4. Дотримання стандартів журналістики у країнах світу

   1. Міжнародні документи

Питанням відповідальності журналістів присвячено особливу увагу у міжнародних документах. Так у Резолюції ПАРЕ 1003 (1993) з журналістської етики та Резолюції ПАРЕ № 428 щодо Декларації про засоби масової інформації і права людини передбачено, що окрім законних прав і обов’язків, засоби масової інформації несуть етичну відповідальність перед суспільством.

Резолюція № 2 Четвертої Європейської конференції міністрів з політики в області засобів масової комунікації „Журналістські свободи і права людини” також зауважує, що основна функція журналістики у справжній демократії передбачає, що всі, хто задіяний в журналістській діяльності повинні займати етичні і відповідальні позиції, що втілюються, в особливості, в збереженні їх незалежності і критичного підходу.

В якості заходів для забезпечення відповідальності преси та інших засобів масової інформації міжнародні документи радять органам державної влади визнавати за всіма, хто задіяний в журналістській діяльності, право на вироблення норм саморегулювання, таких як кодекси поведінки, спрямовані на збалансування прав і свобод журналістів з іншими правами, свободами і інтересами, з якими вони можуть конфліктувати, а також на визначення обов’язків журналістів.

У різний час журналісти різних країн прагнули узгодити у кодексах професійної етики норми щодо самообмеження в здійсненні прав на свободу інформації і самовираження, щоб не допустити зловживання свободою слова та зведення журналістської професії до професії пропагандиста і рекламіста.

На даний час кодекси журналістської етики прийнято більш ніж у 70 країнах світу. Журналістським етичним стандартам приділяється увага і у міжнародних документах, зокрема у Резолюції ПАРЕ 1003 (1993) з журналістської етики, Резолюції ПАРЕ № 428 щодо Декларації про засоби масової інформації і права людини, Резолюції № 2 Четвертої Європейської конференції міністрів з політики в області засобів масової комунікації „Журналістські свободи і права людини”, Декларації принципів поведінки журналіста, прийнятій Міжнародною Федерацією Журналістів, Міжнародних принципах журналістської етики, прийнятих на 4-й консультативній зустрічі міжнародних і регіональних професійних журналістських організацій 1983 року.

Серед основних принципів журналістської етики міжнародні документи визначають повагу права суспільства отримувати точну інформацію про факти і події, проведення чіткого розмежування між поширюваною інформацією і коментарями, здобування інформації чесними способами, уникнення невиправданих посягань на приватне життя, дифамації і необґрунтованих звинувачень, виправлення будь-якої оприлюдненої інформації, яка в подальшому виявляється неточною, дотримання таємниці щодо конфіденційного джерела інформації, не заохочення будь-якого насильства, ненависті, нетерпимості чи дискримінації, що ґрунтується на расі, статі, сексуальній орієнтації, мові, релігії, політиці чи інших думках, національному, релігійному чи соціальному походженні, повагу права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Крім того, Резолюція ПАРЕ 1003 (1993) з журналістської етики визнає право на інформацію фундаментальним правом громадянина, який наділений також правом вимагати, щоб інформація, що надається йому журналістами, була достовірною, в тому, що стосується новин, і чесною в тому, що стосується думок і коментарів, без стороннього втручання зі сторони влади і приватного сектору. У зв’язку з цим, засоби масової інформації не повинні використовувати ні якість ні зміст новин або оцінок і коментарів для розширення читацької чи глядацької аудиторії з метою збільшення доходів від реклами.

Більшість етичних кодексів також вимагає від журналістів перевірки будь-якої інформації і публікації лише інформації, одержаної з джерел, що відомі їм особисто, використання журналістами лише „звичайних” методів збирання інформації, виправлення помилок та спростування неправдивої інформації, недостовірної інформації, додержання принципів безсторонності, розмежування фактів та коментарів і оцінок, а також додержання авторського права, зокрема, заборони плагіату в будь-якій формі.

Значна частина кодексів містить норми про пріоритет інтересів користувачів інформації та громадськості над особистими інтересами журналістів і ЗМІ. Велику увагу у кодексах зарубіжних країн приділено забезпеченню незалежності журналістів від будь-якого тиску ззовні, зокрема, з боку уряду.

Майже всі кодекси визнають несумісним з незалежною професіональною діяльністю журналістів використання прихованої реклами та одержання винагород за публікації в будь-якій формі, як самими журналістами, так і пов’язаними з ними особами.

Спільною для кодексів професійної поведінки журналістів є вимога поваги до прав людини і людської гідності. Як правило, кодекси забороняють будь-яку пропаганду на шкоду релігійним, національним почуттям і правам людини, а також дискримінацію за ознаками статі, раси, мови, переконань і тому подібним особистим підставам.

Майже всі кодекси містять вимоги про повагу до захисту приватного життя та визнають будь-які публікації, в яких підозрюваних чи обвинувачених оголошують винуватими до рішення суду, порушеннями професійної етики журналістів.

На відміну від права, за порушення якого законодавством передбачається певна відповідальність, санкції за порушення етичних норм журналістики у більшості етичних кодексів полягають у висловленні зауважень або догани з боку інституцій, які прийняли такий кодекс, а також у втраті поваги з боку колег.

2. Органи контролю у краіїнах світу за виконанням норм та стандартів журналістики

Більшість кодексів не передбачає санкцій за порушення їх норм журналістами. Білоруський кодекс навіть прямо вказує, що рішення ради з професіональної етики не є підставою дисциплінарних, адміністративних чи інших санкцій проти порушників норм журналістської етики.

Проте, окремі кодекси містять прямі вказівки на санкції і порядок їх застосування. В Польщі, наприклад, порушення розглядає спеціальна судова колегія журналістів, яка може вдатися до дисциплінарних стягнень (догана, виключення з професійного об’єднання тощо). У Молдові найбільшим покаранням є виключення з лав Спілки журналістів. У Швеції Рада з питань засобів масової інформації може накласти на газету штраф.

У випадку винесення Радою з преси Швеції рішення про визнання засобів масової інформації винними у порушенні етичних стандартів журналістики, засіб масової інформації має опублікувати рішення Ради та внести до її фонду близько 3 тисяч доларів, що не вважаються штрафом.

Якнайдалі в цьому сенсі пішла Данія, парламент якої ухвалив затверджений Національним союзом журналістів Кодекс поведінки як спеціальний закон. До того ж, цей кодекс поширюється не лише на окремих журналістів, але й на всі засоби масової інформації, тобто на юридичних осіб і редакції ЗМІ.

З ціллю контролю за дотриманням етичних принципів Резолюція ПАРЕ 1003 (1993) з журналістської етики рекомендує створювати органи саморегулювання або механізми, які б об’єднували асоціації видавців, журналістів, користувачів засобів масової інформації, наукових експертів і суддів, на які б покладався обов’язок приймати резолюції (рішення) з вказаних питань, обов’язкові для оприлюднення у засобах масової інформації. Резолюція також рекомендує органами саморегулювання журналістів, асоціаціям користувачів засобів масової інформації і відповідним університетським кафедрам щорічно публікувати звіти про достовірність інформації, розповсюджуваної засобами масової інформації за рік, порівнюючи повідомлення з різними фактами. Такий спосіб контролю надає можливість громадянам визначати рівень етичних стандартів, досягнутих тими чи іншими засобами масової інформації чи навіть окремими журналістами, та сприяє підвищенню професійного рівня журналістики.

Резолюція ПАРЕ № 428 щодо Декларації про засоби масової інформації і права людини для забезпечення відповідальності преси і інших засобів масової інформації рекомендує створювати ради з преси, уповноважені розглядати і навіть присікати випадки непрофесійної поведінки.

На заході сформувалася ціла система нагляду за роботою засобів масової комунікації. У більшості це різні неурядові органи, діяльність яких спрямована на те, щоб газети, журнали, телебачення тощо, діяли в інтересах суспільства.

У великій кількості газет США, Великобританії та Іспанії діють посередники з питань преси (омбудсмени), які призначаються як з числа найдосвідченіших працівників редакцій так і числа осіб, що не мають відношення до роботи засобів масової інформації. Такі посередники розглядають скарги читачів, проводять незалежні журналістські розслідування та публікують їх результати в окремій рубриці. Омбудсмени працюють також у Канаді, Бразилії, Японії, Іспанії, Ізраїлі, Швейцарії.

Як органи самоконтролю у більшості країн Європи та Північної Америки діють Ради з питань засобів масової інформації. Такі ради є громадськими організаціями, що створюються власниками засобів масової інформації та журналістами з метою саморегулювання. Як правило до складу таких рад входять представники громадськості, не пов’язані з діяльністю масмедіа, які складають більшу половину складу Рад. У більшості країн рішення рад мають дорадчий характер.

Так у США діють Ради з проблем місцевої преси та Ради новин. Засідання рад з проблем преси організовують самі засоби масової інформації, об’єднання читачів, університети і школи журналістики. Ради новин діють як посередники між керівництвом випусків новин і особами, що вважають себе потерпілими від преси. До складу таких Рад входить рівне число представників журналістської спільноти і представників громадськості, рішення таких рад мають дорадчий характер.

У Японії та Південній Кореї функціонують Комісії з оцінки якості публікацій, які складаються із груп соціологів, що за замовленням великих видань або синдикатів видавців вивчають публікації у газетах, а також громадську думку. Оцінки і рекомендації комісій надають можливість коригувати роботу видань.

У Фінляндії інформаційні спори розглядає Рада публічного оскарження, підпорядкована спілці журналістів Фінляндії. Усі інформаційні суперечки вирішуються Радою у відкритому інформаційному просторі.

Рада у справах преси Австрії складається з 20 членів по 10 від Асоціації видавців газет та Спілки австрійських журналістів. Діяльність ради фінансує преса, а її рішення носять рекомендаційний характер.

До складу Ради преси Нідерландів входять 8 журналістів та 8 представників медіа (не журналістів). Секретар та голова ради обов’язково мають бути юристами. Рішення Ради публікуються у професійному журналі.

У Норвегії Рада складається з 4 журналістів та 3 представників громадськості, фінансується за рахунок медіа, а рішення публікує засіб масової інформації, що визнаний винним у порушенні етичних правил.

Для контролю за реалізацією положень Хартії телерадіомовників у Росії створено Громадську мовну Раду. Положення про Раду, її регламент і персональний склад затверджуються спеціальним договором. Підписанти Хартії зобов’язуються добровільно і повному обсязі і у визначені строки виконувати рішення і рекомендації Ради і негайно інформувати своїх глядачів і слухачів про прийняті рішення і їх виконання.

У Росії дотримання Кодексу професійної етики контролює Велике журі Спілки журналістів Російської Федерації, здійснення контролю регламентується Положенням про принципи і систему громадського контролю за дотриманням журналістами положень Кодексу професійної етики російського журналіста.

У Білорусії діють Спілка журналістів Білорусі та Білоруська асоціація журналістів, у Молдові всі практичні питання вирішує Комісія з етики Спілки журналістів.

У низці країн такі Ради функціонують за безпосередньої участі держави. Так у Литві виконання Кодексу етики журналістів та видавців контролює Комісія з етики журналістів та видавців, до якої входять представники журналістських організацій та інспектор з етики журналістів, якого призначає Сейм за пропозицією Комісії з етики. При Комісії з етики діє Комісія експертів, яка ідентифікує журналістську продукцію сексуального спрямування та таку, що пропагує насильство.

Рада з питань преси Польщі діє на підставі Закону „Про пресу” при голові Кабінету Міністрів, її рішення носять рекомендаційний характер.

Комісія з питань преси Данії складається з 10 членів, президент і віце-президент Комісії є юристами. Рада діє на підставі Закону „Про відповідальність преси”, що не містить етичних норм, але має посилання на обов’язок засобів масової інформації у своїй діяльності дотримуватися Правил доброчесної поведінки преси, прийнятих журналістською спільнотою.

За змістом і наповненням ефіру у Швейцарії на підставі федерального законодавства поруч з омбудсменами стежить Незалежна комісія зі скарг.

У Франції на підставі закону про пресу діє Комісія з ідентифікаційних карток професійних журналістів, що складається з журналістів та видавців періодичних видань, склад Ради щорічно поновлюється.

У Німеччині з метою саморегулювання створено Раду з питань преси, що складається з 10 журналістів, які делегуються до її складу німецькою Спілкою журналістів та Промисловою профспілкою засобів масової інформації, а також з 10 видавців, що делегуються до складу Ради Федеральною спілкою німецьких видавців газет і Спілкою видавців журналів. Склад ради функціонує протягом 2 років та вживає заходів до порушників етичних норм. Розглядом скарг займається комітет зі скарг Ради, що включає в себе 5 журналістів та 5 видавців. Рішення Ради мають дорадчий характер. Повноваження ради та порядок її функціонування визначається Законом, фінансування та контроль за діяльністю Ради частково здійснюється державою.

Крім того, у Німеччині діє федеральний орган контролю, членів якого призначають відповідальний за роботу з молоддю Федеральний міністр і уряди земель. Цей орган уповноважений створювати перелік творів, які можуть завдати моральної шкоди дітям та юнацтву, що не має обов’язкової сили.

Питаннями контролю за дотриманням етичних норм займаються також професійні організації журналістів.

У Великобританії на підставі закону про телерадіомовлення функціонує Комісія зі стандартів, що займається питаннями дотримання Кодексу практичних правил у телерадіомовленні, в тому числі їх дотримання електронними медіа. Фінансує Комісію зі стандартів як держава так і засоби масової інформації. Мета діяльності цього органу – вилучення з контрольованого поля інформації, що пропагує агресію та секс, а також втручається в особисте життя громадян. Діє також Комісія у справах скарг на пресу, що не має реальних важелів впливу на пресу, питаннями діяльності регіональних газет займається товариство газетярів, питаннями центральних видань – Асоціація газетних видавців.

У Швеції діє 5 органів саморегулювання дотримання етичних стандартів журналістів. В першу чергу це Рада з преси, заснована Національним прес-клубом, Шведською асоціацією видавців газет та Шведським союзом журналістів. Із 6 членів ради 3 є представниками громадськості, голова Ради є членом Верховного суду або Верховного адміністративного суду, працює уповноважений у справах преси, що виконує свої функції самостійно, або звертається зі скаргами до Ради з преси. Також працюють Комісія з професійної етики Спілки журналістів, Комісія з телебачення і радіо, Комісія з рекламних текстів.

Ще одним способом контролю за дотриманням журналістами етичних норм є періодичні видання, що спеціалізуються на критичному аналізі роботи газет. На сторінках таких видань публікується оцінка газетних матеріалів, а також інформація про допущенні газетами порушення етичних норм. Існують також телерадіопрогами відповідного спрямування.

У США питання журналістської етики розглядаються також на різних конференціях і зустрічах, які організовуються професійними журналістськими корпораціями.

Комісія з питань преси Данії у випадку відмови засобу масової інформації публікувати рішення Комісії щодо порушення виданням етичних правил поведінки, у судовому порядку стягує з порушника штраф.