Питання 2. Основні права засуджених.
До змісту правового статусу осіб, які відбувають покараня, входять права, законні інтереси і обов'язки засуджених, які виникають і реалізуються в рамках, як правило, кримінально-виконавчих правовідносин.
Стаття 63 Конституції України встановлює, що засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду. Інакше кажучі, на них поширюється більшість прав та свобод, передбачених розділом ІІ Основного Закону, а також відповідними нормами цивільного, сімейного, житлового, трудового, фінанстового та інших галузей права.
Незважаючи на це, у ст. 8 КВК України додатково закріплюються основні права засуджених, незалежно від призначеного виду покарання, що є додатковими гарантіями забезпечення законності при виконанні покарань.
Соціально-правове призначення прав засуджених полягає у зміцненні режиму законності при виконанні покарання, оскільки міра свободи засудженого, у свою чергу, означає міру несвободи держави стосовно нього, тобто – персоналу органів та установ виконання покарань. Права засуджених, якщо вони гарантовані матераільно, політично, ідеологічно, організаційно, сприяють розвитку особи засудженого, в кінцевому підсумку – його ресоціалізації. Права ж засуджених, проголошені формально, поглиблюють існуючий антагонізм між ними і суспільством, суттєво віддаляють виконання поставлених перед покарання цілей.
Суб'єктивне право засудженого можна визначити як закріплену законом і гарантовану державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним соціальними благами, що забезпечуються юридичним обов'язком посадових осіб органів та установ виконаня покарань, інших суб'єктів правовідносин, які виникають при цьому.
До змісу суб'єкитвного права відносять:
1) можливість засудженого вільно користуватися соціальними благами (харчуванням, речовим майном) у рамках, встановлених правом;
2) можливість вимагати виконання кореспондуючих даному праву обов'язків адміністрацією органів та установ виконання покарань, іншими суб'єктами і учасників кримінально-виконавчих правовідносин;
3) можливість звернутися в необхідних випадках для захисту свого суб'єктивного права.
Законні інтереси засудженого - зкріплені в правових нормах конкретні дії і прагнення засудженого до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки адміністрацією УВП, посадовими особами , прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання.
Соціальне призначення законних інтересів полягає в тому, що вони дозволяють забезпечити диференційований підхід до засуджених, стимулювати їх виправлення в процесі відбування покарання. Вони мають багато спільного з суб'єктивними правами, але не тотожні останнім. Якщо суб'єктивне право створює таку можливість поведінки, яка характеризується високим ступенем її реалізації за розсудом засудженого, то сутність законного інтересу засуджених полягає в можливості, яка носить характер прагнення до автономної, самостійної поведінки, в свободі користування будь-яким соціальним благом за своїм розсудом.
Зміст законних інтересів складається з трьох елементів:
1. Прагнення отримати передбачене законом матеріальне чи духовне благо (додаткове короткострокове чи тривале побачення, телефона розмова, переведення до дільниці соціальної адаптації). Такі блага вказуються у правових нормах у якості мети, для досягнення якої необхідні відповідні юридичні факти та позитивна оцінка поведінки засудженого суб'єктами чи учасниками кримінально-виконавчих правовідносин.
2. Можливість клопотати (а не вимогати) перед посадаовими особами органів і установ виконання покарань, прокуратурою, судом про їх відповідні дії щодо реалізації законних інтересів засуджених.
3 Можливість звернення до компетентних органів за захистом законних інтересів. Таке звернення не означає автоматичного задоволення клопотання, проте означає, що законні інтереси, як і суб'єктивні права, гарантуються державою.
Види законних інтересів засуджених досить різнобічні. За соціально-політичним призначенням блага, законні інтереси пожна поділити на три групи: спрямовані на отримання заохочень (УДЗ, зміна умов тримання); спрямовані на отримання пільг (придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання окремими категоріями додаткових посилок (пердач)); спрямовані на отримання благ, які за своєю соціально-правовою суттю не є для засуджених ні заохоченнями, ні пільгами (залучення до праці з урахуванням працездатності і, по можливості спеціальності).
В найбільш узагальненому виді під правами засудженого розуміється вид і міра його поведінки під час відбування кримінального покарання, можливість користуватись певними соціальними благами для задоволення особистих потреб, які закріпленні в нормах Конституції та в інших законодавчих актах.
В статті 8 КВК України в сконцентрованому виді сформульовані основні права засуджених, які відображають загальну спрямованість цієї галузі законодавства. Нею передбачено, що засуджені мають право:
на отримання інформації про свої права і обов’язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов’язана надати засудженим зазначену інформацію, а також ознайомлювати їх із змінами порядку і умов відбування покарань;
на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди;
звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань. Відповідні заяви подаються у двох примірниках, один з яких з відміткою про отримання залишається у засудженого;
давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;
на охорону здоров’я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров’я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засудженому гарантується право на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги, у тому числі за власні кошти. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від зазначених захворювань;
на соціальне забезпечення, у тому числі й на оформлення пенсій, відповідно до законів України;
отримувати у встановленому законом порядку передачі (окрім речей, що засудженим заборонено мати при собі законом, зокрема зброї, наркотичних або психотропних речовин, прекурсорів);
на оплачувану працю, організовану відповідно до вимог законодавства про працю, у тому числі щодо тривалості, умов та оплати праці; встановлюється восьмигодинний робочий день, але не більше 40 годин на тиждень. При цьому тривалість робочого дня встановлюється з 7 до 17години або з 6 до 16 години;
на здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов’язані із ставленням до релігії, у тому числі на вільний вибір і допуск священнослужителя для відправлення релігійних таїнств і обрядів, за винятком обмежень, передбачених КВК;
на належне матеріально-побутов забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Таке право поширюється і на засуджених осіб, які перебувають на лікуванні у закладах охорони здоров’я.
Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.
Засудженому гарантується право на побачення у порядку, встановленому КВК в тому числі у разі перебування на лікуванні у закладах охорони здоров’я засуджений має право на короткострокові побачення.
Забороняється безпідставне примусове переривання сну засуджених у нічний час, у тому числі виключно для здійснення перевірки наявності засуджених.
Керівник адміністрації установи виконання покарань несе персональну відповідальність за розміщення засуджених, що прибули до установи. При цьому забороняється розміщення таких осіб у приміщеннях разом із особами, що мають дві або більше судимостей, а також особами, які можуть негативно на них вплинути за своїми психологічними якостями.
Перераховані в цій статті права засуджених названі основними перш за все тому, що вони нормативно закріплюють найбільш важливі для людини і громадянина суб’єктивні права, які містяться в Конституції України та в інших законах нашої держави, які не відносяться до системи кримінально-виконавчого законодавства. Важливо відзначити і той факт, що права засуджених у КВК поставлені перед обов’язками цієї категорії громадян ( у ВТК це зафіксовано було навпаки, обов’язки стоять на першому місті у більшості країн членів СНД, зокрема скажімо в Білорусії, Казахстані та Росії), що підкреслює демократичну та гуманну спрямованість правового регулювання у нашій державі.
Як зазначено в ч.2 ст. 7 КВК, засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду.
Виходячи із аналізу загального (конституційного) статусу громадянина України, з урахуванням галузевих обмежень, необхідно констатувати, що на засуджених до будь-якого виду кримінальних покарань в повному обсязі поширюються наступні конституційні права громадян України: право на життя (ч. 1 ст.27); право на повагу людської гідності (ч.1 ст.28); право на свободу совісті і віросповідання (ч. 1 ст.35); право на звернення (ст.40); право на захист (ч.1-5 ст.55); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст.56); право знати свої права і обов'язки (ст. 57); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань ( ч.1 ст.34); право на належні, безпечні і здорові умови праці (ч.4 ст.43); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ч.1 ст.49); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ч.1 ст.54); право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності ( ч.2 ст.54); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ч.1 ст.50); право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту (ч. 2 ст.50).
Разом з тим засуджені до таких видів кримінальних покарань як арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі суттєво обмежені в користуванні рядом конституційних прав, а деякі з них на цю категорію громадян взагалі не поширюються чи поширюються у вкрай обмеженому обсязі. До останньої групи відносяться такі суб'єктивні права: право на свободу та особисту недоторканість (ч.1 ст.29); право на недоторканність житла (ч.1 ст.30); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на свободу пересування на території України, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України ( ст. ЗЗ); право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації ( ч.1ст.36); право рівного доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ч.1 ст.38); право на рівну можливість у виборі професії та роду трудової діяльності ( ч.1 ст.43).
Завдання статті 8 КВК України полягає в тому, що із загального масиву прав засуджених виділені основні із них, які нормативно закріплюють найбільш важливі для людини і громадянина суб'єктивні права і виступають в якості суттєвих гарантій дотримання принципу законності в процесі виконання покарання. Згадана стаття відображає також загальну спрямованість КВК на реалізацію приписів і рекомендацій міжнародно-правових актів і стандартів у сфері виконання покарання та поводження з засудженими, підкреслює як особливості правового статусу цієї категорії громадян, завдяки яким статус засуджених відрізняється від загальногромадянського статусу, одночасно підкреслюючи те, що є загальним для усіх засуджених, незалежно від виду покарання.
Існує нерозривний зв'язок основних прав засуджених, що закріплені в статті 8 КВК з нормами Загальної та Особливої частин кодексу. Окремі основні права засуджених розкриваються більш детально в главі 2 цього кодексу, наприклад, ст.10 регламентує право засуджених на особисту безпеку.
Інші основні права і порядок їх реалізації розкриваються в нормах Особливої частини, наприклад, право засуджених до позбавлення волі на побачення з родичами, адвокатами та іншими особами (ст. 117), право на одержання і відправлення грошових переказів (ст.121), право на медико-санітарне забезпечення (ст. 123) тощо.
У відповідності з міжнародними стандартами до основних віднесено право засуджених на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Знання засудженими своїх прав і обов'язків—запорука їх успішної адаптації до умов відбування покарання. Наявність у засуджених подібної інформації з одного боку, обмежує певними рамками правових норм вимоги, що пред'являються до них адміністрацією органів та установ, які виконують покарання, а з іншого боку, дозволяє засудженим реалізовувати свої права та виконувати обов'язки, не порушуючи при цьому вимоги, які до них пред'являються. Інформація, яка подається засудженим, повинна охоплювати не тільки зміст приписів, що містяться в законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах, але і зміст приписів, які видаються начальниками органів і установ, в яких засуджені відбувають покарання.
Законом гарантоване гуманне ставлення до засуджених та поваги їх гідності, властивої людській особистості. Категорія гідності людини є першою категорією честі. Право на повагу гідності є Конституційним (ч. 1 ст. 28 Конституції) і поширюється на засуджених в повній мірі не залежно від того, від кого б не походило зазіхання на це право, чи від інших громадян включаючи засуджених, чи від співробітників органів та установ виконання покарання. Засуджені як і інші громадяни знаходяться під охороною Конституції та інших законодавчих актів. Одночасно потрібно підкреслити, що ідея поваги гідності засудженого, властивої людській особистості пронизує зміст всього КВК. Зокрема ця ідея найбільш чітко проглядається в ст. 1, 5, 6 КВК України.
Право на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості закріплено практично у всіх міжнародних стандартах з прав і свобод людини. Зокрема в ст. 5 Загальної декларації прав людини (1948 р.), преамбулі та змісті ст.7 Міжнародного пакту про громадські і політичні права (1966), ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (1959) та інших важливих міжнародних правових документах.
Право не звернення – конституційне право засудженого.
Суть цього конституційного права в гарантованій державою можливості кожного громадянина направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб (ст.40 Конституції), під якими слід розуміти також пропозиції про поліпшення їх діяльності або критику недоліків у їхній роботі є важливим засобом виявлення і виправлення порушень закону, допомоги щодо їх усунення і попередження.
Це право включає:
а) можливість вносити як письмово, так і усно заяви, пропозиції, зауваження у всі державні органи і громадські організації з приводу їх організації та діяльність;
б) можливість одержання офіційних відповідей по суті висловлених пропозицій та інформацію про прийняття необхідних заходів;
в) захисні засоби від всеможливих переслідувань за критику діяльності тих чи інших державних органів чи суспільних організацій, а також і посадових осіб.
Реалізуючи це право, громадяни України всіляко сприяють удосконаленню організації та функціонування всіх ланок як політичної так і правової системи, усуненню недоліків в їх роботі.
Реалізація зазначеного права обумовлює необхідність розвивати у кожного громадянина, в тому числі і засудженого активну життєву громадську позицію. Практика іде саме таким шляхом. Наприклад, листи засуджених з різних аспектів життя нашого суспільства, включаючи і функціонування кримінально-виконавчої системи публікується на сторінках періодичних видань, у відомчій газеті ”Закон і обов’язок”. В даний час досить широко практикуються також інтерв’ю з засудженими, які потім передаються по телебаченню і радіо. Уявляється, що державі просто необхідно знати і враховувати думку засуджених і перш за все їх думку про практику виконання кримінальних покарань, умовах їх тримання тощо.
КВК України (п.5 ч.1 ст.8) закріплює, деталізує і розвиває конституційне право засуджених на охорону здоров’я, яке забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Мова в даному випадку іде перш за все про засуджених, які відбувають покарання, що пов’язані з ізоляцією від суспільства. Реалізацію цього права зазначеної категорії засуджених покладається на адміністрацію органів і установ виконання покарань, які мають широку мережу спеціалізованих медичних установ, що здійснюють медико-санітарне забезпечення засуджених. Крім того, в кожній виправній колонії функціонує медична частина (зі стаціонаром), яка передбачає спеціалізовану кабінетну систему подання медичної допомоги засудженим. У випадку необхідності хворих засуджених направляють на лікування в спеціалізовані лікарні.
Стосовно ж засуджених, які відбувають покарання без ізоляції, то на них в повному обсязі поширюється вітчизняне законодавство про охорону здоров’я.
Згідно ч. 2 статті 8 КВК засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, має особливо важливе значення, перш за все для засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі чи арешту. Ця норма закріплює рекомендацію Правила 93 МСП та Принципу 18 ”Зведення принципів всіх осіб, які підлягають затриманню чи ув’язненню в якій би то не було формі”. Зустрічі з адвокатами або з іншими фахівцями у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи не входить до кількості побачень, що визначаються для різних категорій засуджених і такі зустрічі не обмежуються ні їх тривалістю, ні їх кількістю.
В частині 3 статті 8 КВК закріплюється право засуджених – іноземних громадян, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі чи позбавлення волі підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.
Зазначена юридична норма матеріалізує рекомендації по відношенні поводження з іноземними засудженими, які затверджені VII Конгресом ООН по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками, а також Правило 38 МСП. В зазначених документах підтверджується, що засудженим – іноземцям слід без зволікань надавати інформацію про їх право вимагати контакту з їх дипломатичними чи консульськими представниками, а також будь-яку іншу відповідну інформацію стосовно їх статуту. Якщо засуджений – іноземець бажає одержати допомогу від дипломатичного чи консульського представника, останній повинен бути в найкоротші терміни повідомлений про це. Необхідно також із згоди засудженого сприяти контактам засуджених-іноземців з їх сім’ями та громадськими організаціями, створюючи необхідні умови для побачень, телефонних розмов та листування. Разом з тим тримання засуджених-іноземців в установах виконання покарань суттєво ускладнює її ефективне забезпечення, у зв’язку з чим між Україною та іншими державами укладаються Договори про передачу засуджених для відбування покарання. Такі договори ратифікуються Верховною Радою України з приводу чого приймається відповідний закон. Зокрема останнім із такого різновиду законів був Закон України від 7 березня 2002 року ”Про ратифікацію Договору між Україною і Китайською Народною Республікою про передачу засуджених для відбування покарання”.