1. Теоретичний розділ. Педагогічні основи гендерного виховання учнів птнз шляхом використання методу формування свідомості.

1.1 Сутність, мета, зміст, завдання, принципи гендерного виховання

Проблеми гендерного виховання набувають особливої актуальності в умовах глобалізації освіти, модернізації як і професійно-технічних навчальних закладів та і вищої школи, покликаних формувати у учнів громадянську відповідальність, гендерну рівність, ініціативність, самостійність, толерантність, здатність до успішної соціалізації. Саме воно забезпечує серед молоді формування гендерної культури як успішної передумови всебічної самореалізації особистості.

Узагальнюючи погляди вітчизняних і зарубіжних учених на сутність гендерного виховання, зазначимо, що воно являє собою цілеспрямовану педагогічну діяльність педагога, спрямовану на дотримання принципів гендерної рівності у навчально-виховному процесі, що забезпечує всебічний особистісний розвиток дівчат і хлопців, успішну реалізацію їх здібностей та можливостей.

Реалізація гендерного підходу в ПТНЗ передбачає оволодіння певним обсягом знань, який необхідний учням для того, щоб позбавитися упереджень щодо обох статей і пом'якшити відповідні стереотипи, а також набути навичок належної поведінки.

Поширення гендерного виховання в освіті спирається на стратегію гендерної рівності як найважливішої складової всіх державних соціальних та освітніх програм. Їх реалізацію забезпечують: розширення гендерно-інформаційного простору, гендерна статистика, проведення широкомасштабних просвітницьких кампаній, присвячених проблемі гендеру і соціальної відповідальності, поглиблення гендерної компетентності батьків та педагогів як чинників формування гендерної культури молодого покоління [1].

Гендер - один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує соціально-рольовий статус особистості, який визначає соціальні можливості в освіті, професійній діяльності, суспільному виробництві.

Слово “гендер” вперше було використано Енн Оклі та іншими в 70-ті роки нашого століття для опису визначених характеристик чоловіків та жінок на відміну від біологічно визначених (стать). Розмежування цих понять стало надзвичайно актуально, оскільки в соціумі рід занять кожної жінки й кожного чоловіка (або чого від них чекає суспільство), за винятком їхніх статевих функцій (так, у жінок - це вагітність, народження дитини та годування груддю), може змінитися і міняється з часом, а також від змін суспільних та культурних факторів. Отож, щодо гендеру - термін може здаватися “незвичним”, але саме поняття дуже пов'язано з життям кожної людини. Педагогам, які формуватимуть в молоді гендерну культуру, треба враховувати, що поняття “гендер” тлумачиться наступним чином:

1. “Гендер” - поняття про систему суспільних відносин між жінками і чоловіками як соціальними істотами.

2. “Гендер”-суспільний процес, який передбачає справедливу взаємодію жі-нок і чоловіків як соціальних істот по створенню таких соціальних умов і рівних можливостей, які забезпечують їм реалізацію громадських прав і самореалізацію особистості. Концептуальною основою цієї взаємодії є консенсус [3].

Проблема гендеру в педагогічній науці висвітлена у трьох основних аспектах: як така, що має місце в освіті; впровадження і реалізація гендерного підходу на різних рівнях освіти; розробка програм з гендерної педагогіки для навчальних закладів усіх рівнів акредитації [10].

У педагогіці з'являється напрям, який намагається поєднати психологічні теорії статевої соціалізації та гендерні дослідження. Гендерна педагогіка, представлена дослідженнями В. Кравця, О. Луценко, О. Цокур, Л. Штильової.

В основу побудови структури гендерного виховання В. Кравець заклав процес соціалізації індивіда, виокремлюючи дві його складові: гендерну соціалізацію і сексуальну соціалізацію [7].

Гендерна соціалізація акцентує увагу на вплив соціально-культурних чинників у становленні та розвитку особистості, сексуальна -- на сексуальну просвіту і виховання, формування сексуальної культури. Чітке розмежування статевого, гендерного і сексуального сприяє глибшому усвідомленню загальновживаних термінів. О. Луценко вважає, що «головна мета статевого виховання - сексуальна соціалізація індивіда, пов'язана з пошуком та набуттям власних сексуальних ідентичностей»[11].

Термін «гендерне виховання», його зміст, мета, завдання в педагогічній літературі сформульовані недостатньо чітко. Більше звертається увага на актуальність, необхідність гендерного виховання, на потребу інтеграції в педагогічну науку гендерної складової як міждисциплінарної категорії [5]. Наприклад, Р.А. Мойсюк пов'язує необхідність у гендерному вихованні з: «1) фемінізацією системи виховання; 2) з потребою стримувати, коригувати загальний процес фемінізації чоловіків і маскулінізації жінок; 3) гендерний підхід може стати деякою компенсацією сімейної фемінізації, оскільки близько 50% дітей живуть у сім'ях, у яких немає батьків, а у багатьох інших було б краще, якби цих батьків взагалі не було»[8].

Сутність гендерного виховання полягає в уникненні сексизму, пом’якшенні гендерних стереотипів, що існують в суспільстві, формуванні досвіду взаємодії між статями на егалітарних засадах, недопустимості протиставлення за ознакою статі в ПТНЗ, будь-яких суспільних інститутах, сім’ї, створенні рівних умов та можливостей для розвитку, самовдосконалення і самореалізації кожної особистості.

Основною проблемою педагогіки є нормативна модель гендерного виховання як передумова для здійснення особистісно зорієнтованого підходу, до демократизації суспільства в цілому.

Гендерне виховання відрізняється від традиційного статевого виховання такими рисами:

1. Теорії гендерного виховання, маючи біологічне спрямування, розглядали становлення чоловічої та жіночої ідентичності, як визначені репродуктивною функцією і природнім розподілом праці відповідно до статі.

2. Гендерна ідентичність не є однаковою для всіх чоловіків і жінок у рамках власної статі; вона багатогранна, пластична і мінлива.

Дослідники гендерної ідентичності зосереджують увагу на вивченні суб'єктивних смислів і моделей ідентичності окремого індивіда, а не об'єктивних функцій і статусів статей у суспільстві.

Отже, гендерне виховання цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість, почуття, поведінку вихованців з метою формування в них егалітарних цінностей, поваги до особистості, незалежно від статі, розвитку індивідуальних якостей і здібностей задля їх самореалізації, оволодіння навичками толерантної поведінки та з метою побудови громадянського суспільства [9].

Завданнями гендерного виховання є:

1. реалізація гендерного підходу в усіх ланках навчально-виховного процесу;

2. усвідомлення проблем гендерного паритету;

3. оволодіння певним обсягом знань про упередження щодо кожної статі та їх усвідомлення;

4. пом'якшення стереотипів щодо сімейних, професійних та суспільних ролей та корекція уявлень про норми маскулінності/фемінінності;

5. збагачення емоційного світу, створення умов для розвитку індивідуальних здібностей з метою самореалізації особистості;

6. накопичення та формування досвіду егалітарної поведінки.

Засобом впровадження гендерного виховання в навчально-виховну діяльність є включення в освітній процес гендерної складової та застосування особистісно зорієнтованого підходу у взаємодії педагогів та учнів [2].

Гендерне виховання може також впроваджуватися через:

- різні напрями виховання, як складову національного, морального, сімейного, правового, розумового, трудового;

- включення у предмети гуманітарного циклу;

- включення до програми ПТНЗ предметів «Основи гендерної освіти»;

- співпрацю освітян і громадських організацій;

- формування гендерної культури педагога, пропаганду гендерної просвіти;

- різні напрями роботи з учнями з доповнення і розширення можливостей їх соціалізації, альтернативні статеві підходи [2].

Для того, щоб гендерний підхід у вихованні став реальністю, необхідними є декілька умов:

- ґрунтовна теоретико-методологічна база, котру повинні створити педагоги-науковці;

- відповідна законодавчо-нормативна база;

- формування у педагогів розуміння необхідності гендерного підходу та установка на його реалізацію;

- змістовна психолого-педагогічна та методична підготовка педагогів до реалізації гендерного виховання.

Метою гендерного виховання є:

* Підтримка рівноправної участі жінок поряд з чоловіками у прийнятті рішень для забезпечення стабільного розвитку суспільства;

* Підтримка жінок та дівчат у реалізації своїх людських прав;

* Зменшення гендерної нерівності у доступі до ресурсів та результатів розвитку, а також у здійсненні контролю над ними.

Існує сім керівних принципів у гендерному вихованні:

* Гендерна рівність є інтегральною частиною всіх програм, проектів та стратегій;

* Досягнення гендерної рівності вимагає визнання того, що кожна політика, програма чи проект різною мірою стосується чоловіків та жінок;

* Досягнення гендерної рівності не означає того, що жінки стануть такими самими як чоловіки;

* Наданням жінкам більших повноважень є центральним питанням у досягненні гендерної рівності;

* Забезпечення рівної участі жінок та чоловіків у прийнятті економічних, соціальних та політичних рішень;

* Гендерної рівності не можна досягти через партнерство між жінками та чоловіками;

* Досягнення гендерної рівності вимагає спеціальних заходів для усунення гендерної нерівності людей [10].

Існують наступні педагогічні умови гендерного виховання:

- реалізація гендерного підходу в організації особистісно зорієнтованого виховання;

- формування гендерної чутливості педагогів, учнів, батьків;

- використання в освітній практиці результатів гендерного аналізу змісту навчально-методичної літератури з метою пом’якшення впливу гендерних стереотипів на суб’єктів навчально-виховного процесу [11].

Добір змісту гендерного виховання повинен задовольняти такі вимоги:

- відповідає соціальному замовленню держави, оскільки однією зі складових демократичного суспільства є рівність можливостей його громадян, незалежно від статевої належності;

- відображає зв’язок теорії з практикою, оскільки спрямований на розвиток соціокультурної статі кожної особистості з метою її самореалізації у суспільних інститутах, професійній діяльності, сім’ї;

- будується на засадах гендерної рівності та національних цінностях;

- відповідає духовним, фізичним можливостям вихованців, оскільки враховує їх індивідуальні, вікові, статеві особливості [10].