Етнічний устрій

Дискусійним в історичній науці є питання про етнічний устрій Київської Русі. Які етноси жили на території держави ?

Радянські історики пропагували теорію, згідно з якою в Київській Русі сформувалася єдина давньоруська народність (спільна літературна мова, культура, психічний склад), з якої після розпаду Київської держави, з часом, утворилося три народи -український, російський і білоруський. Ця теорія була створена на догоду радянській ідеології і не має під собою належних під­став. Єдиної давньоруської народності не було, вона не могла скластися ні до утво­рення Київської Русі, ні в період її існу­вання. Чому? По-перше, до об'єднання в одну державу східнослов'янські племена існували самостійно, вони знаходилися в різних природних умовах і відчували впливи з боку різних етносів. По-друге, в період Київської Русі, в умовах панування натурального господарства, були відсутні необхідні тісні контакти між населенням великої території держави.

Російський історик XIX ст. М.Погодін виступив з теорією, за якою в Київській Русі до сер. XIII ст. мешкали великоруси (росі­яни), котрі після татарської руїни 1240 р. переселилися на північ. Натомість, на "порожнє" місце, прийшли переселенці з Волині і Галичини, які й явилися предками сучасних українців.

Згідно з концепцією М.Грушевського, Київська держава і культура були створені лише однією народністю - українською.

Мабуть, треба визнати, що східно­слов'янське населення Русі не було одно­рідним і складалося із трьох основних етніч­них груп:

• Південні русичі - на території Київсь­кої, Чернігівської, Переяславської, Галиць­кої і Волинської земель.

• Північні русичі – на території Новгород­ської, Псковської, Володимиро-Суздальської, Смоленської і Рязанської земель.

• Західні русичі - на території Полоць­кої, Мінської, Туровської земель.

Український етнос і українська мова відокремлюються вже в період Давньоруської держави!

Про існування протоукраїнських мовних рис у давньоруський період свідчать лінгвістичні дослідження. До того ж, у Закарпатті, яке ще в XI ст. відокремилося від Києва і потрапило під владу Угорщини, весь цей час існувала українська мова. То коли ж вона там могла закріпитися, як не в період Київської Русі?

Утвердження християнства

Християнізація Русі розпочалася ще за часів Аскольда. Але вчені-історики вважають, що знайомство слов'ян з християнською релігією відбулося ще в антську епоху. Цілком до­стовірним є факт хрещення слов'янського князя Бравлина наприкінці VIII - поч. IX ст. у м. Сурож, описаний в "Житії св. Стефана Сурозького". Багато зусиль для поширення християнства на Русі доклала велика княжна Ольга, яка сама була християнкою. Та остаточно воно стало офіційною державною релі­гією після хрещення 988 р. Володимира, яке відбулося в Херсонесі.

В історії Київської Русі можна виділити чотири якісно відмінних періоди. Зміст і особливості цих періодів наведено нижче.

І період

Охоплює князювання

Олега (882-912рр.)

Ігоря (912-945 рр.)

Ольги (945-964 рр.)

Святослава (964-972 рр.)

Князі об'єднали майже всі східнослов'янські племена, підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з ко­човиками і Візантійською імперією. Від­повідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяль­ності київських князів.

За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древ­ляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські словени, а також неслов'янські племена – чудь і меря. Здійснюючи походи на схід –до Каспію та проти Візантії, князі зміц­нювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.

Дружина Ігоря - Ольга, в зовнішній по­літиці віддавала перевагу дипломатії. Вона здійснила податкову реформу (це перша на Русі реформа), чітко визначивши розміри дані та місця її збору. Ольга пер­шою із великих київських князів прийняла християнство.

Син Ігоря і Ольги - Святослав збільшив територію держави, поширивши владу на в'ятичів, що мешкали в межиріччі Волги і Оки. Князь здійснював надзвичайно актив­ну зовнішню політику, приєднавши тери­торії Дунайської Болгарії та Північного Кавказу (пізніше ці території були втра­чені). Святослав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.

II період

Охоплює князювання

Володимира Великого (978-1015 рр.)

Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності.

За князювання сина Святослава - Володимира - загалом завершилося формування території Київської Русі, її площа стала найбільшою в Європі.

Адміністративна реформа Володимира зміцнила систему державної влади.

Володимир забезпечив захист Русі від печенігів, зміцнивши прикордонні землі системою валів та укріплених містечок.

Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене такими причинами, як необхідність укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входжен­ню Русі в сім'ю європейських народів.

Після смерті Володимира між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим.

Однією із найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів - "Руської правди".

Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську Лавру, збудував багато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Не дивно, що історики називають Ярослава тестем Європи.