6) Надання консультаційних, інформаційних та інших по­слуг.

Висока кваліфікація банківських працівників, спорідненість процедур обслуговування, спеціальна оснащеність банківських приміщень та ряд інших умов сприяють розвитку додаткових сфер банківських послуг. Додаткові послуги мають на меті за­безпечити максимальне задоволення індивідуальних потреб кліє­нтів і таким чином стимулювати вкладення в комерційний банк. Такими послугами є:

• консультування в галузі бухгалтерського обліку і фінансово­го контролю;

• аналіз кредитоспроможності;

• посередництво в операціях з цінними паперами;

• трастові операції (управління майном за дорученням клієн­та) тощо.

В сучасних умовах має місце тенденція розширення функцій комерційних банків, які для поліпшення банківської ліквідності, отримання доходів, утримання позицій на ринку розвивають не­характерні раніше для банків операції та послуги. Комерційні ба­нки розширюють сферу своєї діяльності й тим самим активізують розвиток ринкових відносин у суспільстві.

2. Парабанківські кредитно-фінансові установи

В Україні банківська система вже сформована та досить ефективно функціонує. Вона представлена різними типами банків та має відносно повноцінне нормативно-правове забезпечення. Натомість, парабанківська система перебуває лише на етапі становлення та повинна подолати високий бар'єр недовіри з боку економічних суб'єктів.

Парабанківська система - це система, елементами якої є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу, та функціонує в межах єдиного фінансового механізму. Ця система, переважно, функціонує у вузьких секторах ринку, де вимагаються спеціальні знання та технічні засоби і прийоми, особливо в таких сферах, як: залучення дрібних заощаджень домогосподарств; фінансування інноваційної діяльності; страхування; мікрокредитування; забезпечення соціальних гарантій; довгострокове інвестування капіталу; розміщення цінних паперів промислових підприємств.

Відмінність парабанківських від банківських фінансово-кредитних установ полягає в наступному:

• основою банківської діяльності є виконання трьох базових операцій - депозитних, кредитних та розрахункових (внесений до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом);

• фінансові посередники, для яких такі операції не є базовими, відносяться до парабанківських.

До складу парабанківської системи входять спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) та поштово-ощадні установи.

Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів (СКФІ) полягає в обслуговуванні певних типів клієнтів (часто на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для комерційних банків (сільське господарство, будівництво, дрібне підприємництво).

Поштово-ощадні установи, в свою чергу, займаються мобілізацією дрібних заощаджень громадян через поштові відділення та кредитуванням на цій основі інших фінансово-кредитних установ та держави.

Основними видами парабанківських фінансово-кредитних установ є:

— Інвестиційні компанії — це різновидність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів, та вкладають їх в акції, облігації та інші активи підприємств своєї країни та закордоном. При цьому, доходи, отримані у вигляді дивідендів та процентів, розподіляються інвестиційною компанією серед її акціонерів, а прибуток від підвищення біржового курсу цінних паперів, зараховується, як правило, до резервів. Інвестиційні компанії відрізняються від інвестиційних банків тим, що повністю виражають інтереси інвесторів (рис. 15.9).

Рис.1. Механізм функціонування інвестиційної компанії

Інвестиційні компанії бувають двох типів: відкритого і закритого. У першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції в акціонерів, у другому - ні.

— Лізингові компанії - установи, які купують предмети довгострокового кредитування (машини, обладнання, споруди виробничого призначення, транспортні засоби тощо) і надають їх в довгострокову оренду (на 5-8 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна. Лізинг здійснюється за відповідним договором і, залежно від особливостей здійснення таких операцій, може бути фінансовим або оперативним.

Оперативний лізинг являє собою угоду, за якою лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингової компанії основні засоби на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % їх вартості, визначеної в день укладення такої угоди. Після закінчення строку дії договору, лізингоодержувач має право його продовжити, або повернути об'єкт лізингу лізинговій компанії.

Фінансовий лізинг визначається як договір, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення угоди. Після закінчення строку дії договору об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. При цьому ризик випадкової втрати майна чи його пошкодження, всі види цивільної відповідальності, витрати на страхування та технічне обслуговування майна здійснюються за рахунок лізингоодержувача.

У лізингових операціях, як правило, беруть участь три сторони: виробник (постачальник) машин і обладнання; організація, що фінансує лізингову угоду (лізингодавець) і організація, яка використовує орендоване майно у своїх інтересах (лізингоодержувач).

— Факторингові компанії - це фінансові організації, на користь яких з боку виробників здійснюється переуступка права отримання платежів від покупців за постачання товарів або надання послуг.

Факторингові операції здійснюються за таким алгоритмом (рис.2):

Рис. 2. Схема проведення факторингової операції

1. Виробник товарів, послуг укладає договір про факторингове обслуговування з факторинговою компанією.

2. Виробник передає покупцю товари, роботи, послуги. 2а. Здійснюється акцепт розрахункових документів.

3. Виробник передає супровідні комерційні документи (рахунки-фактури) факторинговій компанії.

4. Факторингова компанія протягом 2-3 днів оплачує виробнику продукції 70-90 % вартості рахунку.

5. Покупець оплачує факторинговій компанії заборгованість за придбану продукцію.

6. Факторингова компанія повертає підприємству-виробнику залишкові 10-30 % вартості рахунку, знімаючи при цьому комісійну винагороду за факторингове обслуговування.

Факторинг включає не лише кредитно-розрахункове, а й бухгалтерське, інформаційне, страхове та юридичне обслуговування клієнтів.

— Брокерські та дилерські фірми

Дилерська діяльність — укладання професійним учасником фондового ринку (дилером) договорів з купівлі -продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі або продажу визначених цінних паперів із зобов'язанням придбати або продати ці цінні папери за оголошеними цінами. Основний дохід дилерів — позитивна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою дилерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом і пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу.

Роль дилерів на фондовому ринку полягає в тому, що вони роблять значний внесок у забезпечення ліквідності та стабільності ринку. Надзвичайні цінові коливання, які могли б мати місце, пом'якшуються за допомогою операцій, що проводяться на ринку дилерами. Саме дилери завжди готові продати потрібні інвесторам цінні папери та викупити їх у разі потреби. Здійснюючи операції на ринку, вони зменшують коливання цін та забезпечують ліквідність ринкових цінних паперів. Дилери також можуть надавати інформаційні послуги учасникам ринку, а на деяких ринках бути ведучими аукціонів на біржах.

Тих, хто займається дилерською діяльністю на ринку, часто називають спекулянтами та маркет-мейкерами (ті, що формують ринок). Торговців цінними паперами, які проводять операції з великими пакетами цінних паперів як від свого імені, так і в інтересах клієнтів, називають трейдерами. Як правило, трейдери виконують і брокерські, і дилерські функції на ринку.

Отже, фінансові посередники, надаючи великий спектр послуг учасникам фінансового ринку, виконують такі важливі функції:

— здійснюють ефективний розподіл фінансових ресурсів інвесторів у часі, сприяючи зниженню вартості фінансових операцій за одночасного зростання їх кількості (так званий "ефект масштабу");

— об'єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на фінансовому ринку. Акумулюючи невеликі за розміром заощадження, фінансові посередники в значній мірі підвищують ефективність інвестиційного процесу;

— диверсифікують ринок, що важко зробити окремим власникам заощаджень;

— об'єднують та перерозподіляють фінансові ризики, акумулюючи великі обсяги фінансових ресурсів з метою зниження ризику інвестицій для окремих суб'єктів;

— сприяють збалансуванню попиту і пропозиції на фінансові активи з різною тривалістю дії, оскільки допомагають вирішити суперечності між схильністю інвесторів до короткострокових (тобто більш ліквідних) вкладень та потребами позичальників у залученні фінансових ресурсів на тривалі строки для здійснення своїх інвестиційних програм.

Фінансові посередники, акумулюючи великий обсяг фінансових ресурсів (навіть якщо більшість цих зобов'язань є короткостроковими), мають можливість придбання і довгострокових активів.

— Страхові компанії - це фінансові інститути, які функціонують з метою охорони майнових й особистих інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом відшкодування їм втрат, що виникають внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків або інших несприятливих умов.

Страхові компанії, здебільшого, спеціалізуються на одному виді страхування, серед яких прийнято розрізняти:

- майнове (або загальне) страхування, об'єктом якого виступають різноманітні цінності - будинки, споруди, обладнання, машини та інше майно. Окрема роль у цьому виді належить транспортному страхуванню - морському, автомобільному, авіаційному;

- особисте страхування, при якому об'єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, здоров'я, працездатність людини). В такому випадку страхування служить як матеріальною допомогою при несприятливих обставинах, так і формою організації заощаджень до певного віку або на певні цілі; страхування відповідальності, предметом якого є відповідальність перед третіми особами за можливими зобов'язаннями по відшкодуванню збитків (наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у випадку неплатоспроможності позичальника);

- перестрахування, що полягає у страхуванні вже застрахованих об'єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності по оплаті страхових збитків.

Залучені у формі страхових внесків кошти, а також власний капітал страхові компанії вкладають в акції і облігації приватних корпорацій, а також у державні боргові зобов'язання. У зв'язку з тим, що строки нагромадження коштів страховими компаніями (особливо пов'язаними з особистим страхуванням) є дуже тривалими й, ці установи виступають основними постачальниками довгострокових капіталів на фінансових ринках.

Окрім цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої ресурси для видачі довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки (переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У зв'язку з цим страхові компанії вступають у конкурентну боротьбу з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

— Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, що займаються мобілізацією та використанням коштів пенсійного призначення.

Пенсійні фонди утворюються за рахунок внесків працюючих та роботодавців, і володіють досить значними сумами грошових коштів. За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.

Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами і корпораціями для виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Як і діяльність страхових компаній, операції пенсійних фондів пов'язані з нагромадженням значних сум коштів на тривалі строки, що надає широкі можливості у здійсненні довгострокових інвестицій. Дані обставини визначають структуру активів пенсійних фондів, основна частина яких належить цінним паперам приватних підприємств, а також державним борговим зобов'язанням. Досить часто значна питома вага у вкладеннях пенсійного фонду належить акціям і облігаціям тієї корпорації, яка його створила, що дозволяє впливати на її політику.

У зв'язку з тим, що майбутні виплати пенсійних фондів у значно більшій мірі піддаються чіткому розрахунку та плануванню, ніж виплати за пасивами страхових компаній, пенсійні фонди відзначаються значно вищим рівнем фінансової стійкості, що надає їм можливість підтримувати власну ліквідність на мінімальному рівні. У свою чергу це сприяє формуванню пенсійними фондами активної інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більшої дохідності за вкладеннями, причому не лише у цінні папери, але й за рахунок довгострокових кредитних операцій.

Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою центральних та місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур. Як правило, розміщення активів державних пенсійних фондів здійснюється на основі більш обережної інвестиційної політики, ніж приватних і передбачає вкладення коштів здебільшого в облігації державних позик.

— Фінансові компанії є кредитними інституціями, що спеціалізуються на наданні споживчих позик, кредитуванні дрібних та середніх підприємств, оформленні чеків та залученні строкових вкладів. Крім того, фінансові компанії можуть здійснювати торгівлю нерухомістю, факторингові операції, страхування тощо.

У технологічно та промислово розвинутих країнах інтенсивний розвиток фінансових компаній пов'язаний з потребами виробників товарів у швидкому збуті та просуванні своєї продукції до покупця в періоди економічних спадів та зниження купівельної спроможності користувачів. Це, насамперед, актуально для автомобілебудівної промисловості, виробництва електротоварів та інших побутових приладів.

— Ломбарди - це фінансові установи, виключним вилом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу рухомого майна на визначений строк під визначений відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг.

До супутніх послуг ломбарду належать: прийом під заставу та відповідальне зберігання майна; оцінка заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/ або умов договору; надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентського договору зі страховою компанією; реалізація заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору.

Ломбарди видають позички на строк від 1 дня до 3 місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % вартості виробів із дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо. Відсоткова ставка за кредит встановлюється ломбардом самостійно, зазвичай, у розмірі 0,46 % за добу. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позички, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів - за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

— Кредитні товариства - це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів (кооперативів, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб) у кредитуванні. Капітал цих фінансових організацій формується шляхом купівлі членських паїв та сплати спеціального внеску учасниками. Основними вилами діяльності кредитних товариств є падання коротко- і середньострокових кредитів, а також здійснення посередницької діяльності.

Кредитні спілки - це громадські організації, створювані на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Засновниками кредитних спілок є група фізичних осіб, об'єднаних спільними ознаками (територіальними, професійними тощо). Видача позик кредитними спілками здійснюється під мінімальні відсоткові ставки. Базуючись на засадах кооперації, кредитні спілки фінансують підприємницькі проекти своїх членів, при цьому не маючи на меті отримання прибутку.

— Трастові компанії — це фінансові інститути, що виконують довірчі (посередницькі) функції для фізичних і юридичних осіб, зокрема управління майном, зберігання цінних паперів і реалізація угод за ними, в тому числі інвестиційного характеру.

Інститут трасту з'явився ще в середні віки, але сьогодні набув широкого поширення в Західній Європі та США.

— тощо.

3.

Основою для забезпечення діяльності фірми є власний капітал її господарів. Для акціонерного товариства – це емісія і продаж акцій на відповідну суму.

Найбільш поширеними інструментами залучення позикового капіталу є кредит, лізинг, облігації.

Лізинг – це підприємницька діяльність, яка направлена на інвестування власних або залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоотримувачу майна, яке є власністю лізингодавця або отримується ним у власність за дорученням і згодою лізингоотримувачем у відповідного продавця за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства.

У лізинговій операції, як правило, беруть участь 3 сторони:

1) Лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, що надає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути:

• Фінансово-кредитні установи;

• Фінансові лізингові компанії;

• Спеціалізовані лізингові компанії;

• Філіали підприємств-виробників устаткування;

• Державні і місцеві органи та ін.

2) Лізингоотримувач – суб’єкт підприємницької діяльності, що одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

3) Продавець лізингового майна – це можуть бути виробники устаткування і машин, торговельні фірми та інші особи.