- •Тема 1. Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України
- •План лекції (навчальні питання)
- •1. Кримінально-виконавча політика та її роль в боротьбі зі злочинністю
- •2. Суб’єкти формування та реалізації кримінально-виконавчої політики
- •3. Поняття, предмет та система кримінально-виконавчого права. Методи правового регулювання
- •4. Зв’язок кримінально-виконавчого права з іншими галузями права
- •5. Загальна характеристика принципів кримінально-виконавчого права
- •6. Поняття кримінально-виконавчого законодавства, його цілі та задачі, структура й зміст
- •7. Застосування кримінально-виконавчого законодавства, його дія у просторі і часі
- •8. Структура і види норм кримінально-виконавчого права
- •10. Основні елементи (склад) кримінально-виконавчих правовідносин
- •Тема 2. Правове регулювання і порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі
- •План лекції (навчальні питання)
- •1. Правове регулювання і порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
- •2. Правове регулювання і порядок виконання покарання у виді громадських робіт
- •3. Правове регулювання і порядок виконання покарання у виді виправних робіт
- •4. Правове регулювання і порядок виконання покарання у виді штрафу та конфіскації майна
- •5. Правове регулювання і порядок виконання покарань, пов’язаних з проходженням військової служби
- •Виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
- •6. Правове регулювання і порядок виконання покарання у виді арешту
- •Виконання покарання у виді арешту щодо засуджених військовослужбовців
- •7. Правове регулювання і порядок виконання покарання у виді обмеження волі
- •Тема 3. Класифікація, розподіл, направлення, прийняття, розміщення та облік засуджених до позбавлення волі в установах виконання покарань
- •План лекції (навчальні питання)
- •1. Загальна характеристика позбавлення волі як особливого інституту державного примусу
- •2. Поняття та критерії класифікації засуджених до позбавлення волі на певний строк, її значення для досягнення цілей покарання
- •3. Правові підстави та порядок розподілу засуджених по установам виконання покарань
- •4. Направлення, прийняття та розміщення засуджених до позбавлення волі в установах виконання покарань
- •5. Структурні дільниці установ виконання покарань
- •6. Види і форми обліку засуджених
- •Тема 4. Правові підстави і порядок звільнення засуджених від відбування покарання та пост пенітенціарний супровід
- •План лекції (навчальні питання)
- •1. Правові підстави і порядок звільнення засуджених від відбування покарання
- •2. Правові підстави та порядок звільнення засуджених за Законом України про амністію
- •3. Правові підстави та порядок звільнення засуджених за актом помилування
- •4. Правові підстави та порядок звільнення засуджених за хворобою
- •5. Правові підстави та порядок умовно-дострокового звільнення засуджених та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким
- •6. Порядок підготовки до звільнення засуджених до позбавлення волі
- •7. Правовове регулювання і порядок виконання адміністративного нагляду за особами, звільненими від відбування покарання
7. Застосування кримінально-виконавчого законодавства, його дія у просторі і часі
Застосування законодавства є особливою сферою забезпечення дії права, його норм, під якою мається на увазі державно-владна діяльність компетентних органів, яка полягає в спеціальних організаційних діях щодо забезпечення реалізації юридичних норм. Процес застосування норм кримінально-виконавчого права можна умовно поділити на три основі стадії: 1) встановлення фактичних обставин конкретних справ, до яких відноситься збирання і аналіз інформації з приводу фактів, що мали місце; 2) вибір і аналіз норм права та встановлення юридичної основи і підстав для вирішення справи (знаходження необхідних для застосування юридичних норм, з’ясування її змісту і сутності шляхом тлумачення, перевірка юридичної сили вказаних норм), тобто встановлення факту дії кримінально-виконавчого закону в просторі і часі; 3) вирішення конкретної справи шляхом видання певного акту застосування права. Акти застосування кримінально-виконавчого права (правозастосовні акти) являють собою індивідуально визначені дії, які юридично фіксують індивідуальну поведінку учасників кримінально-виконавчих правовідносин в конкретній ситуації. Дія норм кримінально-виконавчого права і законодавства у просторі і часі засновується на єдиних загальних положеннях, встановлених законодавством України для усіх галузей права. В той же час в межах приписів загальних положень законодавець вправі встановлювати ті чи інші особливості застосування норм конкретної галузі права. Згідно з ч. 1 ст. 3 КВК України, кримінально-виконавче законодавство України застосовується на усій території держави до засуджених, які відбувають покарання. При цьому немає значення те, ким є даний суб’єкт правовідносин (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Вирок суду, як рішення першої інстанції про винність чи невинність особи встановлює міру покарання та визначає інші правові наслідки.
Згідно з Європейською конвенцією про міжнародну дійсність кримінальних вироків, вирок суду означає встановлення санкцій, тобто будь-якого покарання чи іншого заходу, застосованого до особи засудженого, в Європейському судовому рішенні у кримінальній справі. Однак, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків», Україна відмовлятиме у виконанні зокрема: санкції за діяння, яке згідно із законодавством України за вчинення відповідного діяння призначає лише адміністративний орган; санкцій, винесених за відсутності підсудного («ordonance penales»), Україна виконуватиме та визнаватиме за умови їх постановлення лише судовими органами. Не означає можливості врахування правових наслідків вироків, винесених Верховним Судом чи військовими трибуналами колишнього Союзу РСР і судами союзних республік, що входили до його складу, а також Міжнародним судом, оскільки ці суди не є судами іноземної держави.
Згідно з КК України, правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при: кваліфікації нового злочину; призначенні покарання; звільнення від покарання (особа, засуджена судом іноземної держави, так само як особа, засуджена судом України, може бути звільнена від кримінального покарання за амністією чи помилуванням або за іншими підставами, передбаченими КК України); звільнення від покарання за хворобою, вагітних жінок, тощо. Правовими наслідками вироку суду іноземної держави, які можуть бути враховані є: рецидив злочинів, невідбуте покарання та інші. До інших правових наслідків вироку суду іноземної держави можна віднести: повторність і сукупність злочинів, вид і розмір призначеного покарання, зарахування у строк покарання всього періоду, впродовж якого засуджена особа фактично була позбавлена волі, порушення особою обов’язків, пов’язаних з умовно-достроковим звільненням тощо. Проте вказані наслідки можуть і не враховуватися, як випливає із Закону України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року, Україна бере на себе зобов’язання враховувати вироки, винесені судами Азербайджану, Молдови, Вірменії, Росії, Білорусі, Таджикистану, Грузії, Туркменістану, Казахстану, Узбекистану, Киргизії при вирішенні питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, встановленні факту вчинення злочину повторно, порушенні зобов’язань, пов’язаних з умовно-достроковим звільненням, тощо.
Чинність кримінально-виконавчого законодавства у часі визначається у відповідності із ст. 58 Конституції України, яка наголошує про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Відповідно до конституційних положень ч. 2 ст. 3 КВК України, порядок і умови відбування та виконання покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання. Цим самим встановлюється загальне правило чинності кримінально-виконавчого законодавства. Згідно із ст. 57 Конституції України, закони України підлягають офіційному оприлюдненню відразу ж після підписання їх Президентом України, а недоведені до відома населення у встановленому законом порядку є нечинними. Офіційне тлумачення законів України здійснюється шляхом їх опублікування в наступних друкованих виданнях: газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр», журналах «Відомості Верховної Ради України» та «Офіційний вісник України».
Чинними також вважаються лише ті міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана у формі ратифікації або приєднання. Оскільки Україна є правонаступницею права і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР і Української РСР, то до міжнародних договорів згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, прирівнюються й інші договори. В той же час чинними є лише опубліковані договори в газеті «Голос України», журналі «Відомості Верховної Ради України», або «Зібранні діючих міжнародних договорів України». Інших форм офіційного оприлюднення законодавством України не встановлено. Днем офіційного оприлюднення слід вважати дату першого опублікування закону хоча б в одному із вказаних видань. Крім офіційного, може здійснюватися й неофіційне оприлюднення через інші засоби масової інформації, але дата такого оприлюднення не впливає на час набрання чинності закону. Дію нормативно-правового акту, що регламентує кримінально-виконавчі правовідносини в часі, слід розуміти таким чином, що вона починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності. Чинним визначається закон, що набув законної сили, до його скасування чи зміни новим законом. Якщо закон було прийнято на певний строк, то він діє до закінчення визначеного строку. Крім зазначеного, слід мати на увазі те, що закон у цілому чи його окремі положення (структурні елементи, розділи, підрозділи, глави, статті) в разі їх визнання Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України, втрачають чинність з дня ухвалення даного рішення. Це стосується як порушень, пов’язаних з неконституційністю самих актів, так і з порушенням встановленої Конституцією України процедурою їх розгляду, ухвалення або набрання чинності.
