2.4. Плани ветеринарних заходів та організація їх виконання

Організація виконання планів ветеринарних заходів покладається на керівників ветеринарної служби, державних чи приватних установ ветеринарної медицини.

З метою оперативного керівництва та контролю виконання поточних планів у держустановах чи приватних клініках розробляються календарні плани роботи ветеринарних спеціалістів, де вказуються найменування заходів, місце роботи (або вид тварини), дата її проведення і прізвище виконавця. Календарний план проведення ветеринарних заходів є посібником до виконання роботи. Безумовно, важко все передбачити у плані, тому спеціалісти ветеринарної медицини виконують також інші види робіт ( надання лікувальної допомоги, проведення вимушених заходів тощо).

На початку місяця головний лікар установи підводить підсумки виконання календарного плану за минулий місяць, складає недоліки та невикористані резерви з тим, щоб усунути або реалізувати їх у наступному місяці.

Підсумки виконання планових заходів за минулий місяць також щомісячно підводять і визначають завдання на наступний місяць.

В установах ветеринарної медицини, в їх філіях, на робочих місцях, а також у приватних лікарів ветмедицини є аптеки або аптечні пункти, де є медикаменти для надання невідкладної допомоги і реалізації населенню.

Планове ведення ветеринарної справи попереджає диспропорції в її розвитку, забезпечує можливість раціонально використовувати матеріальні, трудові, фінансові ресурси, одержувати більш високий ефект при менших витратах праці і засобів.

До об’єктів планування у ветеринарії відносяться:

• профілактика і ліквідація інфекційних та інвазійних хвороб тварин;

• профілактика незаразних хвороб;

• матеріально-технічне забезпечення і фінансування;

• розвиток ветеринарної науки і впровадження її досягнень у практику;

• підготовка кадрів;

• розвиток мережі ветеринарних установ.

Терміни проведення ветеринарних заходів повинні відповідати об’єктивним закономірностям прояву хвороб у тій або іншій природноекономічній зоні. Тому ветеринарні установи старанно вивчають крайову епізоотологію, враховують місцеві особливості і зважаючи на це вибирають найбільш доцільні заходи й оптимальні терміни їх проведення. Приступаючи до планування ветеринарних заходів на черговий календарний термін, важливо проаналізувати результати аналогічних заходів за минулий рік. Варто звернути увагу на ефективність заходів і способів їх здійснення. Засоби і методи, що забезпечують високий профілактичний, оздоровчий і лікувальний ефект, варто застосовувати ширше. Необхідно стежити за розвитком ветеринарної науки, науково-технічним прогресом в галузі ветеринарії. Якщо до моменту планування ветеринарних заходів біологічною промисловістю стали випускатись нові біопрепарати або нові інструменти, прилади, устаткування, засоби та способи профілактики і лікування, ветеринарні спеціалісти повинні прагнути використовувати їх на практиці.

У кожному випадку планування потрібно врахувати економічну вигоду від проведення тих чи інших заходів.

При упорядкуванні планів ветеринарних заходів керуються такими принципами: єдність, комплексність, демократичність, виділення головної ланки.

Єдність планів передбачає обов’язковість планування ветеринарних заходів щодо конкретних питань на визначеній території незалежно від відомчої приналежності господарств, комплексів, підприємств.

Комплексність передбачає поєднання в плані спеціальних профілактичних, лікувальних і організаційних заходів. Тільки комплексне здійснення всього обсягу робіт може гарантувати ветеринарне благополуччя об’єкта.

Демократичність передбачає планування ветеринарних знизу до верху, тобто, розробку первинних планів, починаючи з господарств, підприємств, і закінчуючи керівними ветеринарними органами. В окремих випадках вищі ветеринарні органи дають вказівки про проведення конкретних заходів на плановий період.

Зведені плани заходів узагальнюються і потім затверджуються відповідними органами виконавчої влади. Затверджений план набуває сили закону і є обов’язковим для виконання.

Врахування й аналіз даних ветеринарної статистики – одне з найважливіших вимог, запропонованих при плануванні у ветеринарній медицині. За допомогою статистики спеціаліст аналізує ветеринарний стан, встановлює закономірності захворювання на відповідній території за визначений період, виявляє чинники, що вплинули на той чи інший процес.

Етика спеціаліста ветеринарної медицини.

З урахуванням кола обов'язків лікаря ветеринарної медицини, специфіки його праці та людей, з якими він мусить спілкуватися, професійна етика лікаря ветеринарної медицини має свої особливості, які ще не обгрунтовані теоретично і не опрацьовані практично.

Як відомо, головним завданням фахівців ветеринарної медицини є:

запобігання заразних хвороб тварин і їх ліквідація в колективних підприємствах, радгоспах і інших підприємствах, підсобніх господарствах громадян;

забезпечення виробництва доброякісних в ветеринарно-санитарному відношенні продуктів і сировини тваринного походження;

охорона населення від хвороб, загальних для людей і тварин;

охорона країни від занесення з інших держав заразних хвороб тварин.

Обов'язки ветеринарної медицини - охороняти, якісно покращувати і поголів'я тварин і птиці, сприяти зростання продуктів тваринництва за одночасного зниження їх собівартості і підвищення якості.

Отже, діяльність фахівців ветеринарної медицини спрямована як на запобігання хвороб тварин так і на забезпечення надійної охорони населення від зооантропонозов.

Виконання зазначених завдань підпорядкована діяльності великої кількості фахівців ветеринарної медицини. У процесі роботи вони, звісно, керуються Законом про ветеринарноу медицину. Однак у окремих випадках доводиться керуватися не статутними, а моральними принципами, які останнім часом у колективах домінуючі.

Поле діяльності лікаря ветеринарної медицини дуже широке. Він може працювати у районних державних підприємствах, спеціалізованих лабораторіях, районних державних лабораторіях ветеринарної медицини, лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, в сільськогосподарських підприємствах різної форми власності, на державних й приватних м'ясопереробних підприємствах, у державних установах державної ветеринарної медицини, всіма видами транспорту, й державний кордон з підлеглими йому прикордонними контрольними пунктами ветеринарної медицини, на біофабриках, в аптеках ветеринарної медицини, на іподромах та інших. А де б не працював лікар, знання та власний досвід він спрямовує на поліпшення добробуту людей.

Сьогодні, очевидно, немає людини, яка би не користувалась, безпосередньо чи опосередковано, результатами діяльності ветеринарного фахівця. Причому лише на селі, а й у місті. Міські люди, дедалі більше починають заводити у своїх житлах собак, котів, декоративних птахів. Тому часто-густо такі господарі потребують допомоги фахівців ветеринарної медицини для консультацій по догляду а іноді й по лікуванню тварин.

У процесі виконання своїх службових обов’язків фахівці ветеринарної медицини виступають то ролі лікаря, то організатора, пропагандиста, дослідника, державного контролера тощо. Тому їм вдається спілкуватись як із своїми колегами за фахом, так і з керівниками підприємств, підрозділів, фахівцями інших галузей, власниками тваринницьких господарств і власниками тварин, органами міліції та прокуратури, працівниками районних чи обласних органів, і навіть із багатьма людьми інших закладів. У процесі роботи в лікаря формуються як статутні відносини, а й етичні норми. Тому етика фахівців ветеринарної медицини - ця специфічний прояв загальної етики за умов своєї діяльності.

Лікарська етика є збіркою писаних і неписаних правил поведінки фахівців ветеринарної медицини, відносини їх не лише у своїй справі, а й між собою, до власників тварин, тваринництва загалом, громадського виробництва. Вона, як лікарська мораль, трактує систему і вимоги щодо не лише поведінки моралі у особі лікаря, і навіть моральним почуттям, які у процесі роботи необхідні.

Етика фахівців ветеринарної медицини вивчає закономірності виникнення та розвитку професійної моралі, за умов, специфічної проблеми освіти й поняття, а і навіть умови формування професійної діяльністі у сфері загальних моральних відносин. Вона вивчає:

громадські завдання й мету професійної діяльності, їх роль соціальному прогресі;

зміст спеціальних принципів, і проблем під час лікарських обов'язків;

характер впливу моральних принципів на практику професійних відносин.

Предметом етики лікаря ветеринарної медицини є вивчення відносин між лікарем та працівниками тваринництва колективних підприємств та інших форм ведення господарства, власниками тварин, між лікарем і провідними фахівцями інших галузей, лікарем і керівником господарства, взаємин у середовищі фахівців ветеринарної медицини.

В лікарську етику входять також загальноприйняті етичні категорії боргу, честі й гідності, совісті, щастя. Вони завжди виявляється у відношенні фахівця ветеринарної медицини до роботи, професії, до суспільства, трудовому колективу, державі загалом.

Професійна етика фахівців ветеринарної медицини визначається в першу чергу їх завданням у розвитку тваринництва.

У медицині етика сприймається як принцип поведінки медичного персоналу, спрямованих на максимальне підвищення ефективності лікування хворих.

Деонтологічні принципи гуманітарної і ветеринарної медицині, маючи багато спільного, все-таки істотно відрізняється між собою. Якщо в гуманітарні медицині головне завдання етики є охорона психіки хворого задля досягнення найповнішого його одужання й реабілітації, то ветеринарної - здійснення комплексу заходів, вкладених у виконання основного завдання тваринників - підвищення продуктивності тварин шляхом своєчасного лікування та запобігання захворюванням у господарствах. Тобто, тоді як гуманітарної медицині деонтологія спрямовує зусилля і вміння лікаря до застосування своїх знань й науково-технічного досвіду тільки у інтересах хворої людини, то ветеринарної медицині деонтологічні принципи використовують у інтересах тварин, продовжує їх власників.

Сьогодні особливо зростає роль морального чинника у суспільстві, у роботі й поведінці кожної людини. І це стосується й фахівців ветеринарної медицини, робота яких складна, неспокійна і не регламентується рамками звичайного робітника. Адже хвороби у тварин трапляються у будь-які дні, у будь який час року. Ветеринарна деонтологія передбачає те що в лікаря є велике накопичення глибоких спеціальних знань, правильне розуміння й виконання ним свого професійного боргу, в тому числі формування в нього багатьох громадянських і особистих якостей, обумовлених загальноприйнятими етичними категоріями боргу, честі, совісті, гідності.

Ветеринарну етику слід розглядати, як специфічний прояв загальної етики у діяльності персоналу ветеринарної медицини. Вона розглядає проблеми боргу, честі і муки сумління фахівців ветеринарної медицини у процесі профілактики хвороб й лікування тварин. Охоплюючи у собі широке коло питань, етика відбиває моральні норми в системах, як лікар - керівник - працівники тваринництва; лікар - тварина - його власник; лікар - колектив ветеринарних працівників; лікар - агроном - зооінженер та інших.

Необхідність виділення ветеринарної етики визначається особливостями професійної діяльності лікаря. Сьогодні ветеринарна етика придбала нові особливості: змінилися умови годівлі та догляду тварин, ведення господарства, знизилася резистентність організму. Виникли нові клопоти - як і такі умови зберегти здоров'я тварин, запобігти виникненню антропозоонозів, недопущення забруднення довкілля відходами тваринництва. І, що дуже складно, це запровадити ці заходи в технологію виробництва продуктів тваринництва при мінімальних додаткових витратах зусиль і коштів. А завдання можна виконати за тісного порозуміння і взаємодії фахівців ветеринарної медицини та інших галузей знань.

Ветеринарна етика, звісно, пов'язані з компетентністю, рівнем знань, кваліфікацією фахівців ветеринарії. Не власними силами моральні якості, а в поєднані із фаховими знаннями, навичками, досвідом, створюють ту домінанту, що реалізується і під час лікарського досвіду.

Питання прав і обов'язків лікаря ветеринарної медицини стоять близько до деонтології, але потребують і морального, і державної регулювання. І все-таки розділити моральні риси і правові норми часто просто неможливо. Наприклад, право використання нових, ще досить апробованих методів діагностики і лікування є радше моральним, що у складних ситуаціях лікар не може від нього відмовитися. І тоді водночас службовий обов’язок вимагає від нього застосування всіх можливих заходів надання допомоги тварині.

Робота фахівців ветеринарної медицини багатопланова і потребує певної спеціалізації. І це працівник колективного підприємства ветлабораторії, станції ветсанекспертизи, керівник служби ветеринарної медицини тощо. Й у кожному разі, окрім загальних моральних принципів, людина для успішного виконання свого досвіду користується своїми специфічними для цього виду роботи етичними правилами.

Звісно, успішна робота лікаря ветеринарної медицини залежить від якості підготовки їх у вузі. У навчанні й фізичному вихованні студента беруть участь викладачі різних кафедр та соціальних спеціальностей. Їх важливим завданням, особливо викладачів клінічних дисциплін, вивчення, спільне дозвілля й спеціальних положень етики фахівця ветеринарної медицини з урахуванням завдань та потреб кожної дисципліни. Пропаганда деонтологічних принципів має стати невід'ємною складовою ветеринарної освіти.

тварин