3. Біблія - святе письмо християнства.

Кожна історична релігія має своє святе письмо. В християнській релігії таким святим письмом вважається Біблія. Вона складається з книг, що їх християнська релігія запозичила від іудаїзму і назвала їх “Старий заповіт”. До Старого Заповіту входить 39 канонічних книг, що визнаються за слово боже як в іудейській, так і в християнській релігіях. Католицька та православна церкви до цих 39 книжок додали ще 11, які вважаються неканонічними і не друкуються в іудейських та протестантських Бібліях. До Біблії входить також 27 книг Нового Заповіту, що визнаються святими лише в християнській релігії. Вони визнаються словом божим всіма християнськими церквами, сектами і угрупуваннями. Мормони в середині 19 століття добавили до Біблії ще декілька книг пророка Мормона, але їх не визнала жодна християнська деномінація, а самих мормонів не визнали за християн, хоча вони визнають Ісуса за Бога, вшановують всі біблійні книги. Новий Заповіт складається з 4-х євангелій: Матвія, Марка, Луки та Іоанна, кожний з яких по-своєму розповідає про Ісуса Христа; Діяння святих апостолів, 21 послання апостолів, з яких 14, найбільш змістовних та впливових, належать апостолу Павлу, і книга Апокаліпсис (Одкровення Іоанна Богослова).

Християни називають Біблію словом божим, пророцтвом. Все, що написано в ній - абсолютна істина, до якої не можна нічого добавити, від якої не можна нічого відняти. В цьому плані грізним застереженням звучать слова Апокаліпсису: “Всякому, хто добавить щось до пророцтва, тому бога добавить болячки; а хто відніме щось від слів книги цього пророцтва, у того Бог відніме Царство небесне” (22:18-19).

За своїм змістом Біблія - книга суперечлива у всіх відношеннях: і щодо опису історичних подій, і щодо передбачення майбутнього, і щодо моральних чи ритуальних приписів, і щодо реального положення речей у світі. Не випадково, читаючи одну і ту ж саму Біблію, добираючи з неї ізольовані від логічного та фактуального контексту фрази, десятки тисяч сучасних церквів, розколів, деномінацій і сект своїми тлумаченнями знаходять в ній виправдання лише своєї віри, культу, моральних приписів і в той же час знаходять засудження всіх тих християнських віровчень, які з ними не погоджуються. Історія не знає жодного прикладу, коли б на основі біблійного тексту дві християнські деномінації (наприклад, католики і протестанти; адвентисти і п’ятидесятники, православні і старовіри) дійшли між собою згоди бодай по одному суперечливому між ними пункту християнського віровчення. Історія також не знає жодного прикладу, щоб хоч одна християнська церква чи демномінація поділяла і виконувала всі без винятку біблійні повчання, та приписи. Науковий аналіз біблійного тексту виявив в ньому 150 тисяч різночитань, сотні крупних та очевидних помилок, тисячі антинаукових тверджень. Так звані ліберальні богослови, що їх має кожна християнська деномінація, визнають наявність помилок в Біблії і пропонують враховувати час написання біблійних книг, рівень культурного розвитку людей, яким Бог повідомляв абсолютні і вічні істини; допускають можливість помилок при переписах та перекладах біблійного тексту... Проте офіційно, кожна церква в очах віруючих свято вшановує святість і непогрішимість Біблії і не може дозволити своїм віруючим на свій розсуд тлумачити Біблію. Від імені Бога Біблію в кожній церкві та секті витлумачують, “открывают ум к разумению писания”, лише церковні верхи.

Ми не будемо зараз наводити приклади біблійних протиріч. Все це яскраво описано в атеїстичних видання про Біблію. Звернемо увагу на те, що в книгах войовничого атеїзму мовчазно ігнорується культурологічне значення та культурологічні функції біблійного тексту. Біблія, будучи святим письмом християнства, в той же час є також всесвітнього значення історичною та культурною пам’яткою. Біблія - важливий історичний документ, з урахуванням якого тільки і можна з науковою достовірністю встановити процес зародження та розвитку релігійних вірувань іудаїзму та християнства. Одноразово з цим Біблія справила визначальний вплив на формування і вияв культури всіх без винятку християнізованих народів, в тому числі і народів України. Біблійні заповіді, легенди, пророцтва, притчі, молитви, афоризми увійшли в плоть і кров культури, побуту, світогляду, звички християнізованих народів. Вся наша духовна культура протягом тисячоліття проростала на біблійному тексті. Знання Біблії - це невід’ємний елемент знань кожної інтелігентної людини. Без знання біблійного тексту ми не можемо свідомо і адекватно сприйняти та прилучитися до культурної спадщини свого народу, бо вся ця спадщина проростала якщо не безпосередньо з біблійного тексту, то в усякому разі в атмосфері панування в свідомості мас біблійного тексту.

Для ознайомлення з Біблією слід читати не різного роду церковно-проповідницькі чи атеїстичні перекази та розповіді про неї, а сам текст Біблії. Будь-які перекази Біблії, на взірець церковної “Біблії для дітей” чи атеїстичної “Забавна Біблія” Лео Таксіля, всі без винятку тенденційні. Адекватно розповідає про зміст Біблії сама Біблія. Правда, в Біблії є розповіді провідні для християнської та іудейської релігії, а є розповіді похідні, другорядні та зовсім не використані релігійним світоглядом християнства чи іудаїзму. Провідним для релігійного світогляду і культури мають біблійні розповіді про виникнення світі (Шість днів творення), про Адама та Єву, про Всесвітній потоп, про Вавилонську вежу, про Авраама і Сарру та їх нащадків, про Ісуса Христа, про кінець Всесвіту. Власне для богословської думки велике значення мають послання апостолів, особливо послання апостола Павла. При цьому слід мати на увазі, що Біблія різними християнськими деномінаціями використовується вибірково. Католицька церква, наприклад, першорядного значення надає розповіді про те, що Ісус Христос на камені віри апостола Петра створив церкву і віддав ключі від царства небесного апостолу Петру (Євангеліє від Матвія, 16: 15-19; Іоанна, 21:15-19). Адвентисти сьомого дня читають в Біблії все, що стосується святкування суботи; п’ятидесятники - про зшесття на апостолів Святого Духа і говоріння незнайомими мовами (“на иных языках”); єговісти - про Армагеддон та райське життя на землі. Православні задовольняються слуханням проповідей священиків під час церковного богослужіння і Біблію знають по слухам (“понаслышке”).