2. Комплементарний шлюб, як відтворення стосунків з батьками.

У партнерських відносинах ми часто хочемо досягти того, що нам не вдалося в любові до своїх батьків. Але цього не буде, якщо спершу не «призупинити» потік любові до батьків. (Б. Хеллінгер)

Оскільки для партнерів у комплементарних шлюбах властиво створювати співзалежних відносини, то в статті я буду називати їх співзалежними. Розглянемо, які ж психологічні особливості характерні для партнерів, які перебували у комплементарних шлюбах?

Домінуючі потреби. У всіх описах клієнтів з комплементарних шлюбів червоною ниткою проходить потреба в прийнятті та безумовної любові від партнера. Це потреби дитини до свого батька. Якщо батько в змозі задовольняти їх, то у дитини формується надійна прихильність і як наслідок цього потреба досліджувати навколишній світ. В іншому випадку надійна прихильність не формується, і у дитини потреба в прийнятті та безумовної любові виявляється незадоволеною. У подальшому житті така людина намагатиметься задовольняти ці потреби в контакті зі своїм партнером, «чіпляючись» за нього і пред’являючи до нього непосильні для нього вимоги у виконанні неспецифічних для нього функцій. На партнера по відносинах буде проектуватися образ ідеального партнера з відповідними від нього очікуваннями. У партнері будуть бачити, власне, не партнера, а батька і пред’являти до нього батьківські функції. Невиконання партнером батьківських функцій породжуватиме претензії, образи.

Приклад. Клієнтка С. на моє прохання описує образ ідеального партнера: «Сильний, мужній, надійний, турботливий, що приймає, прощающий її недоліки, потурає її лабостям». Помічаю, що вона малює не образ партнера, а радше образ батька. Саме батько для своєї дочки може бути одночасно і сильним, і приймаючим її безумовно, або, у всякому разі, багато чого їй дозволяє і вибачливим. Дорослі ж партнерські відносини припускають «умовну любов» з збереженням балансу «брати-давати».

Сказане зовсім не означає, що в партнерських відносинах немає місця вищеназваним потребам. Звичайно ж, вони є. Інша справа, що тут вони не будуть основними. Провідними потребами в партнерських відносинах будуть потреби в інтимній близькості і любові між чоловіком і жінкою. Для комплементарних ж шлюбів інтимність служить одним із способів задоволення потреби в безумовної любові. Партнер змушений погодитися на таку «дорослу» форму любові в надії через це «підживитися» в любові дитячої.

Ідеалізація. В силу різних життєвих обставин співзалежний партнер не отримав досвіду розчарування в реальності, так звану «Щеплення від реальності». Причини цього можуть бути різні. У клієнтки С. у віці 5 років трагічно загинув батько. Образ батька, а отже і чоловіки (а батько для дочки перший чоловік) для неї залишився ідеальним, «законсервованим». Якби не сталося цієї трагедії, клієнтка змушена була б (і не раз) в подальших стосунках з батьком розчаруватися в ньому, скинути його з п'єдесталу (один тільки підлітковий вік надає для цього багато можливості). Образ батька з часом втратив би ідеалізація і ставав би більш приземленим, реальним, адекватним. У дівчинки був би шанс деідеалізувати батька, зустрітися з реальним батьком - живим земним людиною з його слабкостями, переживаннями, страхами, розчаруваннями - що відкрило б для неї можливість реальної зустрічі з іншими чоловіками. У даному ж випадку ідеальний образ батька залишається недосяжною вершиною для її можливих партнерів - образ завжди гарніше реальності!

Однією з форм ідеалізації є властивий пів залежним партнерам романтизм. Так як у реальному житті зустріти партнера, відповідного ідеальному образу практично неможливо, такий образ знаходять в кінофільмах, книгах, або вигадують. Іноді цей образ є збірним – далеко не всі кіногерої здатні втілити в собі всі необхідні уявні якості!

Приклад : Клієнтка Е. описує бажані стосунки зі своїм партнером наступним чином: «Це буде сильний, упевнений, надійний, турботливий чоловік. Я хочу, щоб він милувався мною як квіточкою, дбав, доглядав за мною. А я буду радувати його своєю присутністю, дозволяти йому милуватися собою».

Інфантилізм. У сприйнятті терапевта незалежно від паспортного віку співзалежних клієнта складається враження, що перед ним маленька дівчинка /хлопчик. Манера розмовляти, жести, міміка, погляди, вимоги - всі ці складові якості контакту створюють певні батьківські контрпереносні реакції на клієнта. Інфантилізм (Від лат. Infantilis - дитячий) визначається як незрілість у розвитку, збереження у фізичному вигляді або поведінці рис, притаманних попереднім віковим етапах.

Психічний інфантилізм - Психологічна незрілість людини, що виражається в затримці становлення особистості, при якій поведінка людини не відповідає пропонованим до нього віковим вимогам. Відставання проявляється переважно в розвитку емоційно-вольової сфери та збереження дитячих якостей особистості.

Одним з найбільш важливих факторів розвитку психічного інфантилізму є батьки людини, які надмірно опікують, оберігають дитину, і, як слідство цього не дозволяють йому зустрічатися з реальністю, продовжуючи йому дитинство.

Приклад. Клієнтка С. Після смерті батька виховувалася матір'ю. Мати, за її словами, відмовилася від особистого життя і всю себе присвятила своїй дочці - ні в чому їй не відмовляла, оберігала її від усіх життєвих негараздів. У результаті у С. яскраво виражені інфантильні риси особистості - неприйняття відповідальності, невжиття ролі та функції дорослої людини, надмірні очікування від партнера.

Основним критерієм інфантилізму можна назвати невміння і небажання брати на себе відповідальність за своє життя, не кажучи вже про життя близьких людей. Інфантильні люди вибирають собі партнерів, які б дбали про них.

У контакті з такою людиною створюється відчуття, що на нього не можна покластися в критичний момент! У шлюбах такі люди створюють сім'ї, народжують дітей і перекладають відповідальність на своїх партнерів.

Егоцентризм. Егоцентризм (Від Лат. Ego - «Я», Centrum - «Центр кола») - нездатність чи невміння індивіда встати на чужу точку зору, сприйняття своєї точки зору як єдиної існуючої. Термін введений в психологію Жаном Піаже для опису особливостей мислення, характерного для дітей віком до 8 - 10 років. У нормі егоцентризм властивий дітям, які в міру розвитку набувають здатність до «Децентрації», сприймати світ з інших точок зору. З різних причин така особливість мислення в різного ступеня вираженості може зберігатися і в більш зрілому віці.

Егоцентризм (Я-центризм) у відносинах проявляється в зосередженості індивіда на собі і відносній нечутливості до іншим, поглинутість самим собою, оцінці всього крізь призму своєї особистості.

При егоцентричного сприйняття світу індивід вважає самого себе центром всього і нездатний бачити, що відбувається у самого себе очима інших людей, з якоїсь іншої позиції. Особистість з такою спрямованістю може відчувати труднощі в нерозумінні переживань інших людей, відсутності емоційної чуйності, в невмінні враховувати точки зору інших людей. Інших людей така людина часто сприймає функціонально (люди-функції).

Приклад. Клієнтка С. вирішує, розлучитися чи ні з молодою людиною? Зважуючи «за» і «проти», вона не говорить про нього як про людину, про свої почуття до нього, а описує свого партнера, як набір функцій, перераховує його «технічні» характеристики - освічений, статусний, перспективний, інтелігентний - і приходить до висновку, що такий чоловік не «залежиться» на ринку, будь-яка дівчина від такого не відмовиться. Пам'ятаєте мультфільм про те, як мужик свою корову продавав: «корову свою не продам нікому - така скотина потрібна самому»!

Установка брати. У партнерів в комплементарних шлюбах присутня яскраво виражена «Оральна установка». Хронічно не задовольнивши в контакті з батьківськими фігурами базові потреби в безумовній любові і прийняття, вони сподіваються отримати їх у нових відносинах, «насмоктатися» від своїх партнерів.

Партнер розглядається ними як об'єкт, який повинен давати. Баланс «брати-давати» в таких відносинах об'єктивно сильно порушений. Хоча суб'єктивно через дитячу ненаситності в любові співзалежному завжди її мало. Від партнера він очікує виконання для себе батьківських функцій з повною самовіддачею.

Приклад. Клієнт Д., чоловік 30 років прийшов на терапію з проблемою складнощів вступу у відносини з протилежною статтю. Не відчуває себе чоловіком, скаржиться на невпевненість, низьку самооцінку. Живе до цих пір в батьківській сім'ї. З батьком (алкоголік) відносини дистанційовані, холодні. З матір'ю на даному етапі відносини контрзалежні. Батько по його описам безвольний, у відношенні до нього клієнт відчуває презирство, огиду. Мати контролююча, емоційно холодна, але нав'язлива, що порушує його межі. До матері основне почуття - злість, але в тілі є багато страху. Останнім часом клієнт все гостріше відчуває потребу в шлюбних відносинах, хоче створити власну сім'ю. При обговоренні його відносин з імовірними кандидатами на шлюб звертаю увагу на кинуті їм слова щодо таких дівчат: «Вони хочуть від мене тільки одного - вийти заміж і народити дитину». Що ж так не подобається клієнтові в таких цілком природних наміри? Він боїться, що не він, а можливий дитина буде займати його потенційну дружину. Тут можна відмітити бажання клієнта бути дитиною для партнера, отримувати від нього безумовну любов і неприйняття на себе чоловічих партнерських функцій - забезпечувати матеріально родину, бути сильним, надійним.