3. Вітчизняні теорії учіння

Фундатор вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинський розрізняв учіння зі здобуванням знань від учителя (організована навчальна діяльність) і учіння шляхом розв’язування проблем (аналог самостійного научіння в сучасному розумінні). Організоване навчання має дві фази: спостереження і здобування знань; закріплювання знань. Основні психолого-педагогічні чинники учіння: готовність, усвідомленість і самостійність учня, послідовність і систематичність викладання, наочність, повторювання й вправи.

Г.С. Костюк розглядав процес учіння, як активність суб’єкта, яке сприяє всебічному розвитку особистості. Навчальна діяльність – це єдність операційної, мотиваційної й змістової характеристик активності учня, це система процесів розв’язування різноманітних завдань. Важливого значення слід надавати самостійності знань та постановки учням завдань, які визначаються його знаннями життєвим досвідом, ціннісними орієнтаціями та характерологічними особливостями. Від усвідомлення учнями завдання залежить характер розумових процесів, спрямованість думки. якість результату навчання

За концепцією М.С. Фрідмана основною одиницею навчального процесу є навчальна тема або розділ програми. Продуктивне вивчення її повинно складатися з трьох основних етапів: мотиваційного, операційно-пізнавального, рефлексивно – оцінкового.

На мотиваційному етапі - учні повинні усвідомити основні навчальні завдання за допомогою дій педагога: створення навчальної проблемної ситуації; формування основних навчальних завдань; спонукання учнів до самооцінки й самоконтролю власних можливостей, створення плану роботи, усвідомлення того основного, що потрібно знати і вміти, як результат вивчення теми.

Мета операційно- пізнавального етапу – засвоєння змісту теми, опанування навчальними діями та операціями, виявлення об’єктів та закономірностей, та роз в’язування широкого кола завдань, що базується на цій закономірності.

Рефлексивно- оцінковий етап забезпечує здійснення рефлексії – самоаналізу процесу учіння, його продуктивність, особистісні здобутки, емоційні здобутки, емоційні задоволення, що викликає потребу у творчості, пізнанні, наполегливій самостійній роботі.

Д.Б. Ельконін – автор популярної періодизації онтогенезу людської особистості висунув гіпотезу про те, що провідною діяльністю є цілеспрямована навчальна діяльність, в ході якої у дітей формуються мотиви учіння, зміст умінь і навичок у відповідності з об’єктом інтересу дитини та віковими особливостями виконання провідної діяльності.

В.В. Давидов експериментально встановив особливості навчальної діяльності: навчальна діяльність орієнтована на саморозвиток учнів, формування мотивації, пізнавальних інтересів; основним змістом навчання є не емпіричні, а наукові поняття, подані як система, показником сформованості цілеспрямованої навчальної діяльності є здатність учня розрізняти конкретний результат і загальний спосіб, яким цього результату було досягнуто.

4. Рівневий аналіз навчальної діяльності

Структуру навчальної діяльності в педагогічній психології аналізують на трьох рівнях її організації: мета-, макро- й мікрорівнях.

Метарівень – виділення в структурі навчальної діяльності універсальних складових психологічної будови будь-якої діяльності: мотиваційний, організаційний, інформаційний, виконавський і оцінковий компоненти та компонент контролю.

Макрорівень – макроструктура навчальної діяльності передбачає наявність двох основних компонентів – усвідомлення (з’ясування) змісту навчального матеріалу й засвоєння його (І.І. Ільясов); розуміння й заучування (Я.А. Коменський); здобування й закріплювання знань (К.Д. Ушинський); встановлення зв’язку та зміцнення його (Е.Л. Торндайк); сприймання, розуміння, виконання та перевірка знань (О.М. Леонтьєв); сприймання й осмислювання навчальної інформації й опанування нею (С.Л. Рубінштейн); з’ясування й орієнтування в навчальних матеріалах і відпрацювання їх (П.Я. Гальперін).

Мікрорівень – дії й операції з’ясування і відпрацювання змісту навчання: пізнавальні дії й операції емпіричного й теоретичного рівнів; дії оброблення й засвоювання матеріалу (С.Л. Рубінштейн).

Сучасна педагогічна психологія базується на окремих концепціях зарубіжних, а за основу бере вітчизняні концепції по учінню.

 

Запитання та завдання для самостійної роботи

1. Складіть власну логічну схему бази знань розділу 3.

2. Дайте характеристику поняттю, механізмам і законам научіння. '

3. Визначте відмінність розуміння в педагогічній психології категорій научіння й учіння.

4. Охарактеризуйте учіння як пізнавальну діяльність. Наведіть класифікацію видів навчальної діяльності.

5. Дайте перелік провідних вітчизняних концепцій учіння. Систематизуйте їхні основні положення.

6. Охарактеризуйте основні психологічні теорії учіння зарубіжних авторів.

7. Поясніть відмінність термінів учіння і цілеспрямована навчальні діяльність.

8. Обґрунтуйте роль навчальної діяльності у формуванні теоретичного мислення як вершини розвитку людського розуму й духовних потреб.

9. У чому суть рівневого аналізу навчальної діяльності? Відтворіть. склад кожного рівня навчальної активності учня.

Основна література:

1.Забродський М. М. Педагогічна психологія. К., 2000. С. 137— 178.

2.Зимняя И. А. Педагогическая психология. М., 1999. С. 19— 31.

Рекомендована література:

1.Педагогічна психологія / За ред. Л. М. Проколієнка, Д. Ф. Ніколенка. К., 1991-

2.Вікова та педагогічна психологія: Навч.посіб./О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська та ін. – К. Каравела, 2006 – 344с.

 

 

Лекція 7

Тема: Здібності в навчальній діяльності

1.Поняття навчальності, її структура, вікові особливості та діагностика

2. Типи навчальності і рівні розвитку здібностей до навчання

3. Психологічні причини невстигання,шляхи його діагностики та корекції

 

 

1.Поняття навчальності, її структура, вікові особливості та діагностика

Навчальність— це характеристика індивідуальних можливостей учня: до осмислювання й засвоювання навчальної інформації, тобто запам'ятовування матеріалу, розв'язування задач, виконання різних типів контролю та оцінки навчальної діяльності.

У широкому розумінні навчальність є проявом загальних здібностей людини, що виражає її пізнавальну активність, можливості до засвоювання нових знань, умінь, навичок і складних форм розумової діяльності. З огляду на це, навчальність виступає як загальна можливість психічного розвитку дітей, досягнення більш узагальнених систем знань,способів дій у рамках навчально-пізнавальної, навчально-практичної й науково-пізнавальної діяльності.

Під навчальністю розуміються особливості мисленнєвої діяльності, які відіграють певну роль в успішності в навчанні.

Отже, навчальність – це певна сукупність інтелектуальних якостей, які за наявності й відносної рівності інших необхідних умов сприяють кращій продуктивності навчальної діяльності. З огляду на вимоги до конкретних типів людської діяльності, певних здібностей для опанування ними, доречним є поділ на загальну навальність (виявляється в інтегрованих показниках успішності навчання людини) та спеціальну навальність (виявляється в екстраординарних успіхах опанування певного навчального предмета або галузі знань чи виду діяльності). Загальна навчальність утворюється здібностями з розряду загальнопізнавальних.

До основних компонентів навчальності можна віднести такі: здатність до зосередженості, розподілу й переключення уваги, (що забезпечує лабільність інтелекту), узагальненість, гнучкість, стійкість розуму, усвідомленість мисленнєвої діяльності та самостійність мислення.

Здатність до зосередженості, розподілу й переключення уваги – компонент навчальності, який забезпечує зосереджуваність учня на пізнавальній задачі, розподіл уваги на необхідні властивості чи якості предметів, явищ, суттєві характеристики понять, а за необхідності своєчасно переключатись. Діти, які мають дефіцит уваги мають знижені показники навчальності та уповільнений темп розвитку.

Узагальненість (або глибина) розуму – центральний компонент здібностей до навчання, який виявляється в розвитку здатності учня орієнтуватися в сутності, на відміну від другорядних характеристик предмета вивчання. Узагальненість мисленнєвої діяльності (високий рівень узагальнення операцій та способів діяльності) є ядром інтелекту як загальних розумових здібностей. Протилежною узагальненості розуму якістю є поверховість, часто конкретність мислення.

Гнучкість розуму — виявляється в можливостях учня відходити від безперспективної стратегії вирішення питання й шукати інших, продуктивніших шляхів. Така здібність виявляється у легкості переходу від однієї системи дій до іншої, від прямих зв’язків до непрямих, дає змогу розв’язувати протиріччя відомого й вимог задачі, забезпечує оригінальність і своєрідність рішення. Протилежною якістю гнучкості розуму виступає інертність.

Стійкість розуму - стійка орієнтація на засвоєні раніше способи дій у ситуаціях, коли умови задачі провокують хибні рішення.

Усвідомленість мисленнєвої діяльності діяльності виступає як здатність описувати та обґрунтовувати свої дії у формі висловлювань.

Обов'язковою умовою навчальності є самостійність мислення або чутливість до допомоги інших.

Із самостійністю як показником навчальності тісно пов’язана чутливість до допомоги дорослого. На цій основі побудована методика діагностики навчальності – метод дозованої підказки: дорослий, запропонувавши учневі складну задачу (зорієнтовану на зону його найближчого розвитку), надає лише трохи дозованої інформації у вигляді натяку, аналогії, вказівки на напрям аналізу або застосування певного принципу. Учень, який має узагальнене мислення, швидко бачить перспективність застосування підказки дитина у вирішенні поставленої проблеми.

Діагностувати навчальність можна й відповідно до кожного з інших її компонентів: з’ясувавши, наскільки дитина вміє узагальнити, вийти на вищий рівень розуміння сутності понять та ідей, явищ і процесів, у яких намагається розібратись (узагальненість), як вона виявляє пластичність у пошуку рішень (гнучкість), у той же час відкидаючи все зайве (стійкість), наскільки розгорнуто вона може обґрунтувати свої дії (усвідомленість).

Навчальність передбачає розгляд мотиваційної сфери особистості учня, його пізнавальних інтересів, установок на освітнє середовище: соціально-психологічний мікроклімат навчальної групи, її прийняття учіння як цінності, характер стосунків між педагогом і учнем, навіть ситуація в сім’ї дитини.

Отже, складниками навчальності є: рівень розвитку пізнавальних можливостй учня (особливості його мислення й мовлення, пам'яті й уваги, сенсорних і перцептивних процесів; особливості особистості учня (своєрідність його характеру, емоційно-вольової і мотиваційної сфер); характер ставлення учня (до матеріалу, який засвоюється, до навчальної групи, педагогів і батьків, які впливають на його становлення,як суб'єкта навчальної діяльності); якості, що визначають можливості спілкування дитини й відповідні їм прояви особистості; індивідуальні особливості активності і саморегуляції особистості учня.

Основними якостями пізнавальних процесів, які забезпечують ефективне навчання, прийнято вважати довільність як здатність керувати пізнавальними процесами (довільність уваги, запам’ятовування, сприймання, аналітико-синтетична діяльність) та здатність до рефлексії, яка базується на розвитку мовленнєвих можливостей людини. Особливо важливими тут є здібності до розуміння й використання різних видів знакових систем (символьної, графічної, образної) як інструментів організації та презентації внутрішньо-психологічного змісту учня.

Розрізняють вікові особливості пізнавальної активності як основного емпіричного показника навчальності:

· у дошкільному віці, коли ще немає систематизованого навчання, а провідною діяльністю розвитку дитини виступає гра, розвиткові навчальності сприяють ті якості, які забезпечують більші можливості для участі дітей в ігровій діяльності (чутливість до образних вражень, багатство уяви, фантазія, цікавість, комунікативні якості);

· у шкільному віці для розвитку здібностей до навчання провідну роль починають відігравати чинники, які забезпечують дитині можливості активного навчального пізнання: підвищена цікавість, загальна чутливість, готовність до засвоювання нових знань, некритичність як віра у дійсність, істинність того, чого навчають (молодший шкільний вік); самостійність в учінні, наполегливість і цілеспрямованість, підвищена енергійність, широта інтересів і схильностей, участь у різноманітних видах діяльності – гуртки, секції, олімпіади, лекторії (середній шкільний вік); вибірковість і визначеність інтересів, готовність до міркувань і дискусій, аналітична думка, особлива емоційна вражень (старший шкільний вік);

· студентський вік – тактика самостійного навчання: навички ефективної самоорганізації, пошуку та здобування необхідної інформації, роботи з навчальними, науковими текстами друкованого й електронного видів, широке використання сучасних можливостей матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, здобуття досвіду плідної науково-дослідницької роботи й практичних умінь і навичок роботи за обраною спеціальністю;

· у дорослої людини, яка професійно відбулася, всі названі навички доповнюються спеціальними вміннями науково-пізнавальної активності: способами науково-дослідницької й творчої діяльності, навичками ефективного пошуку й вибору інформації, здатністю до проблематизації, конкретної постановки наукових задач, наукового й системного аналізу досліджуваного питання, вмінням виокремлювати в питанні або проблемі неочевидні речі, звертати увагу на нюанси й особливості предмета пізнавання. Ці особливості поєднуються зі здібностями до точного планування, адекватної оцінки одержаних результатів, ефективної саморегуляції, а також організації інших людей на здобуття необхідних даних.

У діагностиці навчальності використовують психодіагностичний підхід – синтетичний, який базується на навчальному матеріалі й здійснюється у формі природного навчального експерименту, який моделює навчання, спрямоване на розвиток здібностей до нього (проблемне навчання).