1.2 Види робочого часу за законодавством України.
Робочий час поділяється на види. Зокрема, відповідно до чинного трудового законодавства України розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень [2;26]. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.
Норма робочого часу — це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календадрний період — день, тиждень, місяць.
Робочий день — це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень — це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно на практиці застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочому тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП України), а напередодні святкових і неробочих днів — скорочується на одну годину.
Менша норма тривалості робочого часу в установах, що фінансуються з бюджетів чи інших зовнішніх джерел, взагалі не може встановлюватися. Це допускається тільки на підприємствах і в організаціях, що працюють на умовах госпрозрахунку (самофінансування), що не виключає одержання ними дотацій з бюджетів чи інших зовнішніх джерел [25;184].
Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством. Відповідно до частини четвертої ст. 51 КЗпП України вона може встановлюватися і на підприємствах і в організаціях (у колективних договорах) для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. Варто також враховувати, що встановлення для зазначеної категорії жінок скороченої тривалості робочого часу - це право, а не обов’язок підприємства, організації. А відповідно до ст. 91КЗпП України підприємства, організації мають право встановлювати пільги для будь-якого кола працівників.
Скорочений робочий час встановлений у законодавстві, зокрема, у КЗпП України, а також в інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ст. 51 КЗпП України для працівників, праця яких відбувається на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу — від 24 до 36 годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день. Вказаний список обов’язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.
Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Особливості та умови роботи працівників визначаються за результатами атестації робочих місць, яка проводиться в терміни, встановлені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Разом з тим, працівник не позбавлений права вимагати проведення атестації його робочого місця на предмет наявності шкідливих умов праці, які дають право на скорочений робочий тиждень відповідно до зазначеного вище Переліку. Цю вимогу працівник вправі пред’явити в орган по розгляду трудових спорів (якщо не вдалося досягти домовленості з власником). За працівником слід визнати і право оспорити результати атестації. Встановлення за результатами атестації факту наявності шкідливих умов праці, що дають право на скорочений робочий тиждень відповідно до Переліку, означає, що працівник одержав із дня належного оформлення результатів атестації право на скорочений робочий тиждень, хоча відповідна робота і не включена до колективного договору як така, що дає право на скорочений робочий тиждень [15;225].
Законодавством встановлений скорочений робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов’язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров’я (деякі категорії інвалідів).
Правовою підставою встановлення скороченого робочого часу для медичних працівників є ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Існують певні категорії медичних працівників, які мають право на скорочений робочий день тривалістю шість з половиною годин:
1) лікарі і середній медичний персонал лікарень, пологових будинків, клінік та інших стаціонарних лікувальних закладів, спеціалізованих санаторіїв, профілакторіїв, станцій санітарної авіації та пунктів переливання крові, амбулаторно-поліклінічних закладів (за винятком лікарів, зайнятих прийманням хворих) оздоровчих пунктів і медичних пунктів першої допомоги, станцій і пунктів невідкладної медичної допомоги, санітарно-епідеміологічних закладів; лікарських, фельдшерських і сестринських загальних і спеціалізованих кабінетів, пунктів і загонів, жіночих і дитячих консультацій, будинків дитини, дитячих будинків, дитячих кімнат, кімнат матері і дитини; закладів судово-медичної експертизи; науково-дослідних інститутів і лабораторій;
2) лікарі-епідеміологи, санітарні лікарі, санітарні інспектори та санітарні фельдшери;
3) лікарі ясел і молочних кухонь;
4) диспетчери і евакуатори станцій швидкої медичної допомоги [3;241].
Законодавством передбачені також окремі категорії медичних працівників, тривалість робочого дня яких становить п’ять з половиною годин (лікарі поліклінік, медичних пунктів тощо), а також медичні працівники, робочий тиждень яких не може перевищувати 36 годин.
Скорочений робочий час тривалістю 18 навчальних годин протягом навчального тижня встановлено для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкованості, типу і форми власності (ст. 25 Закону „Про загальну середню освіту” [6;245]) і керівників гуртків, секцій, студій, клубів, творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типу і форми власності (ст. 22 Закону „Про позашкільну освіту”). Для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів тривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) встановлена 30 годин, а для вихователів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) - 25 годин на тиждень.
Скорочений робочий час (педагогічне навантаження) для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів встановлений тривалістю від 20 до 36 годин на тиждень (ст. 30 Закону „Про дошкільну освіту”) [5;142].
Скорочений робочий час тривалістю 4 години педагогічної (викладацької) роботи на день (24 години на тиждень) встановлено для викладачів 1-11 класів шкіл естетичного виховання (загальної музичної, художньої, хореографічної освіти) з п’ятирічним строком навчання; викладачів 1-4 класів шкіл естетичного виховання (дитячих музичних, художніх, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв) із семирічним строком навчання; музичних керівників, концертмейстерів, акомпаніаторів.
Скорочений робочий час тривалістю 6 годин педагогічної роботи на день (36 годин на тиждень) встановлено для вихователів, вихователів-методистів дитячих дошкільних закладів, будинків дитини, дитячих майданчиків, дитячих парків.
Скорочена тривалість робочого часу, встановлена для педагогічних працівників, не включає час на перевірку зошитів, на класне керівництво і виконання деяких інших обов’язків. Виконання цих робіт підлягає (понад встановлений посадовий оклад) окремій оплаті. Однак виконання цих робіт для працівника є обов’язковим, хоча і виходить за межі скороченого робочого часу. Ст. 25 Закону „Про загальну середню освіту” передбачає доплату вчителям за класне керівництво в розмірі 20-25 відсотків тарифної ставки; за перевірку зошитів —10-20 відсотків; за завідування майстернями — 15-20 відсотків; за завідування учбово-дослідницькими ділянками, навчальними кабінетами —10-15 відсотків [6;284].
Скорочений робочий час тривалістю до 720 годин на навчальний рік встановлено для педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації (ст. 43 Закону України „Про вищу освіту”).
Скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу при п’ятиденному робочому тижні (36 годин на тиждень) встановлено для інвалідів І та II груп, які працюють на підприємствах, у цехах і на дільницях, що призначені для використання праці цих осіб, якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг.
Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров’я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років — 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП України). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, — не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років — не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років — 18 годин на тиждень. Ці норми спрямовані також не лише на охорону здоров’я школярів, але й забороняють роботодавцям залучати неповнолітніх до роботи, ігноруючи вимоги навчального процесу.
Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53 КЗпП України). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП України).
Сьогодні в Україні існує велика кількість підприємств, технологічний цикл роботи яких не може бути перерваний. Це означає, що велика кількість працівників повинна працювати і в нічний час. Разом з тим, робота в нічний час є об’єктивно важчою, адже людський організм не призвичаєний до нічних робіт. Для того, щоб якось полегшити роботу працівників, які працюють в нічний час, стаття 54 КЗпП України передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням.
Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати [18;236]. Незважаючи на те, що нічна зміна коротша на одну годину, робота, яка виконується в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором. Причому, такий розмір не повинен бути меншим за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.
Так само як і скорочений робочий час – неповний робочий час також має меншу, ніж це передбачено нормативними актами тривалість. Неповний робочий час встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді: а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин); б) неповного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).
При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — в залежності від виробітку. Так, за відпрацьований повний нормальний чи скорочений робочий час працівникові при по часовій заробітній платі виплачується повна, встановлена у відповідному порядку тарифна ставка (посадовий оклад). При неповному робочому часі, якщо встановлена почасова форма оплати праці, працівникові виплачується відповідна частина посадового окладу (ставки). Тому на практиці говорять не про прийняття на роботу на умовах неповного робочого часу, а про прийняття на „півставки”, „чверть ставки” тощо.
Власник зобов’язаний на прохання працівника, який має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. За бажанням працівника йому повинен бути встановлений або неповний робочий день, або неповний робочий тиждень, або неповний робочий день при неповному робочому тижні.
Неповний робочий час може встановлюватися як при прийнятті працівника на роботу або згодом [13;96]. Однак працівникові, який має суб’єктивне право на неповний робочий час, при прийнятті на роботу буває часом складно реалізувати це право, оскільки йому просто може бути відмовлено у прийнятті на роботу, що, звичайно ж, є прямим порушенням вимог чинного трудового законодавства.
Неповний робочий час (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень) може встановлюватися за угодою між власником або уповноваженим ним органом та жінкою, яка має дітей, при прийнятті її на роботу, а також між адміністрацією та жінкою, яка працює, якщо у зв’язку з необхідністю догляду за дітьми вона не може працювати повний робочий час. Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін як без обмеження строком, так і на будь-який строк: до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року тощо. Режими праці та відпочинку жінок, які мають дітей та працюють неповний робочий час, встановлюються власником за погодженням з профспілковим органом та з урахуванням побажань жінки. [20;144]
Режими праці, що встановлюються при неповному робочому часі, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів на тиждень при зберіганні нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин при одночасному скороченні робочих днів на тиждень.
При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня - менше 20 — 24 годин відповідно при 5- та 6-денному тижні.
У сучасних умовах, коли погіршилося фінансове становище підприємств, має місце спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Але в такій ситуації перехід на неповний робочий час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил ст. 32 КЗпП України. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умови праці працівника. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП України (відмова працівника від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці). [2;44]
Рис.1 Види робочого часу.
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕЖИМУ РОБОЧОГО ЧАСУ