2. Стилістичні властивості порядку слів у реченні. Прямий порядок слі в -це стилістично нейтральне розташування членів речення.

Непрямий, зворотний порядок слів, або інверсія, - це стилістично активнее розташування членів речення. В українській мові є т.зв. вільний порядок слів, тобто всі члени речення можуть міняти своє місце. Проте переміщення членів речення спричиняє зміни синтаксичні, змістові та стилістичні.

Тобто порядок слів виконує такі функції:

– синтаксичну (її ще в деяких джерелах називають граматичною) (Брат повернувся сонний. Сонний брат повернувся);

– змістову (в інших джерелах - або комунікативна, або семантична) (Нагородили викладача батька. Нагородили батька викладача);

– стилістичну (Ці вислови мені не подобаються. Не подобаються мені ці вислови).

Порядок слів в українській мові найчастіше виконує стилістичну функцію .

Будь-який зворотний порядок слів у тексті має бути функціонально, стилістично, естетично виправданим. Невиправдана інверсія призводить до стилістичних помилок, до спотворення змісту речення.

Здебільшого ознаки прямого порядку слів такі: 1) підмет передує присудкові; 2) узгоджене означення передує означуваному слову, а неузгоджене стоїть після слова, якого стосується; 3) додаток стоїть після слова, якого він стосується; 4) обставини залежно від значення та способу вираження можуть стояти перед словом, з яким пов'язуються, і після нього.

У простому реченні найбільше змістове навантаження має слово, що стоїть на початку (за інверсії) або в кінці речення .

Не можна використовувати інверсії без зміни змісту висловлювання:

1. в реченнях, у яких форма підмета й форма прямого додатка збігаються (форма Зн.в. = формі Н.в.): "Запорожець"збив КАМАЗ. Успіх несе радість (Радість несе успіх). Любов украла ніч (3 пісні).

2. у т. зв. реченнях тотожності (двоскладних реченнях, у яких обидва головні члени виражені Н.в. іменника): Собака - мій друг. Мій друг - собака.

3. в реченнях, у яких один головний член виражений інфінітивом, а другий Н.в. іменника: Добре вчитися-наше завдання. Наше завдання - добре вчитися.

4. у реченні з іменника й узгодженого з ним прикметника: Веселий хлопець (односкладне речення - номінативне). Хлопець веселий (двоскладне речення) .

Місце підмета в реченні перед присудком (у розповідному реченні, коли присудок простий). Але є випадки, коли підмет стоїть після присудка й це не сприймається як інверсія:

1. в авторських словах у середині або після прямої мови;

2. в реченнях, у яких підмет означає відтинок часу або явище природи, процес діяльності, а присудок є дієсловом буття, наявності, виникнення, становлення, перебігу дії тощо: Був весняний день. Настає осінь (Близькими до цього випадку є речення з фольклорних зачинів, переважно казкових: Жили собі дід і баба)1.

Узгоджене означення за прямого порядку слів стоїть перед означуваним словом. Постпозицію узгодженого означення використовують без експресивно-стилістичного забарвлення в термінах і назвах товарів за класифікації об'єктів (іменник позначає родове поняття, а прикметник видову ознаку): Кульбаба жовта; Цегла лицьова, рядова, архітектурно-оздоблювальна (Е. - 2005. - 1 вересня). За наявності кількох означень на першому місці стоїть означення-займенник. Означальні займенники передують іншим, але займенник самий стоїть завжди після вказівного займенника. Якщо означення стосується неозначеного займенника, то воно стоїть після нього: Такий глибокий твір важко оцінити одразу. Тієї самої наснаги вони й не мали. Кожен мав щось своє. Узвичаєним місцем для поширеного означення, вираженого прикметниковим чи дієприкметниковим зворотом, є постпозиція: Іван, схвильований після іспиту, радісно збуджений, показував друзям заліковку. За кількох неоднорідних означень, виражених якісним і відносним прикметниками, першим ставлять якісний (рідна українська мова). З-поміж двох відносних прикметників першим обирають той, який передає вужче поняття (транскордонні бізнесові зв'язки).

Неузгоджене означення ставлять після означуваного слова. Проте в мові є узвичаєні звороти, в яких неузгоджене означення завжди стоїть перед означуваним словом: гвардії лейтенант.

Додаток звичайно стоїть після слова, яке ним керує. Якщо є кілька додатків, то прямий передує іншим: Ти маєш узяти олівець у Наталі.

Непрямий додаток особи в Д.в. здебільшого стоїть одразу після слова, яке ним керує, тобто передує навіть прямому додаткові: Степан розповідав нам анекдоти1.

Обставини способу дії, виражені якісними прислівниками, здебільшого передують присудкові: Андрій весело проводжав її очима. Ці обставини, виражені іменниками, за прямого порядку слів стоять після присудка: Андрій поглянув на неї з веселим подивом. Інші обставини можуть стояти перед присудком і після нього .

Вставні слова вільно розміщують у реченні, але відтінок висловлювання змінюється залежно від місця вставного слова (якщо воно стоїть на початку речення, то стосується цілого речення): Мабуть, я прийду сьогодні пізно ввечері. Я, мабуть, прийду сьогодні пізно ввечері. Я прийду, мабуть, сьогодні пізно ввечері. Я прийду сьогодні, мабуть, пізно ввечері. Я прийду сьогодні пізно, мабуть, увечері.

Звертання може займати будь-яке місце в реченні. Проте в питальному реченні воно стоїть здебільшого в кінці: Що ви робите, хлопці?

Частки також можуть займати будь-яке місце в реченні, але від їх місця залежить зміст висловлювання. Є препозитивні (чи, аби, де, що за) і постпозитивні (ж, то, бо, но, небудь) частки .