3. Науковий стиль та його використання в професійній діяльності

3.1. Лекція План

1. Становлення та розвиток наукового стилю.

2. Основні функції, характерні риси та різновиди наукового стилю

3. Мовні та жанрові особливості.

4. Характеристика різновидів наукового стилю.

5. Правила оформлення наукової, курсової дипломної робот.

При розгляді першого питання варто наголосити, що з-поміж частин мови в офіційно-ділових та наукових текстах найчастіше вживається іменник.

У професійній сфері інколи проблематичним є визначення роду іменників на позначення назв осіб за професією (посадою, званням). Такі іменники здебільшого утворюють паралельні форми чоловічого та жіночого родів: працівник – працівниця. При виборі однієї з форм слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними, основними назвами посад, професій та звань в українській мові є іменники чоловічого роду: директор, професор. У ділових документах вони вживаються незалежно від статі особи, названої цим іменником (зарахувати Громову О. В. на посаду лаборанта).

2. Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменувань посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив). Запам’ятайте! Із жіночим прізвищем узгоджуються лише дієслова у формі минулого часу жіночого роду: професор Т. Нестерак зауважила, старший сержант О. Глушко доповіла.

3. Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами: виступ відомої співачки.

Не відповідають нормам сучасної української літературної мови й мають усно-розмовний характер, а отже, не вживаються в ділових паперах: а) конструкції типу «наша директор сказала», «наша головна технолог поїхала»; б) іменники жіночого роду, утворені за допомогою суфіксів -к(а), -ш(а), -их (а) та ін.: секретарша, лікарша, касирка; в) найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи: заводчани, дистанційники та ін. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених найменувань: заводські робітники, службові дистанції.

При визначенні роду незмінюваних іменників майте на увазі, що: а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей(ця) аташе; б) назви тварин мають чоловічий рід: цей поні; в) назви неістот переважно належать до середнього роду: те депо; г) власні назви зберігають рід загальний назв (місто, озеро, країна, село): знамените Онтаріо (озеро), наша Огайо (річка) і наш Огайо (штат); д) незмінювані складноскорочені слова мають переважно той самий рід, що й основне слово: райвно (відділ – чоловічий), вуз (заклад – чоловічий).

Розглядаючи друге питання, варто зазначити, що вживання іменників ІІ відміни (до цієї відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням або із закінченням -о та іменники середнього роду із закінченнями -о, -е, -я, які в непрямих відмінках не набувають суфіксів -ат-, -ят-, -ен-: світ, обрій) є одним із найскладнішим в українській мові, оскільки, залежно від лексичного значення, іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я) або -у (-ю): папера (документ) і паперу (матеріал); акта (документ) і акту (дія). Для того, щоб бути впевненим у правильності написання закінчень, скористайтесь «Українським орфографічним словником».

У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення -ей (доповідей, галузей, статей ), а не -ів.

Проблемним у діловому стилі є вживання форм давального відмінка однини іменників чоловічого та жіночого роду. Іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) та -у (-ю). Запам’ятайте! Якщо в загальнародній розмовній мові переважає закінчення -ові ( -еві,-єві), то в ділових текстах – -у (-ю). Проте є випадки, коли і в документах слід писати тільки закінчення -ові (-еві, -єві), а саме, щоб не було тавтологій закінчень: директорові М. Сергієнку, ректорові Кулику М. С., а також щоб уникнути двозначного розуміння тексту документа. Наприклад, словосполучення допомога заводу можна зрозуміти і як допомога нашого заводу (родовий відмінок) і як допомога нашому заводу (давальний відмінок). Саме тому, коли виникає небезпека нерозрізнення родового та давального відмінків, для давального відмінка закінчення -ові (-еві,-єві) стає обов’язковим.

В іменниках – власних назвах на -ів (їв), -ов (-єв), -ин (-ін, -їн) можливим є тільки закінчення на -у (Харкову, Києву, Ільїну).

Запам’ятайте! Звертання в українській мові передається тільки кличною формою (звертання у формі називного відмінка властиве російській мові).

При розгляді третього питання варто запам’ятати:

1. Прізвища, які мають закінчення іменників І або ІІ відміни, відмінюються за зразками відмінювання відповідних іменників І або ІІ відміни: Кривоніс – Кривоноса, Кривоносові (Кривоносу) й Лебідь – Лебедя, Лебедеві (Лебедю) й т. д.

2. Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чоловічого та жіночого роду (твердої чи м’якої групи): Авдієвський – Авдієвського, Авдієвському й т.д.

3. Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються, як іменники твердої групи ІІ відміни, але в орудному відмінку вони мають прикметникове закінчення -им. У непрямих відмінках прізвищ на -ів суфіксальне і може зберігатися або переходити в е або в о. У сучасній українській мові обидва варіанти вважаються нормативними.

4. Жіночі прізвища на приголосний та о не відмінюються: з Оксаною Савченко, Надії Дмитрук.

5. Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються як відповідні іменники І відміни, а чоловічі імена, які в називному відмінку закінчуються на приголосний та о – як іменники ІІ відміни. Українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються як відповідні іменники ІІІ відміни.