родини відіграє відвідування дитиною різноманітних дитячих заходів для спілкування із однолітками із загальних шкіл (міських конкурсів, спортивних змагань). У загальноосвітній школі-інтернаті дитина має бути оточена любов’ю й повагою дорослих людей.
Для дітей-сиріт, які виховуються поза родиною, у відриві від суспільства, в умовах установ закритого типу, формування системи соціально-побутового орієнтування набуває особливого значення, доведено, що умови життя і виховання в закладі закритого типу та відсутність дитячо-батьківських стосунків деструктивно впливають на особистісний розвиток дітей-сиріт : у них спостерігається знижений загальний психічний тонус, порушення процесів саморегуляції, домінування пасивності у різних видах діяльності, недостатня здатність до співчуття, імпульсивність в поведінці, знижена (в порівнянні з ровесниками з сім'ї) емоційна регуляція, емоційно-пізнавальна взаємодія.
Доведено, що загалом зростання дитини в умовах закладів інтернатного типу, призводить до проблеми її в емоційному, інтелектуальному, мовленнєвому та фізичному розвитку. Вона має труднощі у спілкуванні та поведінці, характеризується звуженням світогляду та труднощами в особистісному зростанні та адаптації до нових умов життєдіяльності, соціалізації та інтеграції в суспільство в цілому. Наведемо деякі результати конкретних досліджень з означеної проблеми.
4. Фактори які впливають на розвиток дитини – сироти
Виявлено (Г. М. Бевз, В. І. Брутман, Л. С. Волинець, Л. Н. Галігузова, М. М. Малофеєв, С. Ю. Мещерякова, І. В. Пєша, Т. Я. Сафонова, Л. М. Царєгородцева, Л. П. Чичерін та ін.), що порушення у розвитку особистості дитини-сироти виникають на основі дії двох груп несприятливих соціально-психологічних факторів.
Першу групу складають фактори, зумовлені недоліками виховання в колишніх родинах : негативна спадковість, безпритульність, бездоглядність і жорстоке ставлення та ін.
В другу групу увійшли фактори, зумовлені наслідками недосконалої системи виховання в інтернатних закладах : неповноцінне спілкування з дорослими через відсутність достатньої кількості персоналу і його велику плинність; постійне перебування в закладі закритого типу і відсутність контактів з довкіллям; звужене коло спілкування, регламентація вільного часу режимними моментами та ін.
Відсутність досвіду взаємодії з дорослими негативно позначається на розвитку соціальних контактів дитини-сироти із однолітками, вони часто не помічають один одного, не вступають в ігрову взаємодію, не чутливі до ініціативи та емоційного стану однолітків, що призводить до виникнення конфліктів між ними. Інші діти для дитини-сироти являються монотонним фоном їх життя, а якщо і виступають із цього фону, то, скоріше, як конкуренти або суперники, але не як партнери або товариші. Діти живуть у теперішньому, не маючи минулого та майбутнього, вони не вміють фантазувати, мріяти, до чогось прагнути. Їх бажання обмежені потребами, які слід негайно задовольнити, і носять відображення дисциплінарного характеру їх життя (вони бажають бути слухняними, швидко вдягатись, гарно та правильно їсти). Тобто, особистісний розвиток вихованців дитячих будинків характеризується відсутністю тимчасової перспективи.
І. О. Алексієва, І. Г. Новосельський у питаннях щодо перебування дитини у школі-інтернаті вважають, що більшість часу діти проводять у одних тих самих стінах із обмеженою кількістю людей, які з ними спілкуються. Дефіцит уваги доповнюється дефіцитом елементарних сенсорних стимулів, дефіцитом інформаційного потоку в цілому. Автори, які як і А. М. Висоцька, вказують на той факт, що діти практично ніде не бувають, їх життєвий простір звужений даним закладом.
Відомо, що особливу тривогу викликають проблеми соціальної адаптації й постінтернатного становлення випускників інтернатних установ. Після закінчення інтернату, кожен з випускників іде в самостійне життя, де зазнає глибокої кризи, яка породжена труднощами соціалізації, дитина не здатна стати повноцінним членом суспільства. Представники даної соціальної групи зазнають труднощів у професійному самовизначенні, у шлюбі, у встановленні професійних і дружніх відносин, значна частина поповнює ряди правопорушників.
Однак, дослідження вчених М. О. Дубровської, В. К. Зарецького, В. Н. Ослон доводять, що перебування дитини у школі-інтернаті має і свої плюси. На думку науковців, дитина перебуває в безпеці, її вихованням займаються фахівці, з’являється шанс до оптимізації умов її життя.