Формування Речі Посполитої (українські землі під владою Польського королівства)

Окрім ВКЛ, свої претензії на білоруські, українські й деякі російські землі заявляла і Польща. Однак обидві держави мусили рахуватися з Тевтонським орденом. Він неодноразово зазіхав на їхні землі наприкінці XIV – на початку XV ст. і, досягши вершини своєї могутності, готувався до нових агресивних дій. Усві­домлюючи цю небезпеку, литовські і польські правителі шу­кали можливості об’єднання своїх сил.

Як відомо, у 1349 р. Галичина була приєднана до складу Польського королівства, спочатку як особиста вотчина “посідання” польського короля Казимира ІІІ. До 1434 р. вона мала назву “Руське королівство” і володіла територіально адміністративно правовою автономією. Проте, на підставі привілеїв польського короля 1430 та 1434 рр. у Галичині запроваджується польська адміністрація та новий поділ на воєводства. Створюється Руське воєводство, яке складалося з п’яти земель: Львівської, Перемишльської, Галицької, Сяноцької і Холмської. Воєводства поділялися на повіти.

Роль уній та загальнодержавного сейму у остаточному формуванні

Речі Посполитої

Кревська унія 1385 р. У Креві обидві сторони підписали так звану Кревську унію. За руку королеви Ядвіги і титул короля Польщі, Ягайло (син Ольгерда, 1377-1392 рр.) взяв зобов'язання: пе­рейти на католицьку віру, перевести на неї всю свою родину, увесь народ, землі Литви “на вічні часи” приєднати до Польщі та звільнити усіх польських полонених тощо.

У 1386 р. Ягайло одружився з Ядвігою, прийнявши ім'я Влади­слава II. Кревська унія почала діяти. Ягайло масово роздавав литовсько-українські землі польським магнатам і шляхті, всюди при­значав польських емісарів і урядовців. У 1410 р. об'єднані польсько-литовські війська під Грюнвальдом розбили Тевтонський орден, поклавши край його завойовницькій політиці на сході проти слов’ян.

Городельська унія 1413 р. була укладена між Польщею та Литвою у місті Городлі. Вона урівнювала у правах польську і литовську шляхту, але литовську – тільки ту, яка перейшла у католицизм. Їй у першу чергу король надавав привілеї, землі, посади, надавалось право входити в родинні сто­сунки з польською шляхтою і магнатами. Унія внесла у литовсько-білорусько-українське суспільство розлом на релігійному ґрунті – католики були поставлені над православними, до яких почали з цього часу ставитись як до людей гіршого сорту.

Отже, протягом ХV-XVI ст. політика Польщі була спрямована на ліквідацію українських земель. В наслідок литовсько-руської війни (Іван ІІІ захопив Чернігово-Сіверщину), постійне нашестя татар (1482 р. за порадою Москви кримський хан Менглі-Гірей напав на Київ, пограбував і спалив місто) змусило Литовське князівство об’єднатися із Польською Короною.

Акт унії Литви й Польщі 1569 р. Король Сигізмунд Август у Любліні 1569 р. скликав загально­державний сейм, на якому було укладено Люблінську унію. Польська Корона і ВКЛ створили єдину державу – Річ Посполиту. Вона мала єдиного виборного короля (обирав сейм), єдиний сейм, гроші, податки, єдину зовнішню політику. Литва зберігала ще певну автономію – місцеве врядування, військо, скарбницю, систему судочинства, право. Але це тривало недовго.

Люблінська унія мала величезне значення для долі України. По­при всі недоліки Литва впродовж двох століть, як уже зазначалося, ство­рювала для українців сприятливі умови існування. Українські зви­чаї, культура, традиції, мова, джерела права, система місцево­го управління мали великий вплив у суспільній, економічній, релігійній, культурній, правовій сферах життя Литовської держави, а Луцьк став навіть другою резиденцією литовських князів.

Тепер ситуація змінилася. Згідно з унією до Польщі відійшли Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина (Вінницька, Черкаська, кіровоградська та Одеська обл.), Київщина, Підляшшя ( Між Холмщиною і р.Нарва та Волинню і Поліссям). За Литвою зберігалися білоруські землі, а з україн­ських – ще Берестейське воєводство (м. Берест на південному заході білорусі) та Пинщина (м. Пинск на р. Прип’ять – Білорісія).

Крим і Північне Причорномор'я, що з XIII ст. стали частиною монгольської держави, після розгрому Тимуром Золотої Орди 1385 р. увійшли до складу новоствореної кочовою татарською знаттю держави. Після тривалої боротьби за владу між різними феодальними угрупуваннями верховним ханом у 1443 р. став Хаджі-Гірей. Він заснував незалежне Кримське ханство, яке з 1475 стає васалом Османської імперії.