Характеризуючи вільний час людини, можна виокремити такі його ознаки:

• протилежність праці;

• приємність, задоволення;

• добровільна громадська діяльність;

• психічне відчуття вільності, свободи;

• культура;

• виконання нескладних завдань;

• розвага, забава.

Найбільш прагматичним вважається визначення сутності вільного часу, в основі якого знаходиться твердження про те, що вільним є час, упродовж якого не виконуються оплачувана робота, домашні обов’язки, а також час, протягом якого людина не спить.

Слід зазначити, що наукові дослідження підтвердили фізіологічно важливу роль сну у повноцінній життєдіяльності людини. Адже сон є не тільки станом суцільного заспокоєння психічних процесів і різноманітних форм психофізичної активності людини. Під час сну відбувається багато важливих біологічних процесів, без яких не було б можливим правильне функціонування організму. Загалом, майже 30 % життя людини припадає на сон.

Різноманітні теорії вільного часу, ґрунтуючись на показниках соціології та економіки, мають дуже тісний зв’язок із певними напрямками психології та філософії. У зазначених теоретичних концепціях вільний час визначається як:

• категорія, що протилежна поняттю «час праці»;

• категорія, що істотно доповнює поняття «час праці»;

• категорія, що є автономною, тобто незалежною від поняття «час праці».

Перша концепція вільного часу розглядає працю як обов’язок, а вільний час – як сферу розвитку особистості людини та єдину можливість реалізації її прагнень.

Прихильники цієї концепції вважають, що з подальшим розвитком техніки людина звільниться від обов’язку праці, поступово перетворюючись із «людини праці» в «людину забави та розваги». Зазначеній меті мають слугувати автоматизація та комп’ютеризація праці, які мінімізують участь людини у виробничих процесах. У такому «утопічному суспільстві вільного часу», відповідно до поглядів спеціалістів, праця буде виконувати похідну, другорядну роль стосовно розваги та забави (Winiarski, 1989).

Теорії другого типу ґрунтуються на органічній єдності праці та вільного часу. Слугувати розв’язанню цієї проблеми має гуманізація людської праці, виключення з трудової діяльності негативних елементів, адаптація умов праці до потреб і зацікавлень кожної особистості. Вказані зміни умов трудової діяльності стануть причиною зникнення примусу, а сама трудова діяльність людини стане креативною, приємною, необхідною сутністю і метою життєдіяльності людини.

Третя концепція розглядає час вільний від праці як категорію, незалежну від умов трудової діяльності (Kiełbasiewicz-Drozdowska, 2001).

У цій теоретичній побудові наголошується не на вивчення взаємозв’язків між трудовою діяльністю і дозвіллям, а на дослідження проблем та аспектів вільного часу і рекреації.

Крім зазначених підходів трактування вільного часу, великий вплив на становлення і розвиток сучасних концепцій рекреативної діяльності мали теорії гри, розваги та забави, що побутують і розвиваються в рамках сучасної психології, педагогіки, культурної антропології, теорії фізичного виховання.

Усі зазначені теорії гри та забави умовно можна розподілити на:

• біогенні (джерела рекреаційно-ігрової діяльності вбачаються у самій природі людини та її фізіологічних потребах);

• соціогенні (акцентують увагу на соціально-культурних аспектах проблеми) (Winiarski, 1989).

Поділ часу людини на вільний і зайнятий є умовний і не повністю ототожнюється зі сферами її діяльності. Це твердження ілюструє рисунок 2. Наприклад, фізична рекреація як обов’язковий атрибут здорового способу життя сучасної людини у специфічний спосіб виходить за межі добровільної сфери життєдіяльності. Водночас фізична рекреація, розповсюджуючись на обов’язкову сферу життєдіяльності, завжди реалізується упродовж вільного часу.

Подібні труднощі виникають і тоді, коли намагаємося аналізувати рекреаційну активність людини через диференціацію діяльності людини у сферах праці та відпочинку. Адже активність людини не обмежується лише трудовою діяльністю та відпочинком (розвагою). Існує ціла низка різновидів психофізичної активності людини, які не можливо розмістити в зазначених межах категорій праці та розваги. У науковій літературі всі ці специфічні різновиди активності людини називаються „третім станом”. До таких різновидів активності належать: творча діяльність людини, сприйняття мистецтва, релігійні ритуали (наприклад, молитва) тощо.

Активність людини під час „третього стану” визначає найвищий рівень розвитку та вдосконалення, адже у цьому стані найповніше реалізується власне „его” людини. „Третій стан” виступає як посередня ланка життєдіяльності між працею та розвагою (відпочинком). У цьому стані також існує можливість рекреаційної активності, яка в такому випадку набуває власне креативних, творчих форм, пов’язаних із творенням нових цінностей у житті людини.