4. Основні методи правового регулювання аграрного права.

Будь-яке наукове дослідження потребує визначення не тільки його предмета, але й методу, який використовується наукою для пізнання її предмета. У юридичній літературі, в тому числі і в аграрно-правовій, досі ще не склалося чіткого визначення методу правового регулювання. Традиційно метод правового регулювання розглядається відповідно до системи права. Вся система права за однорідністю правовідносин (предмета правового регулювання) поділяється на галузі. А оскільки метод правового регулювання властивий тим суспільним відносинам, які є предметом даної галузі права, то мається на увазі, що предмету кожної галузі повинен відповідати і метод правового регулювання.

Проте ця позиція в умовах формування ринкових відносин втрачає своє значення. Нині вченими-правознавцями жваво обговорюється проблема дослідження методу правового регулювання стосовно права в цілому. Вона не нова, до неї зверталися вчені-юристи й раніше.

У загальній теорії держави і права під методом правового регулювання розуміють закріплені в нормах права прийоми, засоби і способи впливу на поведінку суб'єктів права, установ у відповідних суспільних відносинах.

Оскільки предмет аграрного права становлять не однорідні, а цілий комплекс пов'язаних між собою характером виробництва різних правовідносин, то слід говорити не про єдиний метод правового регулювання, а про різноманітність методів. Стосовно тих чи інших суспільних відносин, які виникають в умовах сільськогосподарського виробництва, застосовується і метод їх правового регулювання.

У випадках, коли між суб'єктами господарювання в аграрному секторі виникають правовідносини власності, для їх регулювання застосовуються прийоми, засоби і способи цивільного методу правового регулювання — рівноправності сторін. Метод земельного законодавства застосовується у випадках регулювання земельних правовідносин в АПК. Управлінсько-організаційним відносинам, які є складовою частиною предмета аграрного права, властивий характер переважно методів господарського права. Отже, слід погодитися з правниками, які висловлюють думку про те, що аграрному праву притаманні три основних методи правового регулювання: дозвіл, припис, заборона, які знаходять своє вираження в диспозитивних і імперативних прийомах регулювання з урахуванням специфіки аграрних відносин, про що детальніше йшлося в першому параграфі цього розділу.

Специфіка аграрного права визначається також методом правового регулювання під­приємницьких правовідносин. Визначення методу правового ре­гулювання дає змогу відповісти на питання, яким чином здійс­нюється регулювання аграрних правовідносин. Метод аграрного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовідно­сини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі ор­ганізаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання.

Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сто­рін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним суб'єк­ти аграрного підприємництва, вступаючи у майнові правовідноси­ни, мають право відповідно до ст. 44 Господарського кодексу Ук­раїни (далі — ГК) з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Тобто суб'єкти підприєм­ницької діяльності діють за принципом «дозволено все, що не забо­ронено законом». В умовах формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення. Із розширенням права колективного самоврядування як систе­ми управління діяльністю колективних сільськогосподарських під­приємств і виробничих сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчос-ті. Застосування цього методу дає можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.

Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні од­нієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб'єкти аграрного підприєм­ництва зобов'язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, ви­користання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцен­зування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державно­го управління економікою мають діяти за принципом «дозволено те, що встановлено законом».

В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згід­но з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб'єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), ста­тутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).