24. Повноваження глави держави.

Представницькі - головує на різних урочистих церемоніях, на відзначеннях національних свят. Він звертається з вітанням і посланням до народу з приводу знаменних дат або важливих подій. Може виступати з офіційними зверненнями до парламенту. Акредитує своїх дипломатичних представників в іноземних державах, підписує й видає спеціальні вірчі грамоти. Він приймає іноземних представників, і вони вручають йому вірчі або відкличні грамоти, робить офіційні візити, зустрічається з іншими главами держав, відвідує різні міжнародні форуми.

У сфері державного управління - бере участь у призначенні уряду й у його відставці, тобто у формуванні виконавчої влади. Це право може бути реальним або номінальним.

Повноваження глави держави, пов'язані з діяльністю парламенту й у законодавчій сфері - має право скликати парламент на чергові або позачергові сесії, відкривати або закривати сесію, у ряді випадків розпускати палату або обидві палати і призначати нові парламентські вибори тощо.

Законодавча сфера - право певних глав держав (президентів або монархів) призначати членів верхніх і нижніх палат парламенту. Наприклад, існує право монарха Великобританії призначати членів палати лордів.

Повноваження глави держави, які є практично в будь-якого глави держави, – це право видання різних нормативних і ненормативних (які мають персональний характер) актів. Ці акти можуть називатися декретами, прокламаціями, виконавчими наказами тощо. Не слід плутати право видання актів із законодавчими повноваженнями глави держави або з участю в законодавчій діяльності, тому що закони видаються парламентом, і він бере участь у цьому процесі. А право видання актів – самостійна діяльність (функція) глав держави, тому що їхні акти за природою мають підзаконний характер. У низці випадків акти виконавчої влади, у тому числі акти глави держави, можуть мати законодавчий характер.

25.Що таке Позитивна дискримінація та її роль ?

Юридична розбіжність в підходах, яка реалізується як тимчасовий захід із метою створення сприятливих умов для певної категорії осіб на шкоду іншій категорії і таким чином компенсує існуючу між ними фактичну нерівність.

Вона дозволяє перейти від рівності в праві (як вимоги юридичної не дискримінації) до рівності через право (фактичної рівності). Держава вдається до позитивної дискримінації заради забезпечення фактичної (реальної) рівності можливостей.

У літературі наводиться три групи аргументів на користь позитивної дискримінації

аргументи, зорієнтовані винятково на її майбутні переваги, згідно з якими позитивна дискримінація зменшить міжрасові, міжнаціональні та гендерні суперечності, запобігатиме заворушенням, усуне нерівність у розподілі прибутку, ліквідує расові, національні та гендерні упередження, зміцнить почуття власної гідності у негрів, національних меншин і жінок, позитивно вплине на освіту і на дослідницьку працю;

аргументи, спрямовані в минуле. Такі аргументи привертають увагу до фактів несправедливої расової, національної та гендерної дискримінації в минулому, що обумовлює існування у сучасного суспільства певних обов'язків щодо відшкодування шкоди особам, які належать до зазначених категорій. Їх основна ідея полягає в тому, що індивіди, протиправно позбавлені чогось «належного», можуть справедливо вимагати якогось «еквівалента» за втрачене;

позачасові аргументи, відповідно до яких програми позитивної дискримінації легітимно сприяють наближенню расових, національних і гендерних відносин до ідеалів взаємоповаги, довіри і чесних шансів для всіх. Позитивна дискримінація дозволяє встановити справедливі стосунки між людьми на основі їх справжніх заслуг, допомагає забезпечити представництво всіх соціальних груп у всіх сферах життя у пропорції, що наближена до їх реальної чисельності, створює можливість адекватної презентації під час суспільних дискусій точки зору на ту чи іншу проблему кожної соціальної групи.

Перші приклади позитивної дискримінації з'явилися в США в 60-ті роки ХХ ст. (програма Affirmative Action) і були спрямовані на покращення становища чорношкірого населення й інших меншин, на створення для них рівності можливостей з іншими членами суспільства, які не відчули безпосередньо або через своїх предків дискримінаційного ставлення: Сьогодні можна виділити три основні категорії осіб, стосовно яких діють програми позитивної дискримінації: жінки, расові групи і національні, чи етнічні меншини.