Рганізація виконавчої влади в сша
Уряд США, з погляду його внутрішньої структури, організований за так званою континентальною системою, тобто до його складу входять усі глави центральних відомств із загальнонаціональною територіальною юрисдикцією. Американська Конституція нічого не говорить про цей орган. Проте до кінця двократного президентства Дж. Вашингтона адміністрація стала звичним елементом державного життя і набула рис уряду, хоча не мала жодних формальних правових підстав для свого існування.
Сьогодні до складу адміністрації входять 13 департаментів. Окрім 13 глав виконавчих департаментів, її членами є президент і віце-президент. Президент може надавати ранг міністра деяким іншим вищим федеральним урядовцям.
Американська адміністрація є суто дорадчим органом, оскільки всі рішення в межах повноважень виконавчої влади ухвалюються лише одноособово президентом. Фактично процес ухвалення рішень може здійснюватися президентом і без участі уряду в повному складі. Для цього президенти часто створюють вужчі дорадчі колегії, що складаються з найбільш довірених людей.
Уряд не має конституційного статусу. Конституція закріпила право президента "зажадати думку... від вищого посадовця в кожному виконавчому департаменті...". Міністри призначаються президентом "за порадою і з відома" Сенату. Кабінет не приймає ніяких урядових актів.
Сучасний конституціоналізм у сша
Розглянуті нами риси американської Конституції донині залишаються важливими ознаками американської державності. Водночас із 1787 р. відбулися серйозні зміни, викликані
формальними змінами в ній, а також унаслідок еволюції в інтерпретації і застосуванні документа. Це поєднання спадкоємності та змін найкраще продемонстровано у створеній Конституцією федеральній системі.
З одного боку, місцеві уряди і уряди штатів продовжують відігравати значну роль в американській політичній системі та беруть на себе досить широкий спектр завдань, тоді як головною прерогативою федерального уряду залишаються питання міжнародної політики і справ загальнонаціональної важливості.
З іншого боку, у XX ст. повноваження федеральної влади інтерпретуються настільки широко, що Конгрес, у принципі, може регулювати все, що вважає проблематичним для всієї нації. Хоч ідея перевірки нормативної бази національної влади значно послабила свій вплив, усе-таки в 1994 р. Верховний суд США оголосив один федеральний закон неконституційним, оскільки той вторгався у сферу повноважень штатів.
Система заборон і противаг продовжує ефективно діяти, сприяючи перевірці та поділу влади. А Конституція продовжує змішувати демократичні і антидемократичні риси, щоб встановити, а також обмежити народний авторитет. Протягом двох століть набула поширення практика голосувань, хоча вона і зазнала деяких змін порівняно з 1787 р.
Дивовижним чином Конституція США, найдавніша і най-коротша (містить 4400 слів, не рахуючи тексту поправок) з усіх писаних конституцій, ефективно діє уже впродовж більш як 200 років. Коментатори стверджують, що її секрет – у гнучкості та можливості по-різному трактувати різні положення. Але водночас вона є найстабільнішим законом, оскільки формально внести до неї зміни дуже складно. Конституція також є необхідною для контролювання діяльності адміністрації, оскільки її влада походить від людей. Це контрастує з рештою форм права, створених урядом для контролю над людьми.
Та все ж для американців Конституція – це більше, ніж просто введення законів. Це символ, з погляду американських правознавців – своєрідна світська біблія. У ній відображено всі цінності суспільства, усі пріоритети і форми цих пріоритетів, що особливо виявляється в Преамбулі, де записано цілі Конституції, і в Біллі про права, який проголошує права людей. I весь документ у цілому відображає класичні ліберальні погляди на індивідуальну свободу, рівність, власність, представницьку демократію й обмежений уряд, те, що ми сьогодні багатозначно називаємо "американською демократією".
Конфедеративна держава була недостатньо централізована, з відсутньою вертикаллю виконавчої влади. Прерогативи конгресу практично не йшли далі консультативних функцій. За образним висловлюванням Дж. Вашингтона, Статті конфедерації були "мотузкою із піску". Він один із перших політиків того часу побачив небезпеку такого аморфного державного утворення. У спеціальній відозві до конгресу і країни він вимагав переглянути зміст документа, передбачаючи розгул анархії і розпад конфедерації.
Подальші події показали очевидну недостатність укладеного союзного договору. Приводом для перегляду Статей стали питання про торгівлю, митну та фінансову політику. Як вже зазначалося, головною метою конфедеративного союзу було вирішення зовнішньополітичних завдань. Коли ця мета була досягнута і 3 вересня 1783 р. Англія підписала Версальський трактат про надання колоніям незалежності, конфедеративний союз втратив силу. Загострилися суперечності між південними і північними штатами. Північні штати виступали за посилення центрального уряду, за встановлення єдиної грошової одиниці, створення спільного банку, за об'єднання державних боргів окремих штатів у спільний національний зовнішній борг. Південні штати прагнули зберегти незалежність від центрального уряду і виступали за широку автономію. їхні борги були меншими, а тому вони не хотіли загальнодержавного об'єднання боргів.
Криза влади об'єктивно підштовхнула керівників американської визвольної боротьби до утворення нового союзу на основі сильної виконавчої влади. 25 травня 1787 р. у Філадельфії зібрався конституційний конвент для розробки нової конституції молодих держав, на якому всі штати були представлені 55 делегатами, пізніше названими "батьками конституції". Засідання конвенту відбувалися таємно, заборонялося розголошувати зміст дебатів.
17 вересня 1787 р. конвент схвалив Конституцію США, яка після ратифікації штатами 4 березня 1789 р. вступила в законну силу. Розпочалося формування органів влади молодої держави, її першим президентом став Дж. Вашингтон.
Американська Конституція була першою у світовій історії писаною конституцією1, втіленою в практику державного життя, першою конституцією у формальному значенні цього слова. Вона являє собою унікальний документ у тому розумінні, що для зміни її тексту передбачалася спеціальна процедура, котра ускладнювала ЇЇ перегляд. Наприклад, при голосуванні проекту про зміну Конституції вимагалася кваліфікована більшість обох палат парламенту. При прийняті поправок - не менше двох третин обох палат конгресу, а при ратифікації - не менше трьох чвертей штатів.
Цікаво також і те, що в США перегляд Конституції не тягне за собою (подібно до інших країн) зміну її первісного вигляду. Поправки вносяться до неї у вигляді додаткових статей. Але для того, щоб будь-кому не закортіло робити це без кінця, автори Конституції передбачили складний механізм їх внесення: проект поправки повинна була схвалити кожна палата конгресу двома третинами голосів, а після цього поправки мають бути ратифіковані легіслатурами трьох чвертей штатів.
Конституція закріплювала республіканську форму правління як у межах усієї країни, так і в окремих штатах. На практиці це означало, що будь-які спроби змінити республіканський лад чи відокремити штати розцінювалися як державна зрада.
Основні положення Конституції США
- Законодавча влада належить двопалатному конгресу. Нижня палата (Палата депутатів) формується відповідно до кількості населення у штаті, верхня (Сенат) представлена двома депутатами від кожного штату незалежно від кількості населення.
- Будь-який законопроект приймається і обговорюється обома палатами Конгресу і після схвалення подається Президентові на підпис, після чого набирає чинності. Відхилений Президентом законопроект шляхом застосування ним відкладального вето може набрати чинності після повторного Його схвалення двома третинами голосів Конгресу.
- Виконавчу владу Конституція вручила Президенту.
- Судова влада належить Верховному Суду і місцевим федеральним судам.
Конституція проголошувала Сполучені Штати Америки президентською республікою, особливостями якої є: поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; позапарламентський метод обрання президента і формування уряду; відсутність у президента права розпуску найвищого законодавчого органу; відсутність у конгресу права приймати вотум недовіри до уряду; заборона членам уряду бути депутатами конгресу і навпаки.
У фундамент конституційної системи США закладено три принципи: а) розподілу державної влади; б) федералізму; в) судового конституційного нагляду.
Принцип розподілу влади у державі реалізовується через систему "стримувань і противаг" гілок влади, котра передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади і розмежування між ними відповідних функцій. На федеральному рівні три гілки влади представлені Конгресом, Президентом і Верховним Судом. Суть системи "стримувань і противаг" має певні характерні риси.
По-перше, всі три гілки влади мають різні джерела формування. Носій законодавчої влади - конгрес - є двопалатним, в якому кожна з палат формується певним чином. Палата представників обирається виборчим корпусом, до складу якого на час прийняття Конституції входили лише білі чоловіки - власники з віковим цензом у 25 років. Сенат обирався легіслатурами штатів. Носій виконавчої влади - президент - обирався непрямим голосуванням колегією виборщиків, котрі обиралися населенням штатів. Верховний Суд формується спільно президентом і сенатом.
По-друге, всі органи державної влади мають різні терміни повноважень. Палата представників обирається на два роки. Сенат не має терміну повноважень, але кожні два роки відбувається ротація його складу на одну третину. Президент обирається на 4 роки. Члени Верховного Суду обіймають свої посади довічно, за умови "бездоганної поведінки". Такий порядок забезпечував кожній з гілок влади певну самостійність і не допускав одночасного поновлення їх складу. Таким чином, створювалася стійкість і стабільність верхнього ешелону державної машини.
По-третє, Конституція передбачила кожній з гілок влади можливість нейтралізувати узурпаторські спроби іншої гілки. Мається на увазі те, що конгрес як суверенний законодавчий орган одержав право відхилити будь-які законопроекти президента. Сенат може відхилити будь-яку кандидатуру, запропоновану президентом для обіймання державної посади (для її затвердження необхідна згода двох третин сенату). Конгрес може притягнути президента до відповідальності в порядку імпічменту і звільнити його з посади1. Важливим конституційним засобом впливу президента на конгрес стало його відкладальне вето. Його можна було подолати повторним голосуванням не менше двох третин голосів обох палат конгресу. Члени Верховного Суду призначаються президентом за порадою і згодою сенату. Це означає, що запропоновані президентом кандидатури повинні дістати схвалення двома третинами голосів у сенаті. Федеральні судді могли бути звільнені з посади відповідно до процедури імпічменту з боку конгресу.
Принцип федералізму передбачає відносно жорстке розмежування сфер компетенції федеральної влади і влади штатів. При цьому значна питома вага прав "суверенних" штатів делегувалася федеральному урядові. Маючи статус суверенних державних утворень, штати насправді не володіють усіма атрибутами суверенітету:
- позбавлені зовнішньополітичних повноважень;
- обмежена їх влада у фінансовій сфері;
- жоден штат не має права змінити у себе форму правління, закріплену Конституцією США;
- штати абсолютно позбавлені права на вихід з федерації.
Третім принципом політичної системи США є судовий конституційний нагляд. Його суть полягає у тому, що судді Верховного Суду мають право визначати як такі, що не відповідають Конституції держави і тим самими визнавати недійсними, закони конгресу і акти виконавчої влади. Такі рішення Верховного Суду є остаточними і обов'язковими для всіх державних органів. Конституційний нагляд перетворився на могутній засіб пристосування Конституції до зміни соціально-економічних умов життя суспільства. З іншого боку, це - знаряддя, за допомогою якого судова влада може впливати на законодавчу владу, виконавчі органи і політичний процес у цілому.
Після прийняття Конституції США за формою державного устрою стали федерацією з сильним центральним державним апаратом. Коло питань, що належали до компетенції федеральних органів, було не досить великим. Це - зовнішня політика, збройні сили і оборона країни, еміграція та імміграція, зовнішня торгівля і зв'язок між штатами, фінансові питання, пов'язані з федеральним бюджетом. Питання, що не зачіпали інтереси федерації, вирішувалися штатами самостійно. В них працював свій державний апарат і діяли свої конституції. Останні, на відміну від Конституції США, були більш гнучкими і систематично зазнавали численних змін.