На сьогодні метою фінансового менеджменту, яка полягає в досягненні цілей підприємства, є:
— досягнення і підтримання високого рівня конкурентоспроможності підприємства;
— максимізація прибутку акціонерів (власників);
— забезпечення зростання обсягів реалізації продукції;
— максимізація ринкової вартості підприємства;
— забезпечення високих темпів економічного зростання;
— забезпечення високого рівня рентабельності виробничо-господарської діяльності;
— максимізація прибутку підприємства;
— мінімізація витрат тощо.
Оскільки метою створення суб'єктів підприємницької діяльності є отримання прибутку, основною метою фінансового менеджменту тривалий час вважали максимізацію прибутку підприємства. Однак численні приклади невдалої інвестиційної політики відомих корпорацій свідчили про те, що значні прибутки не можуть забезпечити стабільне економічне зростання підприємства і добробут акціонерів, якщо розподіл прибутку та його використання не були ефективними.
Про зростання підприємства та підвищення зацікавленості до нього інвесторів свідчать збільшення ринкової вартості його акцій, а отже, ринкової вартості самого підприємства.
Отже, основною метою фінансового менеджменту на підприємстві більш доцільно вважати максимізацію ринкової вартості підприємства, оскільки досягнення цієї мети, як правило, свідчить про значний економічний потенціал підприємства, забезпечення добробуту акціонерів, максимальні та стабільні прибутки.
Навпаки, максимальний прибуток не завжди приводить до максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки неефективне використання прибутку і недостатній рівень капіталізації можуть призвести до відпливу акціонерів, зниження темпів економічного зростання підприємства, а отже, до падіння його ринкової вартості.
До основних завдань фінансового менеджменту відносять:
планування фінансово-господарської діяльності підприємства;
формування необхідної ресурсної бази;
оцінка ефективності капіталовкладень і забезпечення їхфінансування на найбільш вигідній основі;
управління грошовими фондами підприємства;
забезпечення ведення кваліфікованого бухгалтерського обліку;
формування й реалізація ефективної податкової політики;
характер взаємовідносин з інвесторами.
У процесі управління фінансами підприємства фінансовий менеджер крім виконання наведених вище функцій здійснює регулювання та координацію діяльності підрозділів фінансової служби підприємства, а також забезпечує контроль за виконанням складених фінансових планів і реалізацією прийнятих управлінських рішень.
Фінансовий менеджмент спрямований на зростання фінансових ресурсів, інвестицій та нарощування обсягу капіталу. В загальному вигляді фінансовий менеджмент можна визначити такою схемою (Рис. 1.4).
Рис. 1.4 Загальна схема фінансового менеджменту
Ця схема дає загальне уявлення про фінансовий менеджмент як про механізм управління фінансовими ресурсами. Кінцева мета такого управління відповідає цільовій функції суб'єкта господарювання — отриманню прибутку. Відомо, що збільшення прибутку можна досягти за рахунок зростання обсягу реалізації або за рахунок зменшення витрат. Фінансовий менеджмент, керуючи рухом капіталу, може спрямувати його на зростання виробничих потужностей, тобто — виручки, керуючи рухом фінансових ресурсів можна використати їх для зниження собівартості продукції і збільшення капіталу. [8, с. 260].
Підходи до вирішення управлінських завдань можуть бути найрізноманітнішими, тому фінансовий менеджмент має бути багатоваріантним. Головне у фінансовому менеджменті — це правильне визначення мети, яка відповідає фінансовим інтересам об'єкта управління.
Фінансовий менеджмент надзвичайно динамічний, ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об'єкта управління. Тому фінансовий менеджмент має базуватися на знаннях стандартних засобів управління, на вмінні швидко і безпомилково оцінювати конкретну фінансову ситуацію, здатності відразу знайти оптимальний вихід з неї.
1.3 Фінансовий ризик та способи його зниження У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека, яка витікає із специфіки тих чи інших господарських операцій. Небезпека втрати прибутків або непередбачене збільшення витрат є комерційними ризиками. Комерційний ризик означає невпевненість у ймовірному результаті, невизначеність цього результату діяльності. Складовою частиною комерційних ризиків є фінансові ризики. Під фінансовим ризиком суб'єкта підприємництва розуміють ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати прибутку або капіталу в ситуації невизначених умов здійснення його фінансової діяльності.
Фінансові ризику класифікуються за такими основними ознаками:
За видами фінансових ризиків (Рис. 1.5):
Рис 1.5 Види фінансових ризиків
2. По характеризуючому об’єкту виділяють наступні групи фінансових ризиків: -ризик окремої фінансової операції;
- ризик фінансової діяльності підприємства в цілому;
3. По сокупності інструментів, що досліджуються фінансові ризики поділяються на наступні групи:
- індивідуальний фінансовий ризик;
- портфельний фінансовий ризик;
4. За комплексністю дослідження виділяють наступні групи ризиків: - простий фінансовий ризик;
- складний фінансовий ризик;
5. За джерелом виникнення виділяють наступні групи фінансових ризиків: - зовнішній, систематичний або ринковий ;
- внутрішній, не систематичний або специфічний;
6. За фінансовими наслідками ризики поділяються на такі групи :
- ризик, що спричиняє лише економічні втрати;
- ризик втраченої вигоди;
- ризик, що спричиняє як економічні втрати, так і додаткові доходи;
7. За характером прояву у часі виділяють дві групи фінансових ризиків: - постійний фінансовий ризик;
- тимчасовий фінансовий ризик;
8. За рівнем фінансових втрат ризики поділяються на наступні групи:
- допустимий фінансовий ризик;
- критичний фінансовий ;
- катострофічний фінансовий ризик;
9. За можливістю передбачення фінансові ризики поділяються на наступні дві групи: - прогнозований фінансовий ризик;
- непрогнозований фінансовий ризик;
10. За можливістю страхування фінансові ризики поділяють на такі дві групи: -фінансові ризики,які можна застрахувати.
-фінансові ризики, які не страхуються;
Управління ризиками підприємства – це система принципів та методів передбачення, запобігання, оцінки та нейтралізації негативного впливу загроз і небезпек на результати фінансово-господарської діяльності підприємства.
Метою управління ризиками є передбачення та недопущення втрати підприємством його ринкової вартості.
Формування моделі управління ризиками підприємства, забезпечення її ефективності передбачає обґрунтування провідних завдань та методів нейтралізації ризиків.
Нейтралізація ризиків – це фінансово-математична технологія обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення зі ставності результативності господарської операції та рівнів операційного і фінансового важелів як складових сукупного ризику підприємства.
Система внутрішнього механізму нейтралізації ризиків підприємства включає: уникнення ризику, лімітування концентрації ризику, хеджування, диверсифікацію, розподілення, самострахування та інші методи.
Загалом виділяють два основних типи стратегій нейтралізації ризиків: активну та пасивну.
Пасивна стратегія нейтралізації ризиків спрямована на здійснення операцій з уникнення ризику. Тобто підприємство абстрагується від здійснення будь-яких заходів, спрямованих на запобігання негативним наслідкам для його фінансово-господарської діяльності, джерелом яких є сукупність ризиків. Активна стратегія нейтралізації ризиків спрямована на утримання будь-яких ризиків через запобігання настанню ймовірних негативних наслідків для операційної, фінансової та інших видів діяльності підприємства. У сукупності прийомів нейтралізації ризиків за активною стратегією виділяють декілька основних методів:
– страхування ризиків, яке поділяється на самострахування та комерційне страхування. При самострахуванні джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків є винятково внутрішні ресурси суб’єкта господарювання. Самострахування передбачає створення певних резервів грошових фондів (фондів страхового відшкодування) з метою покриття потенційних збитків, додаткових витрат підприємства. Такі резерви грошових фондів створюються за рахунок певних відрахувань самого підприємства. Типовими варіантами таких фондів коштів є резервний капітал як складова власного капіталу підприємства, забезпечення наступних виплат і платежів, резерв сумнівних боргів та інші фонди, передбаченні чинним законодавством та статутними документами підприємства. Комерційне страхування передбачає нейтралізацію ризиків за допомогою страхової компанії, якій підприємство передає частину свого ризику за певну плату (страхову премію).
– диверсифікація ризиків – фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських рішень з метою зменшення сукупного ризику за рахунок його розпорошення між складовими, що характеризуються різними рівнями ризику. Тобто підприємство вкладає кошти не в один вид цінних паперів, а в різні, виготовляє не один вид продукції, а декілька, отримує боргові зобов’язання не в одному банку, а в декількох, здійснює інвестиції не в один проект, а в різні, при цьому рівень сукупного ризику зменшується;
– хеджування ризиків – вид нейтралізації ризиків, спрямований на укладання зустрічних операцій з купівлі-продажу базових активів із використанням похідних цінних паперів або введення певних застережних умов, що забезпечують прив’язку зміни результуючого показника до певного індикатора. Використовується для страхування потенційних втрат від зміни валютного курсу, вартості сировини та матеріалів тощо. Найбільш ефективним способом зниження ризику в умовах нестабільності економічної та політичної ситуації в Україні є диверсифікація, тобто розпорошення ризиків між кількома учасниками бізнесу.
На підприємствах з метою підвищення економічної безпеки слід постійно проводити роботу із зниження ризиків та ліквідації їх джерел. Особливу увагу слід приділяти питанням контролю: контролю за якістю продукції; контролю за фінансовою діяльністю; контролю за людськими ресурсами; контролю за ціноутворенням; попередньому контролю; поточному контролю; заключному контролю; стратегічному контролю; управлінському контролю; оперативному контролю.
Отже, з метою підвищення економічної безпеки підприємства доцільно системно підходити до нейтралізації ризиків, що дозволить покращити результати їх господарської діяльності.