-Ич, -ище, -к(о), -ник, -ович, -ок, -ук(-юк), -ун, -унь, -ура (-юра), -усь, -ух(-юх),

-чак, -чук. Наприклад: Лисак, Щербак, Подоляк, Брюхань, Довгань, Зубань, Гу-

бар, Бородач, Бровач, Здоррвега, Васькевич, Галькевич, Данилейко, Василенко,

Коваленко, Іванець,Уманець, Ковалик, Бурчило, Горпинич, Рудич, Павлище,

Смішко, Линник, Скрипник, Данилович, Бурячок, Петрук, Романюк,Сердюк,

Моргун, Свистун, Шпортун, Братунь, Коштура, Козюра, Братусь, Старух,

Савчак, Ільчук, Паламарчук та ін.

Українські прізвища іменникового типу творяться також префіксальним

(Небрат, Пристінка) та префіксально-суфіксальним способами (Безпалько,

Безручко, Вихопень, Забужан, Загірняк, Перевертун, Передерій, Посовень та

ін.).

Зрідка трапляються прізвища, що скам’яніли в певній гра­матичній формі,

як-от: Давида, Свирида (родовий відмінок від імен Давид, Свирид), Миков'ят,

Процев'ят (родовий відмінок множини іменників середнього роду з суфіксом

-ат (-ят).

Іноді прізвища виникають унаслідок опущення тих чи інших елементів. На-

приклад, у віддієслівних утвореннях: ревіти — Рева, рюмати — Рюма, шепта-

ти — Шепта, шпор­тати — Шпорта або відприкметникові: гнідий —- Гнідь,

рудий —Рудь і под.

3. Прізвища, утворені синтаксично-морфологічним спосо­бом, тобто складанням

основ різних частин мови: двох іменників (Вовкотруб), прикметника та імен-

ника (Голобородько. Довгошия, Рябошапка, Рябокляч, Суходуб, Тонкошкур );

іменника та дієслова (Вовкодав, Короїд); дієслова та іменника (Гризодуб, Дери-

земля, Оридорога, Нагнибіда, Паливода); прислівника та дієслова (Дармограй,

Легкоступ); числівника та іменника (Півторадні, Семирозум, Шестопал) та ін.

Увага! Складні прізвища пишуться разом, у тому числі й ті, що утворилися

від наказової форми дієслова, та іменника (Дериземля, Підкуймуха, Тягнирядно,

а не Дери-Земля, Підкуй-Муха, Тягни-Рядно) чи з цілих словосполучень: Добри­

день, Панібудьласка, Отченаш, Нетахата тощо.

Окремо (і кожне слово з великої літери) пишуться прізвиська, що склада-

ються з кількох слів на зразок: Іван Волове Око, Степан Тигряча Смерть.

Усі прізвища іменникового типу (незалежно від способу творення), які за-

кінчуються на -а(-я), відмінюються як іменники І відміни.

Увага! Прізвища типу Гайдученя, Зубеня, Сергієня, що походять від слів IV

відміни гайдученя, зубеня, Сергієня, разом із зміною наголосу втратили при

відмінюванні суфікс -ат (-ят) і також відмінюються, як усі прізвища на -а(-я),

за типом іменників І відміни: Іван Зубеня — Івана Зубені, Іванові (Івану) Зубені,

Івана Зубеню, Іваном Зубенею, при Іванові (Івані) Зубені.

Жіночі прізвища на -а(-я) відмінюються так, як і чоловічі: Ганна Танцюра

(Масоха, Головня, Кияниця та ін.), Ганни Танцюри (Масохи, Головні, Кияниці та

ін.), Ганні Танцюрі (Масосі, Головні, Кияниці та ін.).

Увага! У чоловічих і жіночих прізвищах цього типу в да­вальному та місце-

вому відмінках однини приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с: Мажуга —

Мажузі, Заволока — Заволоці, Гречуха — Гречусі тощо.

Примітка. Українські чоловічі й жіночі прізвища на -а, -я в російській

мові відмінюються як іменники відповідної групи І відміни: Иван (Ольга)

Шкандыба, Ивана (Ольги)Шкандыбы, Ивану (Ольге) Шкандыбе, с Иваном

(Ольгой) Шкандыбой та ін.

Прізвища іменникового типу, що закінчуються на твердий чи м’який при-

голосний, на -й та -о (з попереднім твердим або м’яким приголосним), відмі-

нюються як іменники відповідної групи ІІ відміни.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПРАВОПИСУ УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ

Як відомо, ім’я — індивідуальна назва тієї чи іншої особи, її не обов’язково передавати своїм дітям. Чоловічі імена ще продовжують жити в наступному поко-лінні як форми по батькові. Прізвище — спадкове найменування, що переходить із покоління в покоління, є вирішальним при встановленні родинних зв’язків. Грамотне, з дотриманням літературних норм, реєстрування прізвищ має і соціаль-не, і культурно-естетичне значення.

Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами право-пису українських слів. Проте у ряді випадків при оформленні документів роблять невиправданий відступ від правопису тих загальних слів, які лягли в основу прі-звищ. Найчастіше заступається і на є у коренях (Вєрний, Лєкар, Пєхота, Побє-гайло, Погорєлий, Подлєсний, Подобєд замість Вірний, Лікар, Піхота, Побігайло, Погорілий, Підлісний, Підобід тощо), и на і (Дубіна, Каліта, Малінка, Налівайко, Півовар, Семікіз, Скідан замість Дубина, Калита, Малинка, Наливайко, Пивовар, Семикіз, Скидан тощо), и на є (Убєйбатько, Забєйворота замість Убийбатько, Забийворота та под.).

Досить часто звичні для всіх слова з суфіксом -ик у ролі прізвищ безпід-ставно пом’якшуються: Волік, Дончік, Козік, Колеснік, Косік, Малік, Нижнік, Новік, Ополонік, Подік, Рудік, Рубанік, Ситнік, Скорік, Стаднік (треба Волик, Дончик, Козик, Колесник, Косик, Малик, Нижник, Новик, Ополоник, Подик, Рудик, Рубаник, Ситник, Скорик, Стадник).

Нормативна форма прізвищ на -иченко нерідко засту­пається написанням із кінцівкою -іченко: Калиніченко, Миха­йліченко, Мірошніченко, Павліченко, Різні-ченко, Удовіченко замість Калиниченко, Михайличенко, Мірошниченко, Павличен-ко, Різниченко, Удовиченко та ін.).

Грубим відступом від правил українського правопису є подвоєння приго-лосних у прізвищах типу Коміссар, Філіп­пенко, Кирилленко (треба Комісар, Філіпенко, Кириленко тощо), а також пом’якшення р на зразок: Зорька, Серьга, Кухарь, Харькін, Царьков, Чмирь (треба Зорка, Серга, Кухар, Харкін, Царков, Чмир; виняток: Горький).

Відомо, що більшість українських прізвищ походить від особових імен. Здавалося б, — найпростіше, орієнтуючись на словники, довідники, зберігати звукову оболонку імені і в прізвищах. Але, на превеликий жаль, значні правописні відхилення допускаються саме в коренях відіменних прізвищ: Кліменко (треба Клименко, бо Клим); Марінюк (треба Маринюк, бо Марина); Міронченко (треба Миронченко, бо Мирон); Нечіпоренко, Нечепоренко (треба Ничипоренко, бо Ни-чипір); Оніщук, Онещук (треба Онищук, бо Онисько); Сімоненко (треба Симо-ненко, бо Симон) та ін.

Спотворюються нерідко суфікси, що формують ті чи інші моделі відіменних українських прізвищ: Іванішин, Яремішин (замість Іванишин, Яремишин, бо Іва-ниха, Яремиха); Тимчишен, Яковишен (замість Тимчишин, Яковишин); Вівдіч, Ма-русіч, Меланіч, Мотріч (замість Вівдич, Марусич, Меланич, Мотрич) та ін.