29. Розкрийте актуальність вимог к.Д.Ушинського до професійної освіти вчителів.

Вимоги до вчителя і його всебічної підготовки сформульовані К. Ушинським чітко та однозначно. Вміння не тільки вчити, а й виховувати любов до своєї професії й прихильне ставлення до дітей, відповідальне ставлення до обов’язків педагога, освіченість, ґрунтовне знання педагогіки і психології, статечність, володіння педагогічною майстерністю й педагогічним тактом - ось провідні риси справжнього вчителя.  У статті "Три елементи школи" (1857 р) К. Ушинський виділив такі найвпливовіші виховні сили: адміністрацію закладу, вихователів та вчителів. Він переконливо доводить, що коли "вихователь як за освітою, так і за характером своїм відповідає високому покликанню педагога, то заклад у його руках швидко може досягти довершеності". Видатний учитель українських учителів висловлює своє переконання також у "тому по без особистого впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характер може формувати характер" Звичайно, справжній учитель, на думку К.Д. Ушинського, - це той, хто постійно сам вчиться, займається самоосвітою, знайомиться з найновішою педагогічноюлітературою, підвищує й удосконалює свою кваліфікацію.  Значення К.Д. Ушинського в розвитку педагогічної думки колосальне. Він став основоположником, творцем глибокої, стрункої педагогічної системи, забезпечивши таким чином високий науковий злет і світову славу української педагогіки в усіх її основних напрямках - у галузі новітньої дидактики й теорії виховання, школознавства й підручникознавства, педагогічної антропології, українознавства, підготовки учительських кадрів. 

30. Охарактеризуйте розвиток жіночної освіти в Україні в 18-19 ст.

Шлях жіноцтва до здобуття середньої та вищої освіти був досить складним. Поступове залучення жінок до суспільного та економічного виробництва привело до усвідомлення громадськістю того факту, що дівчат потрібно вчити і виховувати не гірше, ніж хлопців. Але метою виховання жінок у ХІХ столітті було не намагання розвинути природні здібності розуму дівчат, а їх підготовка до виконання певної ролі у родині, насамперед як помічниці чоловіка, матері й господині.

У ХІХ ст. в Україні діяло п’ять дівочих інститутів, які поряд з приватними пансіонами складали мережу жіночих закладів. Вони відкривалися та утримувалися за рахунок коштів дворянства, приватних пожертвувань, прибутків міст, допомоги від держави та платні за навчання. Дівочі інститути в Україні були закритими становими навчальними закладами. Вони призначалися для навчання та виховання вищих станів населення. Лише з 1878 р. до них дозволяють приймати дочок усіх станів, не обкладених подушним податком.  Інститути шляхетних дівчат були першими офіційними жіночими закладами в Україні, вони стали важливим фактором реформи жіночої освіти в середині XIX ст. і створення всестанових жіночих шкіл - гімназій та прогімназій. В інститутах було набуто великого досвіду викладання таких предметів, як рукоділля, домоведення, гігієна. Вони мали великі досягнення у постановці естетичного та морального виховання, викладанні педагогічних дисциплін. Їхній досвід та програми надалі використовувалися в жіночих гімназіях.