2. Гігієнічна класифікація праці

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях.

На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих факторів.

Оцінка умов праці проводиться на підставі “Гігієнічної класифікації умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу”.

Умови праці розподіляються на 4 класи:

- оптимальні,

- допустимі,

- шкідливі,

- небезпечні.

І клас (оптимальні умови), в яких не лише зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

ІІ клас (допустимі умови) характеризуються такими рівнями факторів виробничого і трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни й не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

ІІІ клас (шкідливі умови) характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та(або) його потомство. Шкідливі умови за показниками перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступеня:

IVклас (небезпечні, екстремальні) умови — характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частин) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм.

Визначення загальної оцінки умов праці базується на аналізі умов праці:

- для окремих факторів виробничого середовища;

-для показників трудового процесу.

Показники трудового процесу:

- важкість праці,

- напруженість праці.

Важкість праці –це ступінь залучення до роботи м`язів та фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

Напруженість праці– це навантаження на центральну нервову систему що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, монотонність та режими праці.

Адекватна оцінка конкретних умов та характеру праці сприятиме:

- обґрунтованій розробці та впровадженню комплексу заходів і технічних засобів з профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань,

- зменшенню важкості та напруженості трудового процесу.

3. Повітря робочої зони та його роль у створенні сприятливих умов праці.

Серед параметрів навколишнього середовища найважливішу роль відіграє повітря робочої зони – це основний чинник, що забезпечує життєдіяльність людини у всіх сферах її перебування.

Одиниця об’єму чистого повітря містить у собі такі компоненти: азот (78,08%), кисень (20,94%), вуглекислий газ (0,04%), аргон та інші інертні гази (0,94%), водяну пару. При такому складі повітря організм людини перебуває у нормальному фізіологічному стані.

У виробничому середовищі де перебувають люди вміст кисню має становити не менше як 20% за об’ємом. При вмісті кисню 12-15% неможливо виконувати фізичну працю, дуже скоро настає явище ядухи, а за 9% настає запаморочення і смерть від кисневого голодування (аноксемія).

Гігієнічний стан виробничих приміщень оцінюється за вмістом вуглекислого газу в повітрі. Вміст вуглекислого газу в робочій зоні не повинен перевищувати 0,5% за об’ємом. Токсичну дію на організм людини вуглекислий газ чинить лише у великих концентраціях. При вмісті вуглекислого газу 10% і вище людина може знепритомніти, а при концентрації 20% людині загрожує смерть від ядухи внаслідок порушення окислювально-відновлюваних процесів і накопичення у крові вуглекислоти.

За деяких видів робіт в атмосферне повітря надходить дуже небезпечний для людини оксид вуглецю. В організмі оксид вуглецю поглинається гемоглобіном крові у 250-300 разів сильніше, ніж кисень. Унаслідок чого створюється стійка карбоксигемоглобінова сполука і частина крові перестає виконувати свої функції, що призводить до різкого кисневого голодування і настає смерть людини.

Допустимий вміст оксиду вуглецю у повітрі 20 мг/м , або 0,0016% від об’єму повітря, 0,01% оксиду вуглецю призводить до хронічного отруєння, а при 0,12% - до втрати свідомості, паралічу дихання і смерті.

Основною складовою повітря є азот. Він розчиняє кисень в атмосферному повітрі, знижує його токсичну дію на організм людини, бо дихання чистим киснем призводить до незворотних змін в організмі. В умовах підвищеного тиску азот поводиться як наркотична отрута, що проявляється збудженістю, сплутаністю думок, а іноді галюцинаціями і втратою свідомості.

При високих температурах азот має властивість частково окислюватись, внаслідок чого у повітря надходить оксид азоту. Його отруйна дія проявляється у набуханні легенів унаслідок опіку легеневої тканини. Гранично допустима концентрація діоксидів азоту становить 0,0001% або 5мг/м .

Хімічний склад повітря робочої зони не є постійним – він змінюється від надходження у виробниче середовище різних за хімічним складом газів. Залежно від їх концентрації це може зумовлювати негативні зміни у функціонуванні організму або його окремих систем.