Соціальна взаємодія і соціальна структура.

Соціальна взаємодія (інтеракція) – це процес, за допомогою якого люди діють і реагують по відношенню до інших.

Завдяки соціальній взаємодії ми створюємо реальність, в якій живемо. У свою чергу, взаємодію спрямовує соціальна структура. У будь-якому суспільстві люди, коли осмислюють буденні ситуації, спираються на соціальні структури.

Соціальна структура – це певна сукупність відносно повторюваних та упорядкованих відносин між елементами соціальної системи.

Значна частина того, що соціологи називають соціальною структурою складається з мережі неявних правил та інституціональних настанов, що спрямовують поведінку людей.

З мікросоціологічної позиції, тобто з позиції повсякденного життя, соціальна структура і соціальна взаємодія мають два основні компоненти – статуси та ролі, а з макросоціологічної – елементами соціальної структури виступають соціальні групи, соціальні організації та соціальні інститути.

Статус.

Статус (від лат. „положення”) – це позиція (ранг) індивіда у соціальній структурі суспільства з певними правами та обов’язками, приписувана йому суспільством.

Кожен статус є частиною нашої соціальної ідентичності і допомагає визначити відношення до інших людей. Як зауважив німецький соціолог Георг Зіммель, „першою умовою спілкування з будь-ким є знання, з ким саме ви маєте справу”. Будь-який індивід у процесі включення у соціальні спільноти набуває певної ідентичності, яка, пройшовши оцінку соціального оточення стає соціальною позицією – статусом. Отже, при визначенні статусу на індивіда неминуче падає тінь спільнот, до яких він належить, а також організації, де він працює. Наприклад, українець, одночасно є і етнічною ідентичністю, і етнічним статусом. Як ідентичність, він вказує на соціальні, в даному випадку етнічні, характеристики свідомості і поведінки індивіда, а як статус – на позицію в суспільстві, яка пов’язана з відповідними правами і обов’язками.

Статуси, залежно від докладених на їх здобуття зусиль, бувають приписані (аскриптивні) та досягнуті. Приписані статуси являють собою позиції, які успадковуються, даються людині від народження – статевий, етнічний, віковий, частково майновий, тобто залежать переважно від батьків, а не від зусиль індивіда. Досягнуті статуси – це ті, які здобуваються завдяки власним зусиллям і вимагають від індивіда певних здібностей, знань, кваліфікації тощо – освітній, професійний, сімейний, майновий тощо. Наразі іноді досить важко визначити тип певного статусу. Наприклад, досягнуті статуси батьків, передусім майнові, стають приписаними для їх дітей, змінюються і приписані статуси. Отже, на практиці більшість статусів припускає певне поєднання приписаності і здобутків.

Сучасні суспільства трактуються як суспільства „досягнутого статусу”, оскільки багато чого в них залежить від індивідуальної енергії, підприємливості, амбіційності, честолюбства і зовсім небагато характеристик, привілеїв та пільг передаються у спадок. Хоча це питання, на думку деяких учених, є дискусійним. Зазвичай, стверджує Кінгслі Девіс, за допомогою аскрипції заміщуються найбільш важливі статуси. У монархічних державах статус монарха успадковується. В наших умовах діти успадковують соціальне становище батьків. Потім вже вони можуть рухатися вниз або вгору від цього статусу, але старт їм забезпечений шляхом аскрипції.

У кожної людини є декілька статусів одночасно. Вони утворюють статусний набір, наприклад, студент, син, приятель, громадський діяч і т.ін. За своє життя індивіди набувають і втрачають десятки статусів. При цьому, з усіх статусів кожної людини соціологи виділяють головний статус, який справляє найбільший вплив на взаємовідносини людини із соціальним середовищем, і тому має найбільше значення для встановлення соціальної ідентичності. У сучасному суспільстві таким здебільшого виступає професійний (фаховий) статус, оскільки рід занять може багато сказати про соціальне походження, освіту і прибутки. Про це свідчить навіть такий факт, що коли нова людина приєднується до групи, то у відповідь на запитання „Хто він?” частіше бажають знати рід занять новачка, те, чим він заробляє на життя. У негативному смислі головним статусом може виступати серйозне захворювання, наприклад рак чи СНІД. Іноді інвалідність виступає настільки домінуючим статусом, що такі люди сприймаються оточуючими лише як стражденні, внаслідок чого до них ставляться як до неповноцінних особистостей. Але ідентифікація тільки за головним статусом є певним спрощенням реальної соціальної позиції, яка є багатовимірним утворенням.

Чим розвиненіше суспільство, тим більше в ньому статусів. У сучасному суспільстві налічується близько 40000 професійних, понад 200 сімейних, сотні політичних, релігійних, економічних, демографічних статусів. Вони складають статусний портрет суспільства – сукупність усіх статусів, існуючих у певний історичний часу суспільстві.

Різні статуси людини можуть бути як узгодженими між собою, так і суперечити один одному. Наприклад, у розвинених суспільствах дохід людини позитивно пов’язаний із престижем її професії; водночас досить поширеними для деяких суспільств є випадки, коли індивід займає високу позицію в одній групі і низьку в іншій (висока кваліфікація і низька зарплата); коли права і обов’язки одного статусу суперечать або заважають здійсненню прав і виконанню обов’язків іншого статусу (держслужбовець і підприємець, правоохоронець і злочинець). При цьому, можуть суперечити один одному і відповідні ставлення інших людей до різних статусів однієї й тієї ж людини. Наприклад, за даними американських соціологів, у ставленні до чорного професора університету іноді переважає сприйняття його професійного статусу, а іноді – спрацьовують расові упередження – сприйняття його етнічного статусу. Для позначення цих явищ Г. Ленскі (1954) запровадив терміни «статусна кристалізація» – узгодженість різних статусів індивіда і «статусна неконсистентність» (несумісність) – суперечність статусних характеристик індивіда.

Г. Ленскі запропонував розглядати чотири вимірники статусу, що пов’язані з системою цінностей американського суспільства: величину доходу, професію, освіту та етнічну приналежність. Вважається, що статусна неконсистентність сприяє виникненню в індивідів почуття обурення, які внаслідок цього можуть або підтримати радикальні соціальні зміни, або намагатися кристалізувати свої статуси, змінюючи власну особисту ситуацію.

СИМВОЛ СТАТУСА

(status symbol) - товары или услуги, приобретаемые в количестве,необходимом для благоприятных социальных оценок со стороны других и повышения собственногосамовосприятия. Журналистское изучение символов статуса было проделано Паккардом (1959). Болеесоциологически сложным анализом, хотя и без использования данного термина, является "Различие" Бурдье(1979), где вопросы вкуса определяют прежде всего претензии на статус. Так, образованный человек можетпойти скорее в театр, чем смотреть телевизор. Одна из проблем с понятием "символ статуса"  состоит в том,что анализ творений культуры с точки зрения их статусных нагрузок склонен игнорировать иные величиныпредпочтения.

ЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання: як відрізняти ці групи одну від одної? Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стратифікації, її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві. На їх думку" соціальна стратифікація забезпечує виокремлення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для даного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національними чи іншими рисами. При цьому соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі основні принципи: а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних верств суспільства; б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і тих самих критеріїв; в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств. Очевидно, що за такого методологічного підходу згадувана вище сталінська модель "2+1" (два класи й прошарок) не має ніяких шансів на наукове обґрунтування. Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й "портретом" цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація - риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому. Соціальна стратифікація - процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціальної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення. Аскрипція - просування соціальними "сходинками" завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.). Досягнення-здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам. Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки - на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована "об'ємна", а не однолінійна модель соціальної структури, що має міцну емпі-ричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціологічній літературі поняття "класи" посідає таке ж визначене місце, як і поняття "страти", й обидва вони використовуються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях. У деяких трактуваннях соціальної стратифікації наявні й егалітаристські (зрівняльні) тенденції. Вони особливо помітні у концепціях "середнього" чи "нового середнього класу", який трактується як більшість населення, що має власність і достатні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступ-ними благами й цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Зростання чисельності "середнього класу" фактично означає ліквідацію протистояння багатства й бідності. Ідея "середнього класу" є альтернативою попередньому поділу, відображає зрівняльні тенденції у соціологічних поглядах. За деякими даними, у нашому суспільстві наприкінці XX ст. "середній клас" становив лише 15%, а в США - приблизно 80%. Зростання його ролі у співвідношенні соціальних і політичних сил визначає стабільність соціальної системи, забезпечує її динамізм. Про те, наскільки складно стратифікувати суспільство радянського взірця, свідчать перші спроби соціологів, їх класифікація далеко не повна, оскільки до неї не потрапили деякі соціальні групи суспільства (представники приватного капіталу, студенти, учні тощо); очевидно, потребують уточнення й самі ознаки, за якими здійснюється соціальна стратифікація. Але навіть у такому вигляді ця класифікація значно реальніше відображає справжню соціальну структуру сучасного суспільства. Дезінформація, викривлення реальної структури суспільства - це шлях не до його зміцнення, а, навпаки, до розмежування інтересів, до соціальної дезінтеграції. Замовчування реальної картини соціальної стратифікації суспільства відповідає інтересам лише того, хто концентрує у своїх руках політичну Й економічну -владу. Наприкінці XX ст. загострилася потреба в ефективній методиці виявлення соціальних груп, що розрізняються за їх місцем у системі власності, влади, прибутку й престижу (статусу). Володіючи такою методикою, можна провести глибокі дослідження соціальної структури, виявити основні соціальні верстви сучасного суспільства. Вітчизняна соціологічна наука опинилася перед необхідністю відповісти на такі запитання: 1. З яких класів, верств, груп складається наше суспільство? 2. Які основні критерії диференціації населення в ньому? 3. Які соціальні відстані (дистанції) відокремлюють у нашому суспільстві одні соціальні групи від інших? 4. Якими соціальними взаємовідносинами пов'язані соціальні групи (конфліктними чи дружніми, узгодженими)? 5. Яка соціальна мобільність у нашому суспільстві: хто, з яких і в які групи переміщується, наскільки інтенсивні ці переміщення? 6. Як і завдяки чому відтворюється ця соціальна структура? Очевидно, що, не відповівши на ці та інші важливі питання, суспільство приречене жити "наосліп". Окремі спроби виділити групи, які рухають суспільство, відроджують його, і ті, що протистоять цьому, особливим успіхом не увінчалися. Конкретні широкомасштабні дослідження з метою створення "соціального портрета" сучасного суспільства - одне з найактуальніших завдань вітчизняної соціології. Значення цієї роботи зумовлюється тим, що соціальна структура надзвичайно важливий соціальний регулятор еволюції суспільства. Вона визначає шляхи розвитку й ефективність економіки, оскільки різні соціальні групи посідають у ній цілком визначене становище й прагнуть до реалізації своїх інтересів. Соціальна структура має вирішальний вплив і на політичні відносини в суспільстві, які е відносинами між різними групамищодо використання (утримання, захоплення) державної влади. Нарешті, саме специфіка соціальної структури суспільства визначає суть і основні напрями соціальної політики в ньому. Суспільство і особистість

Будь-яка особистість не існує поза соціумом, вона обов'язково є членом певної соціальної групи, соціальної спільності, тобто кожна особистість має своє, чітко визначене місце в суспільстві.