6.2. Грецька цивілізація у Північному Причерномор”ї

На островах Егейського моря характеризується наявністю численних територіально невеликих міст-держав (полісів). Саме в полісах було сконцентроване політичне, економічне та культурне життя еллінів. У їхньому розвитку протягом архаїчної доби спостерігається зростання питомої ваги рабовласницьких виробничих відносин. Проте, праця рабів у той час не могла відігравати вирішальну ролі у матеріальному виробництві. На відміну від материкової й острівної Греції, де архаїчний період був органічним продовженням передполісного періоду (XI–IX ст.), у Північному Причорномор'ї така спадкоємність була відсутня, а перші грецькі поселення виникли тут тільки у другій половині VII — на початку VI ст. до н. е.

Переселення греків на узбережжя Понту було продовженням так званої Великої грецької колонізації, що охопила практично все Середземномор'я — північні березі Африки, узбережжя Малої Азії та Європи, — і яка перекинулася до Причорномор'я. Тут, на південному берегу Понту, не пізніше ніж VII ст. до н. е. було засновано Сінопу, в середині VI ст.

до н. е. — Гераклею. На північно-західному узбережжі в останній чверті VII ст. до н. е. виникає Істрія, у другій половині VI ст. до н. е. — Каллатіс, Томіс. Приблизно в VI, в усякому разі, не пізніше ніж V ст. до н. е. грецькі переселенці засновують Фасіс і Діоскурію у Східному Причорномор'ї. Освоєння греками північного узбережжя відбувається головним чином у VI ст. до н. е. Отже, все Причорномор'я було охоплене грецькими колоністами. Проте слід підкреслити, що в даному випадку йдеться лише про вузькі прибережні зони, розташовувані вздовж морів і лиманів.

Колонізація Північного Причорномор'я проходила в три етапи. На першому з них, у другій половині VII ст. до н. е., було засноване поселення на о. Березань (Борисфен), залишки якого дійшли до наших днів. Після заснування Березанського поселення біля нього вже в першій половині VI ст. до н. е. на берегах однойменного лиману з'являються грецькі сільські поселення. Інше близьке за часом грецьке поселення виникло на північному узбережжі Меотиди (біля Таганрога). Воно було знищено морем, і про його існування ми знаємо тільки зі знахідок керамічних виробів під водою.Уявний вигляд Ольвійського порту. Мал. С. Д. Крижицького.

На другому етапі, який охоплює перші три чверті VI ст. до н. е., на правому березі Бузького лиману засновують Ольвію, а на сучасних Керченському і Таманському півостровах, по берегах Керченської протоки, що називалася в давнину Боспором Кімме-

рійським, виникають Пантікапей (м. Керч), Німфей, Мірмекій, Тіритака, Феодосія, Гермонасса, Фанагорія, Кепи та ін. На третьому етапі (остання чверть VI — початок V ст. до н. е.) спостерігається найбільш інтенсивна міграція греків у Північне Причорномор'я, що було пов'язано з розгромом Іонії персами (545 р. до н. е.) і падінням Мілета (494 р. до н. е.). У цей час здебільшого вихідці з Іонії освоюють землі у Нижньому Подністров'ї, де були засновані Ніконій (Роксоланівське городище) та Тіра (м. Білгород- Дністровський),

а навколо Ольвії виникає ціла мережа сільськогосподарських поселень.

В останній чверті VI ст. до н. е. на західному узбережжі Криму виникло невелике поселення, відомо під назвою Керкінітида (м. Євпаторія), а на зламі VI—V ст. до н. е. був заснований Херсонес Таврійський

(м. Севастополь) — єдина дорійська колонія у Північному Причорномор'ї. Навкруги всіх цих міст, в основному на узбережжі, виникають сільські поселення, які складають сільські округи міст — хори.Ольвія. Напівземлянка. (Кінець VІ поч. V ст. до н. е.

У період грецької колонізації у Північному Причорномор'ї, за винятком околиць Херсонеса, було відсутнє більш-менш стабільне осіле місцеве населення. Тому на початковому етапі свого розвитку античні центри регіону розвивалися відносно самостійно, не відчуваючи суттєвого тиску з боку варварського оточення.

Таке масове переселення греків було зумовлене цілою низкою причин. Однією з найважливіших стала агресія персидської держави, війська якої часто спустошували малоазійські міста. Значну роль відігравало також відносне перенаселення, коли для збереження життєздатності суспільства необхідно було обмежувати кількість жителів на одиницю площі. Існували й інші причини, які спонукали греків шукати на чужині кращої долі. Зокрема, внутрішньополісні конфлікти, коли частина жителів тієї або іншої держави, програвши в політичній боротьбі, була вимушена шукати щастя в інших місцях. Певну роль у появі колонізації у греків відігравав розвиток ремісничого виробництва, для потреб якого необхідно було шукати нові ринки збуту, а також джерела надходження сировини. Усе це сприяло розширенню торгівельної діяльності. Причиною переселення на нові місця могли бути й неврожаї, голод, які спричинили заснування Регії та Кірени.

Основну масу переселенців складали землероби, частково — ремісники, торговці й представники з інших верств античного суспільства. Цікаво відзначити, що, наприклад, при заснуванні Кірени в загін колоністів було виділено по одному змужнілому сину від кожної сім'ї.

Слід підкреслити, що особливістю старогрецьких колоній було те, що в економічному і політичному відношенні вони, як правило, не залежали від своїх метрополій. Термін "колонії" в даному випадку використовується умовно. Взаємозв'язки колоній із метрополіями здійснювалися на рівноправних договірних засадах. Цим старогрецькі колонії принципово відрізнялися від колоній у сучасному розумінні.Ольвія. Житловий квартал із землянковою забудовою. Реконструкція С. Д. Крижицького

Під час грецької колонізації заснування нового міста мало організований характер. Цю акцію здійснювали за велінням оракула. За літературними свідоцтвами, ще в метрополії обирали або призначали керівника групи колоністів — ойкіста. Після прибуття на місце територію нового міста розмежовували під фортечні мури, на ділянки під житлові будинки, одну десяту площі призначали під культові споруди. Так нові міста набували регулярної прямокутної системи розпланування. Паралельно з цим межувалитакож сільську округу. Окремий загін колоністів-першопоселенців (апойків) за своєю чисельністю був невеликим і навряд чи набагато перевищував приблизно сотню-півтори осіб. Про все це свідчать, зокрема, епіграфічні пам'ятки. Проте археологічні дані дозволяють припускати, що іноді процес колонізації міг відбуватися певною мірою стихійно, як це, мабуть, могло мати місце при формуванні Ольвійського поліса. Із приводу цього зазначимо, що Ольвія, як і переважна більшість північнопричорноморських міст, не мала регулярного прямокутного плану. Її сільська округа формувалася поступово найімовірніше, стихійно, а в освоєнні цих територій брала участь значно більша кількість переселенців, а ніж було вказано вище. У зв'язку з цим підкреслимо, що з найзначний міст Північного Причорномор'я регулярної прямокутної системи розпланування набув, та й то не одразу, лише Херсонес.

Більшість міст заснували вихідці, головним чином із Малої Азії, зокрема з Іонії і, власне, з міста Мілета. Лише Фанагорію побудували жителі Теоса, Гер-

монассу, — можливо, мітіленці, а Херсонес в останній четверті V ст. до н. е. — жителі Гераклєї Понтійської і Делоса. Разом з тим, якщо слідувати Амміану Марцелліну, не виключено, що метрополією всіх мілетських поселень Боспору був Пантікапей.

Велика роль релігії в житті античного суспільства зумовила те, що під час колонізації, крім звичайних міст і поселень, греки зводили також і окремі святилища. Серед них найбільш відоме святилище на острові Левка (нині Зміїний), де, за міфологічними уявленнями греків, окрім Ахілла і Іфігенії, мешкали душі блаженних. Згадка про цей острів з'являється вже в Арктіна — поета, що жив у середині VII ст. до н. е. Можливо, до раннього часу належить і поява таких святилищ, як згадувані в міфах Ахіллів Дром і мис Партеній.

Гривна спіральна з фігурками тварин на кінцях

І ст. до н.е. - І ст. н.е.

З Ногайчинського кургану поблизу с. Червоне, АР Крим.

Розкопки 1974 р.

Браслет

І ст. до н.е. - І ст. н.е.

З Ногайчинського кургану поблизу с. Червоне, АР Крим.

Розкопки 1974 р.

Сережки

І ст. до н.е. - І ст. н.е.

З Ногайчинського кургану поблизу с. Червоне, АР Крим.

Розкопки 1974 р.

Фібула-брошка

І ст. до н.е. - І ст. н.е.

З Ногайчинського кургану поблизу с. Червоне, АР Крим.

Розкопки 1974 р.

Сережка

І ст. н.е.

З кургану Соколова Могила поблизу с. Ковалівка, Миколаївська область.

Розкопки 1974 р.

Пектораль із кургану Толстая Могила

Скіфська стела, с. Тернівка

Кіммерійці. Зображення на етруській вазі VI ст., копія з більш ранньої грецької роботи.

Зброя доскіфської епохи. Голов’ятине і Софіївка Черкаської обл. Національний музей історії України. Фото автора

Вудила та псалії VIII–VII ст. Середнє Подніпров’я. Національний музей історії України. Фото автора

1

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Алексєєв С.В. та ін. Історія України: Короткий курс лекцій ( для студентів вузів усіх спеціальностей та усіх форм навчання)/ С.В.Алексєєв,О.А.Довбня, Є.П.Ляшенко. – Краматорськ: ДДМА, 2007. – 228с.

2. Борисенко В. Й. Курс української історії – з найдавніших часів до XX ст. – Вид 2-ге. – Київ: «Либідь», 1998.

3. Боханов А.Н., Горинов М.М. История России с древнейших времен до конца XX века: Книга I. История России с древнейших времен до конца XVII века. – Москва: ACT, 2001.

4. Залізняк Л. Л. Первісна історія України: Навч. Посібник. – К.: Вища шк.., 1999. – 263 с.: іл.

5. Орест Субтельний «Україна: Історія». – Київ «Либідь». – 1992.

6 . Березанская С. С. Цвек Е. В. Клочко В. И. Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита — бронзы на Украине. — Київ, 1994. — 189с.

7 .Латишев В. Известия древних писателей греческих и латынских о Скифии и Кавказе, тт. І-II. П., 1893–1906.

8. Археологія України - 2005 курс лекцій за редакцією доктора історичних наук професора Л.Л Залізняка .

9. Археология СССР Степи европейской части СССР в Скифо-сарматское время.Под общей редакцией академіка Б.А Рібакова. Издательство. «Наука». Москва 1989.

10 .Археология Украинской ССР. Том 1. Первобытная археология Артеменко И.И. Березанская С.С. Наукова думка.. Киев 1985.

11. Левин М. Г., Чебоксаров Н. Н. Хозяйственно-культурные типы и историко-этнографические области. // Советская этнография. 1955. 4.

12. Формозов А. А. Этнокультурные области на территории Европейской части СССР в каменном веке. — М., 1959.

13. Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. — Киев, 1990.

14. Бибиков С. Н. О ранних формах ремесленного производства. — Домашние промыслы и ремесло. — Л. 1970.

15. Бунятян К. П., Мурзін В. Ю., Симоненко О. П. На світанку історії. Київ, «Альтернатива», 1998.

16. Відейко М. Ю. Україна: від Трипілля до Антів. - Київ, "Кріон", 2008.

17. Давня історія України. — Київ, 1997.

18. Енциклопедія Трипільскої цивілізації, в 2 тт. Київ, 2004.

19 . Коробкова Г. Ф. Хозяйственные комплексы ранних земледельческо-скотоводческих обществ Юга СССР. — Л. 1987.

20. Мезенцева Г. Дослідники археології України. — Чернігів, 1997.

21 . Словник-довідник з археології. — Київ, 1996.