Розділ XVI. Міжнародне співробітництво

Ст. 108. Міжнародне співробітництво у галузі ветеринарної медицини

Ст.109. Міжнародні договори

Розділ XVII. Прикінцеві положення

На ветеринарні органи та посадових осіб служби ветеринарної медицини покладений обов‘язок доводити до відому керівників господарств, підприємств, працівників тваринництва і населення основні положення ветеринарного законодавства, організовувати виконання закону та виданих у його розвиток документів, безпосередньо на тваринницьких і інших підприємствах та в організаціях.

З іншого боку, багато залежить від контролю за виконанням закону, від його організації та дієвості. В коло обов‘язків кожного спеціаліста ветеринарної медицини входить систематична перевірка виконання вимог закону.

Законодавство з питань ветеринарної медицини періодично видається у вигляді збірників : в яких публікується текст Закону України “Про ветеринарну медицину”, всі інструкції, настанови, правила, вказівки тощо.

Важливе значення має видання органами місцевої влади обов‘язкових рішень з питань ветеринарної медицини, в яких викладаються ті чи інші положення Закону, вказуються конкретні заходи, що сприяють його виконанню.

Як правило, вони стосуються заходів боротьби з епізоотіями, виконання на території області, району, міста певних ветсансправил, організації ветеринарного обслуговування тваринництва тощо.

Ці рішення є обов‘язковими і відіграють велику роль у покращенні ветеринарного стану тваринництва.

Розробка та внесення на розгляд місцевих органів влади проектів рішень є обов‘язком органів ветеринарної медицини областей, головних державних інспекторів ветеринарної медицини міст, районів.

Крім рішень, органи ветеринарної медицини періодично видають збірники, випускають брошури, листівки, плакати про вимоги Закону, правила охорони тваринницьких господарств від занесення інфекцій тощо.

Значну допомогу органам ветеринарної медицини та спеціалістам зобов‘язані надавати органи державної влади – державні адміністрації, Ради народних депутатів сіл, районів, областей.

Контроль за виконання законодавчих актів з питань ветеринарної медицини. Здійснення державного контролю за виконанням колективними сільськогосподарськими підприємствами, установами, організаціями, громадянами вимог ветеринарного законодавства покладається на головних державних інспекторів ветеринарної медицини, їх заступників та державних інспекторів ветеринарної медицини.

Вони координують діяльність усіх служб ветеринарної медицини, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також юридичних і фізичних осіб, які здійснюють ветеринарну практику.

Державний ветеринарний контроль – сукупність організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання юридичними і фізичними особами законодавства про ветеринарну медицину.

Першочергове значення має контроль за виконанням Закону “Про ветеринарну медицину” та інших положень ветеринарного законодавства. Такий контроль ведеться постійно і скрізь: у господарствах будь-яких форм власності, в населених пунктах, на забійних та інших промислових підприємствах, на ринках, залізницях, водному, повітряному транспорті, державному кордоні. Його здійснюють спеціалісти ветеринарної медицини, що працюють у господарствах і в установах державної ветеринарної медицини.

Документи , що видаються у розвиток Закону України “Про ветеринарну медицину”. У практичній діяльності спеціалістів організацій та установ державної ветеринарної медицини, в роботі ветеринарних організацій, установ, Міністерств і відомств, навчальних закладів та науково-дослідних інститутів важливу роль відіграє знання і правильне застосування комплексу різних нормативних документів загального і спеціального характеру.

Кожен лікар, фельдшер ветеринарної медицини при виконанні своїх обов‘язків керується цими документами. На користуванні ними грунтуються всі ветеринарні заходи. Перш за все це стосується профілактики та ліквідації хвороб тварин, а також ветеринарно-санітарного контролю взагалі , управління службою ветеринарної медицини в країні, областях, містах та в сільських адміністративних районах.

Нормативний документ (нормативний акт) – виданий компетентним органом держави акт, що встановлює будь-яку норму, правило. Так, основним діючим в Україні нормативним актом в галузі ветеринарної медицини є Закон України “Про ветеринарну медицину”.

На підставі цього закону видаються всі інші нормативні та нормативно-технічні документи з ветеринарної медицини. Як правило, вони являють собою акти, що регулюють правові стосунки та діяльність працівників служби ветеринарної медицини і регламентують заходи щодо боротьби з хворобами тварин, а також по охороні здоров‘я людей від хвороб, загальних для людини та тварин.

В них викладені методи діагностики захворювань, правила застосування профілактичних і лікувальних заходів проти заразних хвороб, ветеринарно-санітарні правила тощо.

Видання нормативних документів з питань ветеринарної медицини входить у компетенцію Мінагрополітики та його Державного департаменту ветеринарної медицини.

Накази, інструкції, вказівки цього міністерства та департаменту ветеринарної медицини із вказаних питань обов‘язкові для виконання всіма міністерствами, відомствами, сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та установами, а також громадянами.

Іншими словами, вказані документи відносяться до так званих імперативних (обов‘язкових) нормативних актів. Відхилення від них не допускається.

Нормативні та нормативно-технічні документи з питань ветеринарної медицини є складовою частиною Ветеринарного законодавства. Їх уважне вивчення та пунктуальне виконання – важливі умови забезпечення високої ефективності ветеринарних заходів.