2. Розкрийте основні функції та змістовий аспект методики проведення занять з народознавства.

Останнім часом у педагогічному і науковому свіі все частіше зустрічається термін «народознавство». Феномен «народознавство» не є нововеденням у педагогіці. Він має свою історію і зустрічається в наукових і публіцистичних статтях учених і відомих суспільних діячів минулого (В. Вернадський, О.Духнович.ю А Кримський, К. Ушинський, С. Русова, І. Франко та ін..) різні аспекти народознавства стали предметом дослідженням і сучасних учених (А. Богуш, О.Барабаш, С.Жупанін, В.Кузь, Н.Лисенко, Ольга Макаренко, Т.Паніманська, Л.Плетеницька, Н.Рогальська, Ю.Руденко, З.Сергійчук, М.Стельмахович, В.Скуратівський, Є.Сявавко та ін.). Визначення сутності народознавства неоднозначне. Трактування його розглядається у двох значеннях. З одного боку, його повязують з поняттям «етнографія», як наукою про культуру, побут народу, його походження і розселення, національні традиції, обряди, звичаї. Прихильники другого напрямку (С.Жупанін, В.Ігнатенко, М.Стельмахович, Р.Скульський, Б.Ступарик, В.Струманський та ін.) розуміють під народознавством сукупність наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також досягнення народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації. Зокрема відзначається, що народознавство – це «сукупність наук у сучасному і минулому свого народу, у національному характері і психології, це педагогіка….географія…краєзнавство..».

В 19 столітті змістовний аспект народознавства рокрив Іван Франко, який писав: «Термін «народознавство» позначає, власне, щось значно більше, ніж те, що складає сферу нашої науки… Узнать народ, значить пізнати людей, які проживають на цій території, а також пізнати і сучасне, і минуле становище, його інститути й економіку, його торгові відносини й інтелектуальні зв’язки з іншими народами. Таким чином, у сферу народознавства ввійшли б такі науки, як політична історія ровитку державних інститутів, історія наук і сторія промиту. Народознавство посилається на ці науки і зі своєї сторони доповнює їх своїми результатами».

Дане розуміння народознавства співзвучне з його трактуванням у сучасних концепціях національного виховання.

Так, відповідно до концепції національного виховання Ю.Руденко, народознавство – це система фундаментальних наук про конкретний народ, психологію, світогляд, історико-культурну спадщину, у тому числі й в галузі виховання і навчання, а також про свій родовід, що є органічною частиною народу, про спосіб життя і виховання в родині, про рідний край і все, що пов’язане з ним.

Змістовним аспектом методики проведення занять з народознавства є рідна мова, історія, краєзнавство, етнографія, народна педагогіка, етнопедагогіка, педагогіка народного календаря (включаючи народно-релігійні свята, традиції, природні явища і події річного циклу життєдіяльності людей), народні моральні традиції, фольклор, різні види народного мистецтва (музика, співи, танець, декоративно-прикладна, художня творчість), прогресивні національні традиції, звичаї й обряди, народні символи, національна символіка – «усе це входить у багатогранне й обємне понятя «народонавство».

Авторський колектив варіативної концепції національного виховання в україні (В.Кузь, Ю.Руденко, З.Сергійчук) акумулює в поняття народознавство сукупність наук про етнос, народ, націю.

Народознавство як інтегративна навчальна дисципліна розглядається А.Богуш, И.Лисенко, В.Струманським, Л.Плетеницькою. Сучасна практика одержала розроблені авторські програми з народознавства для шокли (В. Ігнатенко, М.Стельмахович, В.Жупанін, Н.Лисенко та ін.). курс народознавства введений до навчальних планів школи й у навчально-виховний процес дитячого садка. Хоча, безумовно, введення в шкільну практику цього предмета не вирішить усіх виховних задач, але, на крайній випадок, створить грунт для майбутньої роботи щодо створення національної системи виховання.

На допомогу педагогам українські вчені (Р.Скульський, М.Стельмахович) створили навчальний посібник з методики викладання народознавства в школі та в дошкільному закладі (А.Богуш, Н.Лисенко).

Народознавство реалізується у трьох основних функціях: виховній, оцінній, регулятивній.

Сутність виховної функції народознавства полягає в тому, що народознавство сприяє своїм змістом засвоєнню особистістю багатогранного історично накопиченого досвіду свого народу; є передумовою, фундаментом сучасного процесу суспільного виховання. Народознавство є своєрідним орієнтиром виховання в цілому (розумового, орального, естетичного, фізичного, трудового), воно здійснює етнічну і соціальну орієнтацію, етнізацію особистості, абезпечує гармонійне поєднання національних і загальнолюдських інтересів і цінностей. Народознавство розглядає виховання з погляду гуманістичного потенціалу нації, нароу. Тому заняття народознавчого циклу в дитячому садку повинні носити не стільки пізнавальний, скільки виховний характер. Виховна функція народознавства в дошкільних установах реалізується насамперед у вихованні і формуванні в дітей високої духовності, почуття національної гідності. На заняттях потрібно закласти основи національної самосвідомості і психології, прищепити любов до державних і народнх символів, традицій, обрядов, свят, прагнення втілювати їх у реальному повсякденному житті.

Оцінна функція народознавства, реалізує втілення в життя народних оцінних еталонів, які полягають у поняттях добра і зла, гарного поганого, а також інших, суміжних з ними чи похіжних від них, моральних поняттях (справедливість – несправедливість, шляхетність – ницість а ін.). знайомлячи дітей з народними традиціями, ми привчаємо їх оцінювати світ, змінювати своє ставлення до нього. Коли щось характеризується в якості добра чи зла, то це означає, що до першого треба прагнути, другого уникати. Роль оцінної функції народознавства і полягає в тому, щоб реєструвати міру відповідності засобів діяльності її цілям.

Оцінна функція народонавства нерозривно пов’язана з регулятивною. Поняття добра, описане в легендах, думах, каках акликає дітей прагнути до нього й уникати зла. Основний зміст народознавчого матеріалу складають сховані, опосередковані вимоги, що регулюють і направляють поведінку і вчинки дитини. Регулятивна функція припускає й одночасно формує в особистості здатність діяти в разі потреби всупереч своїм особистим бажанням, в ім'я добра, обов’язку, суспільства, країни. Регулятивна функція народознавства поягає й у тому, що, представлене у виначеній системі, воно дає можливість на конкетному етапі без труднощів орієнтуватися в образно значеннєвих символах.