Розділ 1. Національні економіки в системі світового господарства. Варіативність моделей економічного розвитку

1. Місце та роль національної економіки в системі світогосподарських зв'язків

2. Основні індикатори економічного потенціалу та рівня розвитку країн

3. Класифікація країн у світовій економіці

4. Особливості взаємовідносин між країнами в умовах глобалізації

5. Основні моделі економічного розвитку країн світу

1. Місце та роль національної економіки в системі світогосподарських зв’язків

Світове господарство (світова економіка) склалося на початку XX ст. внаслідок тривалого історичного процесу розвит­ку суспільства. Велике значення при цьому мали перехід на ма­шинне виробництво, розвиток промисловості, необхідність роз­ширення ринків збуту, джерел сировини тощо. Означені чинники стимулювали формування спеціалізації країн та їх внутрішніх ре­гіонів щодо випуску певних видів продукції, а відтак і обміну то­варами й послугами на зовнішніх ринках. У цей період активно відбувається процес вивезення капіталу за кордон, активізується зовнішня торгівля, нарощуються обсяги зарубіжних інвестицій у промисловість та сферу послуг.

Упродовж XX ст. максимального розвитку набувають міжнарод­ні ринкові відносини, які привели до руйнації економічної та полі­тичної відособленості країн, посилення міжнародного поділу праці, спеціалізації держав-лідерів на виробництві товарів та послуг, сти­мулювання обміну продуктами праці та науково-технічними досягненнями (особливо у сфері «ноу-хау»), потужного впливу ТНК на всі сфери суспільного життя (за даними професора Л. Мяснікової (Росія), саме в них сконцентровано у 4—5 разів більше фінансових ресурсів, ніж у всіх національних банках світу разом узятих), потуж­них інвестиційних хвиль, які максимально посилюють процес не­рівномірності соціально-економічного розвитку країн та регіонів.

Суттєвих змін у системі соціально-економічних наук у XX ст. за­знав і понятійний апарат. Для характеристики єдності національних економік все частіше почали використовувати дефініції «світова економіка» чи «світове господарство», а в останні п'ятнадцять років ще й «глобальна економіка», які, на думку багатьох науковців, є то­тожними і перебувають у ієрархічних (таксономічних)¹ зв'язках з поняттям «національна економіка». Таким чином: світова еконо­міка — це сукупність національних господарств, пов'язаних між собою системою міжнародного поділу праці, економічними, полі­тичними та соціокультурними відносинами.

Спробу визначити основні складові поняття «світова економі­ка» (СВ) робили багато науковців, однак найбільш вдалим є тлу­мачення французького економіста Мішеля Бо, переконаного, що компонентний склад СЕ утворюють вісім основних систем:

1. сукупність виробничої діяльності людини, яку можна ви­значити макроекономічними показниками;

2. сукупність національних економік усіх країн світу, які ма­ють певне місце у світовій системі;

3. сукупність міжнародних зв'язків (відносин) між національними господарствами;

4. глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) та транснаціональних банків (ТНБ);

5. інтеграційні угруповання країн та міжнародні організації;

6. світова система, сформована та організована внаслідок роз­витку капіталістичного способу виробництва;

7. світова капіталістична система, яка є домінуючою в сучас­ному світі;

8. наслідки економічної діяльності всього людства, які роз­глядаються з позиції стану охорони довкілля та ресурсів, що використовуються.

До означеного списку різні дослідники часто додають ще й чинники, які сприяють інтернаціоналізації господарського життя, досить добре унаочнюють нарощування залежностей і взаємо­зв'язків між національними господарствами та світовою економі­кою в цілому. На думку В. Колесова та М. Осьмової (Росія), сюди слід включати: наявність глобальних проблем людства, виник­нення регіональних економічних об'єднань; трансформацію ін­дустріального суспільства у постіндустріальне; утворення потуж­них транспортних структур та мереж розповсюдження товарів і послуг та їх вплив на численні країнові стандарти споживання та образу життя; науково-технічний прогрес; виникнення національ­них та міжнародних норм і стандартів соціального життя тощо.

Важливим моментом процесу консолідації національних економік в єдину систему світового господарства є чинник цілеспрямованої діяль­ності держав щодо міжнародного узгодження правил і процедур пе­реміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталів, технологій, ство­рення національних інтеграційних структур, яким делегуватимуться певні повноваження щодо розподілу зазначених вище чинників.