Розділ 2 почерк як об'єкт криміналістичного дослідження

2.1. Загальні та окремі ознаки почерку

Криміналістичне почеркознавство – це підсистема криміналістичної скріберології, пов'язана з вивченням закономірностей виникнення й руху криміналістично значимої інформації про письмово-руховий навик людини з метою вирішення діагностичних та ідентифікаційних завдань.

Почерк – графічна сторона письма, сутність якої полягає в зображенні думки автора графічними знаками мовного алфавіту (цифровими знаками) із застосуванням координованої системи специфічних рухів через автоматизоване відображення писемних навичок¹. Почерк – це індивідуальна та динамічно стійка програма техніки письма².

Процес вироблення навичок почерку, як зазначав фізіолог І. Павлов, має умовно-рефлекторну природу. Почерк людини пов’язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок³, завдяки яким вона починає виконувати букви автоматично, на відміну від початкового стану навчання, коли витрачається багато зусиль на контроль за написанням букв.

Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов’язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок: 1) технічні (спосіб техніки письма); 2) безпосередньо графічні (вміння зображувати літери (цифри), об’єднувати їх у слова); 3) орфографічні (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками)⁴.

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відображаються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому для кожної особи ця сукупність ознак є неповторною¹.

Почерку, як і письмовій мові, притаманні загальні та окремі ознаки, завдяки яким і відбувається ідентифікаційний процес установлення виконавця рукописного тексту.

Загальні ознаки – ті, що характеризують почерк у цілому; вони проявляються у більшості письмових знаків, належать до всієї системи руху в цілому, їх неважко зауважити оглядом рукопису. І.І.Когутич до них відность:

1. виробленість почерку;

2. складність почерку;

3. нахил почерку;

4. розмір почерку;

5. розгін почерку;

6. зв’язність почерку;

7. натиск почерку;

8. загальна форма рухів².

Виробленість почерку характеризує сформованість письмово-рухових навичок, визначається ступенем володіння технікою письма виконавцем документа, його здатністю користуватися загальноприйнятою системою скоропису: темпом письма, автоматизмом, координацією рухів³.

Темп письма визначається часом, витраченим на виконання літер, слів,речень та всього рукопису. Розрізняють: швидкий темп письма, середній, низький повільний темп почерку.

Ознака координації рухів припускає їх узгодженість у виконанні літер, особливість їх зв'язування. Ступінь координації рухів може бути високим, середнім, низьким.Координація сукупно з темпом письма дає змогу поділяти почерк за виробленістю на високовироблений, середньовироблений, маловироблений низький)¹.

Високовироблений характеризують високий темп письма, високий ступінь

координації рухів та їх зв'язаності, висока стійкість і автоматизм письма. Особа, яка має високовироблений почерк, може за бажанням змінювати його на мало- та середньовироблений, тоді як особа з маловиробленим почерком не може змінити його на високовироблений.

Середньовироблений є характерним для осіб, у яких темп письма – невисокий, координація рухів – середня, зв'язаність – низька і не перевищує трьох літер. Форма літерних знаків більш відповідає прописам, хоча й має ознаки змін. Такий почерк є стійкішим, ніж маловироблений.

Маловироблений (низький) характеризується зупинкою формування письмово-рухових навичок на початковій стадії навчання. Є характерними повільний темп письма і низький ступінь координації рухів як наслідок надмірного напруження руки під час письма. Почерк – спрощений, зв'язність – низька, літери відрізняються від загальної форми прописів, втрачаються деякі елементи, рухи – нестійкі, що проявляється в нерівномірності розміру і нахилу письмових знаків, їх неправильній формі та положенні².

Ступінь складності рухів (складність почерку або загальний тип) будова (почерку) характеризує побудову почерку, специфіку сформованості письмово-рухових навичок, пристосованість їх до темпу письма. За складністю почерки поділяються на прості, спрощені, ускладнені, стилізовані.

Простий – це такий почерк, у якому система рухів, направлених на виконання елементів письмових знаків, букв, слів, відповідає чи близька до вимог типового, стандартного (учнівського) пропису, не маючи помітних відхилень у бік спрощення чи ускладнення письма.

Спрощений характеризується наявністю спрощень у письмових знаках та їхніх зв'язках, більшість знаків виконується спрощеними рухами, через що цей почерк зазвичай добре вироблений («швидкий»), але нерозбірливий, важкочитаний через спрощене написання букв, зв'язків між ними.

В ускладненому спостерігаються складні за координацією рухи, що надають письмовим знакам незвичного і часто вигадливого вигляду; наявні нетипові (додаткові) елементи (прикраси) букв.

У стилізованому почерку малюнок письмових знаків наближається до спеціальних стандартів (до шрифту, друкованих букв тощо).

Нахил почерку визначається вертикальністю розміщення елементів письмового знака, тобто кутом до лінії рядка:

- правопохилий (стандартний): кут нахилу вправо у межах від 75° до 85°(за Салтевським М.В., нахил – 75°);

- прямий: кут нахилу основних шрифтів становить 85-95° (за Салтевським – 90°)¹;

- лівопохилий: у межах 95-115°;

- право- чи лівокосопохилені: тоді, коли кути нахилу – для правого більше 50°, для лівого – більше 140°;

- змішаний нахил (безпорядковий) – для маловироблених почерків: якщо у почерку є різні нахили літер до лінії рядка.

Нахил є однією з найменш стійких ознак.

Розмір почерку характеризує висоту рядкових елементів букв:

- дрібний почерк - до 2 мм;

- середній почерк- від 2 до 5 мм;

- великий почерк - понад 5 мм.

Розгін почерку визначається відношенням висоти літери до її ширини (за триштриховими варіантами рядкових літер: Т, Ш, Щ); враховується також протяжність за горизонталлю і між самими літерами у слові.

За розгоном почерк буває:

- великорозгінним (розгонистим), коли ширина більша за висоту літери;

- середньорозгінним, коли ширина дорівнює висоті літери;

- малорозгінним, тобто стислим, коли висота літер більша за ширину, а

інтервали між знаками значно менші за ширину їх.

Ступінь зв'язності почерку – характеризується кількістю знаків, виконаних без відриву пера (письмового приладдя) від паперу:

- зв'язаний почерк: характеризується тим, що одним рухом (безвідривним від паперу) виконується більше 8 штрихів і овалів, що дорівнює 5-6 буквам (за Салтевським М.В., до 3 букв);

- уривчастий – не більше 3 штрихів (1-2 букви), тобто майже кожний знак виконується окремо;

- середньозв'язний – за один захід виконуються 3-4 букви або від 4 до 8 штрихів.

Натиск почерку характеризує розміщення пункту прикладення найбільшої сили під час виконання знака або, за Образцовим В.А., характеризується співвідношенням ширини основних (головних) і з'єднувальних штрихів з силою вдавлення штрихів¹.

За ступенем вдавленості (тиску) натиск почерку буває:

- сильним, якщо спостерігається більш ніж на двох наступних аркушах паперу;

- слабким, якщо спостерігається лише на зворотному боці аркуша;

- середнім, якщо спостерігається на двох наступних аркушах паперу.

За локалізацією натискування: рівномірне; розподілене по всій довжині штриха; розміщене уверху; розміщене внизу.

Загальна форма рухів у почерку характеризує структуру рухів відносно їхньої траєкторії (за В. Ф. Орловою)². Ці рухи виконуються особою, яка пише, у площині паперу.

До ознак форми руху відносять: переважну форму рухів під час виконання

окремих літер, знаків³.

За формою рухів почерк набуває таких форм:

- прямолінійної (кутової), коли більшість знаків виконується прямолінійно;

- криволінійної (округленої) – петльові рухи;

- змішаної, де наявні і прямолінійні та округлені рухи.

Загальний напрям рухів – у який бік відносно годинникової стрілки виконуються рухи.

Не є характерними тільки для округлої та частково для змішаної форм рухів почерку:

- лівоокружні (рухи проти ходу годинникової стрілки);

- правоокружні (рухи за годинниковою стрілкою);

- змішаний загальний напрям (ліво-право чи право-ліво).

Загальний напрям і форма рухів – найбільш сильні ознаки.

Загальні ознаки почерку є ознаками групового значення, визначають схожість або відмінність почерку в досліджуваному документі і порівняльних зразках; використовуються для початкового відібрання матеріалу з метою дослідження його згодом за окремими (ідентифікаційними) ознаками¹.

Окремі ознаки – сукупність навичок виконання рукописного документа, що відображаються у властивих конкретному виконавцеві письма способах написання літер і зв'язкових штрихів між ними, а також у розташуванні знаків та їхніх елементів між собою; крім того, це також специфічні відхилення в написанні від типових прописів конкретної мови, з яких починається навчання техніці письма у школі.

Для опису ознак почерку його досліджують у цілому і поелементно. Передовсім у літері вирізняють кількість елементів, тобто рухів, якими її виконано. Тому в конструкції літери розрізняють: центральну частину (власне літеру); надрядкову частину; підрядкову; початок і закінчення руху (в окремих елементах); форму елемента – пряму, хвилясту; півовал; овал; петлі; форму і напрям руху, спосіб їх з'єднання і відносне розміщення.

Усе розмаїття рухів, які відображають навички конкретної особи, в літературі класифікують по-різному. Так, І. Ф. Пантелєєв розрізняє чотири групи¹; Д. У. Бабаєва – шість; М. П. Яблоков розділяє концепцію В.Ф. Орлової і наводить сім груп окремих ознак². Ця класифікація найбільш повна, деталізована і придатна для роботи. Щоправда, її ще можна доповнити.

Незвична або ідивідуально-особлива форма руху – різноманітні за формою відхилення рухів, якими виконуються елементи письмових знаків та з'єднання між ними; характеризує письмовий знак загалом та його елементи зокрема. Розрізняють:

- спрощену форму;

- ускладнену форму руху;

- петлясту форму виконання літер та елементів;

- кутасту форму виконання літер та елементів;

- хвилясту форму виконання літер та елементів;

- прямолінійну форму виконання літер та елементів;

- дугову форму виконання літер та елементів.

Довжина (відносна протяжність) руху – це характеристика розмірності руху під час виконання надрядкових і підрядкових елементів, а іноді й знака в цілому. Так, невідповідності є стійкими, зберігаються в усьому рукописі. Лінійкою вони не вимірюються, оцінються наближено у співвідношенні зрозмірами основної (центральної) частини літери.

Кількість рухів характеризує збільшення або зменшення кількості рухів, якими виконуються письмові знаки або їхні елементи порівняно з кількістю рухів, передбаченою типовими прописами, тобто конструкціями письмового знака. Наприклад, у літері «г» – зменшення або збільшення довжини початкового елемента, у літері «т» – кінцевого, у «б» та «у» – збільшення рухів, які в конструкції не є обов'язковими, збільшення довжини під час виконання овалів, напівовалів.

Безперервність (або вид з'єднаних рухів) визначається вивченням місць з'єднань літер або окремих елементів, що залежить від способу з'єднання елементів і від частоти відриву письмового приладдя від паперу. Розрізняють:

- злитий вид з'єднання – коли після закінчення руху (кінцевого штриха) утворюється перерва в русі для початку подальшого);

- інтервальний – якщо після закінчення руху (кінцевого штриха) утворюється перерва в русі для початку подальшого, тобто має місце відрив ручки від (пишучого приладу) від паперу, внаслідок чого у знаку або в центральній його частині утворюється перерва;

- незв'язний (уривчастий) – коли між літерами утворюються розриви, оскільки письмові знаки виконуються уривчастими рухами.

Послідовність рухів має місце тоді, коли в рукопису трапляються письмові знаки, виконані специфічними, відмінними від природної послідовності у відтворенні елементів рухами. Такі порушення послідовності рухів утворюють окрему ознаку.

Так, у літерах «т», «ж», «н» визначено порядок нанесення елементів, і такі спрощення цієї послідовності іноді є стійкою навичкою.

Відносне розміщення рухів (особливості розміщення рухів) – характерна

і стійка ознака, що фіксується вивченням окремих елементів письмових знаків і самих знаків під кутом зору їхньої просторової орієнтації. У цій групі розглядається розташування пунктів початку, закінчення й перетину рухів відносно лінії основи письма, окремих елементів (справа, зліва, на елементі тощо) або відносно буквених елементів: вигляд обвідної верхніх і нижніх пунктів літер в окремому слові, рядку.

Відносне розміщення пунктів початку і закінчення руху може бути верхнім, середнім, нижнім. Значення має розміщення пунктів перетину елементів літери.

Складність рухів – охоплює всі попередні групи і вказує, наскільки спрощені чи ускладнені рухи в літерах порівняно з типовими прописами. Це спрощення або ускладнення може бути виражене і в формі рухів, і в збільшенні чи зменшенні їхньої кількості, продовженості тощо.

Розлади почерку – наслідки хворобливих процесів чи захворювань. І.І.Когутич виділяє такі розлади почерку¹:

- хворобливе ускладення літер і знаків – мудровані, ускладнені літери, використання символічних знаків; зміна манери графіки букв (дрібні букви замінюються великими або друкованими; лівий нахил змінюється правим тощо) – характерно для осіб, хворих на шизофренію, циркулярний психоз;

- атоксія – безладний нахил штрихів, незначний ступінь їх зв'язаності, різнорозмірність письмових знаків, злами штрихів і збільшення їхньої довжини, неправильна форма письмових знаків обумовлюється розладом координації рухової навички під час графічного виконання письмових знаків (спазм письма, неврастенія, шизофренія, епілепсія тяжкої форми, хронічний алкоголізм);

- хвилястість штрихів – хвилястість відвідних і підвідних штрихів літер породжується ритмічними рухами руки (склероз мізку, старечий психоз, епілепсія, шизофренія, прогресивний параліч, переохолодження тіла);

- мікрографія – надзвичайно дрібні літерні знаки (летаргічний енцефаліт, шизофренія, депресивна форма циркулярного психозу).

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.

Таким чином, можна зробити висновок, що ознаки почерку як особливості письмово-рухового навику, які проявляються в процесі письма, характеризуються стійкістю, варіативністю й індивідуальністю. Індивідуальність почерку – це неповторна сукупність особливостей системи рухів при утворенні письмових знаків у конкретної людини.

Ознаки почерку поділяються на дві групи: загальні (форма, напрям, протяжність, розподіл зусиль, безперервність); приватні (форма, напрям, протяжність, кількість, послідовність, безперервність, розподіл зусиль). І загальні, і приватні ознаки розглядаються за трьома напрямками: ступінь і характер сформованості письмово-рухового навику; структура транскрипції рухів; просторова орієнтація.

Автора письма слід відрізняти від виконавця. Автор, як уже зазначалося, відображає у своєму письмі інтелектуальні навички, а якщо він сам виконує письмо, то й графічно-почеркові навички. Виконавець відображає лише свої рухові навички, тобто ознаки почерку.