Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Нетрадиційні джерела енергії.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
37 Кб
Скачать
☆

V. Енергія Світового океану

Різке підвищення цін на паливо, проблеми з його отриманням, виснаження паливних ресурсів – всі ці видимі ознаки енергетичної кризи викликали до останні роки у багатьох країнах значний інтерес до нових джерелам енергії, зокрема до енергійності Світового океану.

Відомо, що запаси енергії у світовому океані колосальні, адже дві третини земної поверхні (361 млн. кв. км) займають моря, и океани: акваторія моря становить 180 млн. кв. км, Атлантичного – 93 млн. кв. км, Індійського – 75 млн. кв. км. Так, теплова енергія, відповідна перегріву поверхневих вод океану проти донними, скажімо, на 20 градусів, має величину порядку 1026 Дж. Кинетическая енергія океанських течій оцінюється величиною порядку 1018 Дж. Але що люди вміють використовувати лише незначні частки цієї енергії, та й ціною великих коштів і повільно окупающихся капіталовкладень, отже така енергетика досі здавалася малоперспективною.

Енергія океану давно привертає до собі увагу людини. У 1980-х років діяли перші промислові установки, і навіть велися розробки з наступним основним напрямам: використання енергії припливів, прибою, хвиль, різниці температур води поверхневих і глибинних пластів океану, течій тощо.

Століттями люди міркували над причиною морських припливів і відпливів. Сьогодні ми достовірно знаємо, що могутнє природне явище – ритмічне рух морських вод викликають сили тяжіння відвідин Місяця й Сонця. Припливні хвилі таять у собі величезний енергетичний потенціал – 3 млрд. кВт.

Зростає інтерес фахівців до приливним коливань рівня океану у узбереж материків. Енергію припливів протягом століть людина використовував доведення на дію млинів і лісопилок. Але з приходом парового двигуна у неї забуто незалежності до середини 1960-х років, коли відпустили перші ПЕМ у Франції й СРСР.

Приливная енергія постійна. Завдяки цьому, кількість виробляють припливних електростанціях (ПЕМ) електроенергії може бути наперед відомо, на відміну звичайних ГЕС, у яких кількість одержуваної енергії залежить від режиму річки, пов'язаного лише з кліматичними особливостями території, якою вона протікає, але й погодними умовами.

Проте науковці вважають, що технічно можливо, й економічно вигідно використовувати тільки дуже невелику частину приливної потенціалу Світового океану – за деякими оцінками лише 2%.При визначенні технічних можливостей великій ролі грають такі чинники, як характер берегової лінії, форма і рельєф дна, глибина води, морські течії і. Досвід свідчить, що з ефективнішої роботи ПЕМ висота припливної хвилі мусить бути щонайменше 5 м. Найчастіше такі умови творяться у малих акціонерів та вузьких затоках чи гирлах річок, які впадають у моря, и океани. Але таких місць на всій земній кулі непогані багато: за різними джерелами 25, 30 чи 40.

Оцінюючи економічних вигод будівництва ПЕМ також потрібно враховувати, що найбільші амплітуди приливов-отливов притаманні окраїнних морів поміркованого пояса. Чимало з цих узбереж перебувають у необжитих місцях, з великої віддаленні головних районів розселення та його економічної активності, отже, та споживання. Слід враховувати і те, що рентабельність ПЕМ різко зростає зі збільшенням їх потужності до 3-5 і більше 10-15 млн. кВт. Але спорудження станций-гигантов, при цьому у віддалених районах, вимагає особливо великих витрат, а і найскладніших технічних проблемах.

Вважається, що найбільшими запасами припливної енергії має Атлантичний океан. У його в північно-західній частині, за українсько-словацьким кордоном навіть Канади, перебуває затоку Фанди, являє собою внутрішню суженную частина відкритішої затоки Мін. Довжина його 300 км - при ширині 90 км, глибина біля входу більш 200 м. Цей затоку знаменитий найвищими у світі припливами, сягаючими 18 м. Дуже високі припливи і в берегів Канадського арктичного архіпелагу. Наприклад, поблизу узбережжя Баффиновой землі вони піднімаються на 15,6 м. У північно-східній частини Атлантики приблизно такі самі припливи спостерігаються в протоці Ла-Манш біля берегів Франції, в Бристольському затоці і Ірландському море біля берегів Англії й Ірландії.

Велики також запаси припливної енергії в Тихому океані. У його в північно-західній частині особливо вирізняється Охотське море, де у Тугурском і Пенжинском затоках висота припливної хвилі становить 9-13 м. Значні припливи і у узбереж Китаю та Корейського півострова. На східному узбережжі моря сприятливі умови від використання припливної енергії є в берегів Канади, Чилийского архіпелагу Півдні Чилі, у вузькому і довгому Каліфорнійському затоці Мексики.

У межах Північного Льодовитого океану за запасами припливної енергії виділяються Біле море, в Мезенской губі якого припливи заввишки до 10 м, і Баренцове море біля берегів Кольського півострова (до 7 м). У Індійському океані запаси такий енергії значно менше. Як перспективних на будівництво ПЕМ тут зазвичай називаються затоку Кач Аравійського моря (Індія) і північно-західне узбережжі Австралії.

Попри такі, начебто дуже, природні передумови, будівництво ПЕМ поки що має досить обмежені масштаби. Фактично реально можна говорити лише про більш-менш великої промислової ПЕМ «Ранс» мови у Франції, про досвідченої Кислогубской ПЕМ на Кольському полуострове(Россия) і канадско-американской ПЕМ в затоці Фанди.

При спорудженні ПЕМ необхідно всебічно оцінювати їх екологічне вплив на довкілля. Воно досить велика. У районах споруди великих ПЕМ істотно змінюється висота припливів, порушується водний баланс в акваторії станції, що далі міг серйозно зашкодити рибному господарстві, розведенні устриць, мідій тощо.

До енергетичних ресурсів Світового океану відносять також енергію хвиль і температурного градієнта. Енергія вітрових хвиль сумарно становить 2,7 млрд. кВт на рік. Досліди показали, що її треба використовувати в берега, куди хвилі приходять ослабленими, у відкритому ж морі або у прибережній зоні шельфу. У деяких шельфових акваторіях хвилева енергія сягає значної концентрації: до й Японії – близько сорока кВт на метр хвильового фронту, але в західному узбережжі Великобританії – навіть 80 кВт на 1 метр. Використання цієї енергії, хоча у місцевих масштабах, вже розпочато Великій Британії та Японії. Британські острови мають дуже довгу берегову лінію, у багатьох місцях море залишається бурхливим протягом багато часу. За оцінками вчених, з допомогою енергії морських хвиль в англійських територіальні води можна було б мати потужність до 120 ГВт, що вдвічі перевищують потужність всіх електростанцій, що належать Британському центральному електроенергетичному управлінню.

Вперше ідею використання різниці температур поверхневих і глибинних верств води Світового океану запропонував французький вчений д'Арсонвиль в 1881 року, але перші розробки почалися лише 1973 року. Енергію різниці температур різних верств Світового океану оцінюють в 20-40 трлн. кВт. У тому числі практично можна використовувати лише 4 трлн. кВт.

Принцип дії цих станцій ось у чому: теплу морську воду (24-32° З) направляють у теплообмінник, де рідкий аміак чи фреон перетворюються на пар, який обертає турбіну, та був вступає у наступний теплообмінник для охолодження і конденсації водою з температурою 5-6 °З, котра надходить з глибини 200-500 метрів. Получаемую електроенергію передають до берега з підводного кабелю, але можна використовувати й дома (задля забезпечення видобутку мінерального сировини із глибини або його виділення з морської води). Достоинство подібних установок – можливість їх постачання будь-який район Світового океану. До того ж, різницю температур різних верств океанічній води – більш стабільний генератор, ніж, скажімо, вітер, Сонце, морські хвилі чи прибій. Перша така установка була в 1981 року на острові Науру. Єдиний недолік таких станцій – їх географічна прихильність до тропічним широтам. Для практичного використання температурного градієнта найбільш придатні ті райони Світового океану, розташовані між 20° с.ш. і 29° ю.ш., де температура води у поверхні океану сягає, зазвичай, 27-28° З, але в глибині 1 кілометр має лише 4-5° З.

У океані, що становить 72% поверхні планети, потенційно існують різні види енергії – енергія хвиль і припливів; енергія хімічних зв'язків газів, солей та інших мінералів; енергія течій, спокійно і нескінченно рухомих у різних частинах океану; енергія температурного градієнта та інших., і можна перетворювати на стандартні є екологічно безпечними. Такі кількості енергії, розмаїття її форм гарантують, у майбутньому людство нічого очікувати відчувати у ній нестачі.

Океан наповнений позаземної енергією, яка вступає у нього з космосу. Вона доступна і безпечна, і зачіпає довкілля, невичерпна і вільна. З космосу надходить енергія Сонця. Вона нагріває повітря, створюючи вітри, викликають хвилі. Вона нагріває океан, який накопичує теплову енергію. Вона спричиняє рух течії, які у водночас змінюють свій напрям під вплив обертання Землі. З космосу само чинить енергія сонячного і місячного тяжіння. вона є двигуном системою Земля-Луна і викликають припливи і відливи. Океан – це пласке, мертве водне простір, а величезна комора неспокійною енергії.