Українське бароко в літературі

У зв’язку з піднесенням освітньої ролі літератури в громадському житті, зокрема в національно-оборонному русі (виступ козацтва), та в зв’язку з полемічною літературою, розвиваються в цьому періоді два жанри: вірші та шкільна драма (додаток 5).

Найранішими віршами вважають поетичні твори Г. Смотрицького на герб кн. К. Острозького, поміщені в «Острозькій Біблії». Ці вірші писані староцерковнослов’янською мовою і в них розшифровується символіку княжого гербу, розповідається про воєнні подвиги князя і заклик до перемоги над ворогами. Вірш цей є першим зразком геральдичної поезії, а корені її традиції сягають часів Київської Русі («Похвали»).

Про те, що віршова література займала помітне місце в письменстві того часу свідчать граматики і словники, в яких находимо правила віршування, які складались аналогічно до основ грецької чи латинської версифікації. Багато книг мали на звороті т.зв. епіграми, герби діячів-князів, як от напр. в «Адельфотесі», крім гербу Львова, поміщено панегірик на честь київського митрополита Рогози з його приїздом до Львова (1591 p.). Ідея вірша-звеличання

Львова та моральна підтримка народу. Автор, львів’янин, наголошує, що так як лев панує над усіма звірями, так і місто Львів „над всі міста в князівстві руском продкує” (з поль. мови — „веде перед»). Автори гербових епіграм на честь окремих осіб підкреслювали „старожитність» і „зацність» (тобто чесність) даного роду, прославляли заслуги для народу. В цілому — геральдична поезія від її виникнення до 20-их pp. XVII ст. оспівувала хоробрість, відвагу при захисті України, православної віри та збереження національної гідності.

Такий характер мають вірші вчителя Львівської, а згодом Київської братської школи та друкаря Києво-Печерської лаври, Тараса Земки в честь панів Балабанів, вміщені в «Лексиконі» П. Беринди і його ж епіграми на герб архімандрита 3. Копистенського, де його увага спрямована на моральні якості цього діяча. Славлячи представників відомих родів, поети приписували їм ті риси, які хотіли б бачити в державних діячів, ставили їм у приклад, легендою овіяні, патріотичні діла „старовинних предків”, закликали вірно служити батьківщині, не шкодуючи ні добра, ні свого життя.⁸

Згодом віршові панегірики-епіграми витісняються прозовими передмовами. Крім них були ще вірші полемічного, морально-дидактичного характеру, молитовні та інші. Такою саме є збірка творів відомого оратора й поета Кирила Т. Ставровецького «Перло многоцінное» з 1646 р. До нашого часу збереглися різдвяні вірші, напр. такі, що прославляли народження Христа, відомого діяча освіти та автора граматики П. Беринду, призначені для декламацій учням Львівської братської школи. У Києві з’являється ряд віршованих панегіриків на пошану Єлисея Плетенецького («Візерунок цнот»). Автор перелічує всі школи, шпиталі, церкви, монастирі, що постали заходами архімандрита Є. Плетенецького, а він самий — це образ розумного, справедливого і стійкого та безкомпромісного діяча. Такі ж були вірші в честь Петра Могили.

Козацтво та його провідники були теж темою похвальних віршів. Такими є вірші Касіяна Саковича на смерть Петра Сагайдачного, виголошені перед студентами Київської братської школи підчас похоронів гетьмана у 1622 р. і згодом надруковані. У цій збірці віршів поміщено герб запорозького війська (козак з мушкетом) і віршовану передмову, в якій автор бажає запорожцям перемоги. Вірші підносять військові й моральні якості гетьмана, який став ідеалом національного героя. Там же є заклики до дальшої боротьби за Україну.

У 30-их роках XVII сі. в друкарні Києво-Печерської лаври надруковано кілька панегіриків присвячених П. Могилі («Імнологія» і «Евхарістеріон альбо вдячність»). У першому є похвала, в другому — подяка, а головним мотивом є тема патріотизму й шанування науки. Третій панегірик написаний в його честь це «Евфонія веселобрмяча» (тобто, що приємно звучить), піднесений митрополитові П. Могилі київськими друкарями.