Методологічні аспекти віктимології
Брак чіткої визначеності у трактуванні елементів поняттєвого апарату віктимології, у розумінні її місця як самостійного наукового напряму, пояснює розбіжність поглядів фахівців різних спеціалізацій на систему методів віктимології. Так, досить важко погодитися з методологічним апаратом, запропонованим кримінологами.
Зокрема, Л. Франк виокремлював такі методи віктимології:
цілеспрямований аналіз судової і слідчої статистики, судової і слідчої практики, діяльності товариських судів і народних дружин;
вивчення матеріалів судово-медичної, судово-психологічної, судово-психіатричної та інших видів експертиз;
створення спеціальної статистики про постраждалих, зокрема латентних, опитування постраждалих, злочинців та осіб, які протягом тривалого життя не зазнали долі постраждалих;
анкетування;
експериментальні дослідження в галузі психології і мотивації поведінки постраждалих шляхом моделювання окремих ситуацій і процесів, аналіз правових норм "та інші загальновідомі прийоми соціологічних досліджень" стосовно даного предмета вивчення.
Дивно і прикро, що чи не найголовніший напрям – психологічні дослідження – кримінологи сприймають іноді майже як допоміжний. Викладене вище слугує лише прагненню показати, що віктимологія є цілком самостійним науковим напрямом, котрий має і об’єкт, і методи досліджень (хоч поки що й не досить чітко визначені).
Підсумовуючи викладене, доходимо таких висновків:
Віктимологія – самостійний науковий напрям, що має свої, специфічні предмет, об’єкт і методи дослідження.
Віктимна поведінка потенційної чи актуалізованої жертви, як предмет віктимології, потребує ретельного всебічного дослідження для виявлення причин та умов віктимізації і пошуку шляхів зниження рівня віктимності населення (у тому числі й латентної).
Як інтегрований науковий напрям, віктимологія синтезує кримінологічні, криміналістичні, соціологічні та інші знання про постраждалих (жертв), серед яких центральне місце мають посідати знання психологічні.
Саме дослідження віктимної поведінки як психологічної проблеми дозволяє вирішити найбільшу низку проблем особистісної девіктимізації.
Отже, ми зробили спробу окреслити контури парадигми віктимологічних досліджень, показати значення віктимології як інтегрованої галузі наукових знань. Вважаємо, що найперспективнішим напрямом вирішення віктимологічних завдань слід вважати саме психологічні дослідження віктимної поведінки, яка є безпосереднім предметом віктимології.
Література
Васильев В. Л. Юридическая психология. – СПб: Питер, 2001.
Виктимологические проблемы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. – Иркутск, 1982.
Полубинский В. И. Виктимологические аспекты профилактики преступлений. – М., 1980.
Полубинский В. И. Правовое учение о жертве. – М. 1985. – 273 с.
Турчин Д. А. Виктимологические задачи в криминалистике // Потерпевший от преступления. Владивосток, 1974. – С. 186 – 187.
Фаттах А. Виктимология: что это такое и каково ее будущее? // Международное криминологическое обозрение. – Т. 21. – № 2-3. – Париж, 1967.
Франк Л. В. Виктимология и виктимность. Учеб. пособ. Душанбе, 1972. – 126 с.
Христенко В. Е. Психология жертвы. – Х.: Консум, 2001.
Центров Е. Е. Криминалистическое учение о потерпевшем. М.: МГУ, 1988. – 216 с.
Іванов Ю.Ф., Джужа О.М. Кримінологія: Навчальний посібник. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. - 264 с,