4 Проблеми сучасної педагогічної психології

сучасна педагогічна психологія структурно і функціонально спрямована на розв’язання важливих теоретичних і практичних завдань освіти, на формулювання загальної концепції навчання, виховання і розвитку людини, пізнання особливостей цього розвитку на кожному етапі освіти і в контексті суспільного процесу.

Однією з найважливіших в розвитку дітей є проблема знаходження і максимально можливого використання для розвитку кожного сензитивного періоду в житті дитини.

Проблематичність цього питання полягає в тому, що нам,:

По-перше, не відомі всі сензитивні періоди розвитку інтелекту і особистості дитини, їх початок, тривалість і кінець.

По-друге, в житті кожної дитини вони, мабуть, індивідуально своєрідні, наступають в різний час і протікають по-різному.

Інша проблема, яка давно привертає увагу педагогічних психологів і яку впродовж декількох найближчих десятків минулих років з різним ступенем успішності обговорюють фахівці з різних країн, стосується зв'язку, що існує між свідомо організовуваною педагогічною дією на дитину і її психологічним розвитком.

Третя з проблем стосується використання загального і вікового, їх поєднання у процесі здійснення навчання і виховання.Кожен вік дитини відкриває свої можливості для її інтелектуального і особистісного зростання!

Ще одна психолого-педагогічна проблема – це проблема забезпечення індивідуалізації навчання.Під нею розуміється необхідність науково обґрунтованого розділення дітей по групах на основі задатків, можливостей, здібностей, що є у них, і застосування до кожної дитини таких програм і методів навчання або виховання, які краще всього підходять до її індивідуальних особливостей.

1Взаємозвязок понять навчальна діяльність ,навчання ,учіння , научіння їх схожість і відмінність

Навчальна діяльність –це учіння школяра, що відбувається в умовах навчання. Навчальна діяльність формується в процесі навчання. Це один із основних видів діяльності особистості, спеціально спрямований на оволодіння способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених за формою теоретичних знань (В. В. Давидов). А. К. Маркова вважає, що учіння стає навчальною діяльністю, якщо учень у процесі здобування знань оволодіває новими способами навчальних дій, які випливають із самостійно поставлених навчальних завдань, засвоює прийоми самоконтролю і самооцінки своєї навчальної діяльності. Г. С Костюк зазначає, що процес учіння як набування індивідуального досвіду відбувається через дії дитини. Учіння стає компонентом ігрової та початкової трудової діяльності дітей – дошкільників. Воно стає провідною діяльністю в житті більшості дітей, коли вони вступають до школи. Учіння стає навчальною діяльністю в міру того, як складаються його цілі, завдання, зміст, мотиви, способи дій та їх результати. Усвідомлюючи й приймаючи цілі учіння, школяр стає суб'єктом навчальної діяльності.

Навчання - цілеспрямовано організоване научіння. Це процес взаємодії між тим, хто навчає і тим, кого навчають, в результаті якого появляються знання, уміння, навички, здійснюється психічний і особистісний розвиток учнів; цілеспрямована передача підростаючому поколінню інтелектуального і професійного досвіду

Учіння - цілеспрямоване засвоєння соціального досвіду, це діяльність особистості, ціль якої научіння; діяльність активна, гностична. Вона є зовнішньою (предметною, перцептивною, символічною) і внутрішньою (розумовою, мнемічною, перцептивною). Є первинне учіння (через проби і помилки) і вторинне, яке носить власне інтелектуальний характер.

Научіння - процес і результат здобування індивідуального досвіду. Це поняття виникло в зоопсихології в роботах американського психолога Е.Л.Торн-Дайка та інших. Шляхом научіння може здобуватися будь-який досвід у людини і нові форми поведінки в тварин.