Розділ 1 фразеологізми як об’єкт мовознавчих досліджень

У науковій літературі поняття фразеології визначають як сукупність одиниць зі сталим значенням у певній мові. Предмет фразеологічних досліджень становить природа фразеологізмів та їх категоріальні ознаки, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові. У фразеології вивчають «специфіку фразеологізмів як знаки вторинного формування, зокрема – як продукт особливого вигляду вторинної непрямої номінації, представленої різного роду синтагматичною взаємодією слів – компонентів у процесах переосмислення та формування нового значення вихідного поєднання або певного слова» [3, с.197].

Фразеологія – це «розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови в її сучасному функціонуванні та з погляду історичного розвитку» [116, с.774]. Фразеологізмами вважають ідіоми, порівняння, крилаті вислови, прислів'я, приказки, стійкі формули, звороти науково-термінологічного характеру, афоризми, сталі вислови з виробничо-технічної сфери тощо [4]. Їхня роль полягає в заповненні лакун у лексичній системі мови, яка не може повністю забезпечити найменування пізнаних людиною сторін дійсності.

В англістиці прийнятим є визначення фразеології І. В.Арнольд [10, с. 38]. яке повністю збігається з зазначеним вище. Німецький фразеолог Г. Бюргер у свої праці [152] також визначив фразеологію як окрему дисципліну про стійкі словосполучення.

Як в українській, так і в англійській та німецькій мовах фразеологізм (від фраза і грец. λογισμος судження) – це «фразеологічна одиниця, фразеологічний зворот, фразема — нарізнооформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який своїм виникненням і функціонуванням зобов’язаний фраземотворчій взаємодії одиниць лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів» [116, с. 383]. У багатьох випадках фразеологізми з’являються чи не єдиними мовними виразниками предметів, властивостей, процесів, ситуацій, інших явищ людського життя. Утворення фразеологізмів послаблює суперечність між потребою мислення та обмеженими лексичними ресурсами мови.

У своїй роботі ми приймаємо загальноприйняте визначення фразеології та фразеологічної одиниці, яке є спільним в усіх трьох мовах.

1. Аспекти лінгвістичного опису фразем

Аналіз наукової літератури в галузі фразеології засвідчує різноаспектне дослідження фразеологічних одиниць як в українській, так і в англійській та німецькій мовах. Упродовж тривалого часу не було чіткого наукового обґрунтування фразеології як окремої лінгвістичної дисципліни. Деякі питання цієї сфери розглядалися у наукових працях із граматики, стилістики, лексикографії, історії мови та загального мовознавства. Нині фразеологія – самостійна лінгвістична дисципліна, яка має свій об’єкт та чітко окреслені методи дослідження.

В ході аналізу наукових праць з досліджуваної проблеми ми виділили аспекти вивчення фразеологічних одиниць, зокрема, семантичний, класифікаційний, методологічний, етнокультурний, лінгвокультурний, перекладний, діалектний, фразеографічний, онімний та аспект про роль фразеологічних одиниць у художньому тексті.

Семантичний аспект репрезентований у працях таких дослідників як Л. В. Васильєв [34], О. П. Левченко [85], Д. В. Ужченко [138], Б. М. Ажнюк [5], Н. Ф. Клименко [ ] та інші.

У своїй праці «Сучасна лінгвістична семантика» Л. М. Васильєв пропонує розмежовувати «семантичні класи слів, зокрема фразеологізмів і семантичні поля, поряд зі словами та фразеологізмами вони включають також граматичні засоби мови» [34, с. 45]. Автор відзначає, що завдяки визначенню семантики фразеологічні одиниці інтуїтивно зрозумілі носію мови і є для нього психологічною реальністю.

Останнім часом у лінгвістиці дослідження національної специфіки семантичних особливостей фразеологічних систем національних мов набувають все більшого поширення. Слід зазначити, що особлива увага приділяється взаємозв'язку фразеологізмів з мовними картинами світу та культурами народів. Більшість дослідників у цьому річищі намагаються вибрати конкретну тематичну групу сталих виразів у відповідності до домінантного компонента фраземи, щоб охарактеризувати тип мотивації та етнонаціональні особливості фразеологічного шару цієї групи.

В англістиці добре відомою є праця О. В. Куніна «Фразеологія сучасної англійської мови», в якій дослідник називає фразеологізми семантично маркованими одиницями, що «допомагають мовцеві зрозуміти реальну дійсність та національну своєрідність свого народу» [80, с. 15].

Німецький учений В. Фляйшер у праці «Фразеологія німецької мови» [154] визначає семантичний аспект вивчення фразем одним з головних. Адже саме семантика, на його думку, може впливати на зв'язок фразеологізмів із культурою мовців.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли відроджується національна самосвідомість народу, вивчення фразеологічних одиниць як засобів-символів матеріального і духовного усвідомлення світу певним етносом викликає особливий інтерес у дослідників.

Фразеологами виявлено, що основні значення в системах різних мов універсальні, адже це зумовлено загальнолюдськими законами логіки, структурою мислення та ідентичною реалізацією пізнання й думок. Проте в кожній мові існує також певний набір основних значень, притаманних саме їй як відображення неповторних особливостей культури народу – носія даної мови. У семантиці фразеологічних одиниць відтворено тривалий процес розвитку культури етносу, зафіксовано культурні настанови та стереотипи, що відіграють важливу роль у творенні мовної картини світу того чи іншого народу.

У статті «Семантичний аспект структури фразеологізмів німецької та української мов» Н. П. Щербань розглядає питання зіставної семантики фразеологічних одиниць, досліджуючи їх семантичну структуру. Визначено складові фразеологічної семантики, ступінь семантичної злитості та семантичного розчленування фразеологізму, виділено типи семантичної значущості окремих його компонентів. Акцентується увага на фактах, що зумовлюють автономність фразеологічної одиниці [150, с. 74-81].

У своїй праці «Відображення фразеологічної картини світу в семантиці фразеологізмів» С. Н. Денисенко досліджує проблему взаємодії мови й культури, особливості відображення фразеологічної картини світу в семантиці фразеологічних одиниць. Утворення фразеологізмів вивчається з погляду семасіології й ономасіології. Ученим описані три етапи фразеологічного семіозису, мотиваційна база фразеологічної картини світу, дериваційна основа, позамовні чинники фразе утворення [51, с.96-97].

Н. Ф. Клименко, вивчаючи фразеологізми як виразники часу на основі паралелелей та відмінностей в українській і новогрецькій мовах, розглядає впорядкування семантичних варіантів категорії темпоральності на основі сітки часових ознак, реалізованої фразеологізмами. Дослідниця розкрила сутність паралельних фразеологізмів, виявила їх переважну орієнтацію на образний світ уявлень людини про час [ ].

Етнокультурний аспект представлено у працях таких лінгвістів, як Б. М. Ажнюк [4], Є. М. Брославський [30], В. В. Жайворонок [55] та ін. Посідаючи провідне місце серед національно-специфічних компонентів культури, мова виступає одним із найвиразніших засобів репрезентації національної самобутності. Мовні засоби у поняттєво-семіотичній сфері обряду, фольклорі, на думку Ю. Д. Апресяна, репрезентують архаїчну, «наївну картина світу»  [9 с. 348]. Виконання мовою функції передачі етнічної ментальності, за спостереженням дослідника, «полягає не в тому, що виражається мовою, а в тому, як виражається» [3, с. 384]. З цього погляду цікавим є традиційне дискурсивне функціонування мови (фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей-міфів (казка, переказ, легенда тощо), вербальних фрагментів весільних та інших обрядів), яке визначає для свого носія напрями світосприймання [3, с. 481].

У науковій парадигмі етнолінгвістики особливе місце відводиться фразеології, вивчення якої потребує активізації, оскільки вона є засобом відображення в мові національної специфіки, носієм елементів, що у значній різноманітності і повноті характеризують етнічну картину світу [3]. Вартісною етнолінгвістичною працею українського мовознавця Д. В. Ужченка вважають «Семантику українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні» [138]. На думку вченого, душею мови справедливо визначають її фразеологію, адже фразеологічний склад є яскравим і своєрідним носієм національно-культурних особливостей мовної системи, оскільки фразеологія виступає тією сферою мовної діяльності, «де, з одного боку, в мовних фактах яскраво відбиваються етнопсихологічні особливості соціуму, а з другого, – чітко простежується вплив мови на формування його менталітету» [138, с. 90 ].

Етнолінгвістичний аспект посідає важливе місце у вивченні фразеології з метою виявлення в мові етнічної історично-культурної пам’яті, бо визначається чітко вираженим антропологічним характером, адже своєю специфічною номінацією фразеологічні одиниці здебільшого охоплюють фрагменти дійсності, які пов’язані з діяльністю людини, її індивідуально-психологічними особливостями.

У фразеології англійської та німецької мов немає окремих праць з вивчення етнолігвістичного навантаження фразем. У дослідженні Є. М. Брославського «Етнокультурні особливості зооморфізмів в російській, українській та англійській мовах» визначено зв'язок культури і мови. На думкувченого, «у фразеології прихована уся багатогранність історичного буття народу, його життя, побут, звичаї, мораль, сила духу, біль і гнів, страждання і надія» [30, с. 49].

Помічено, що фразеологія характеризується значним ступенем національної маркованості: щодо вивчення різноетнічних мовних картин світу ефективним виступає різноаспектний аналіз національно-специфічних фразем, оскільки вони відображають відмінності між народами у духовній і матеріальній сферах їх культур [3].

На думку О. Л. Кононової [76], В. І. Коваля [74], фразеологічні одиниці відображають (родинні й календарні) давні обряди, і разом з рештою стійких мовних одиниць, що віддзеркалюють стихію народної духовної культури (етнофраземи), утворюють «сакральну народну фразеологію» [76, с. 141]. Етнокультурна інтерпретація таких фразеологізмів, на думку мовознавців, пов’язана з численними складнощами, адже перед дослідником-лінгвістом у такому випадку постає потреба апелювати не лише до власне мовних, але й до складних позамовних закономірностей, малодоступних відомостей.

Образна основа ФО відбиває характерологічні риси народного світобачення, що входять як складова частина до поняття «менталітет». На основі цього в мовознавстві сформувався і став загальновизнаним погляд на фразеологічний склад мови як на найбільш прозору підсистему мови для втілення лінгвальними засобами концептів «мови» етнокультури [3, с. 45]. У зв’язку з цим слушною видається думка О. О. Селіванової, яка сталі вислови будь-якої мови трактує як лінгвосеміотичні феномени, що формують «особливу «субмову», одне з концентричних кіл мови, де в усталеній формі зберігаються і транслюються уявлення етносу про світ, культурна й історико-міфологічна інтеріоризація дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду народу» [119, с. 11]. У зв’язку з цим етнокультурна реконструкція народних афоризмів виступає одним зі шляхів, що дозволяє виявити народну природу мови.

Очевидно, що дослідження зв’язків етнофразем з контекстом їх виникнення неодмінно виводить вектор пошуку на рівень народного дискурсивного мовлення, репрезентація якого відбувається у вербальних кодах архаїчної народної обрядовості і святковості, традиційної звичаєвості, які втілюють стійку парадигму етнічного світогляду, що ґрунтується на архетипних віруваннях, породжених колективною свідомістю соціуму. Проходження таким шляхом є продуктивним рухом у напрямку занурення до праглибин народного духу.

Класифікаційний аспект вивчення фразеологізмів репрезентований у працях В. В. Виноградова [38], С. Г. Гавріна [42], Б. О. Ларіна [86] Л. А. Булаховського [ ], Л. Г. Скрипник [ ], В. Д. Ужченка [ ] та ін.

Найбільшого поширення у мовознавстві набула диференціація, запропонована В. В. Виноградовим на семантичній основі. Учений виокремив три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення (ідіоми), фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення [38, с. 206].

Не ввійшли у класифікацію дослідника народні прислів’я, приказки, примовки, крилаті вислови, оскільки на той час (1947 рік) під фразеологізмами розуміли лише стійкі словосполучення, а прислів’я й приказки до фразем не відносили.

М. М. Шанський поділив фразеологічні одиниці на фразеологічні вирази номінативного та комунікативного характеру. Серед фразеологічних виразів дослідник розрізняє дві групи: 1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження, наприклад: людина – це звучить гордо; хрін від редьки не солодший; мовчання – знак згоди. 2) фразеологічні вирази номінативного типу – це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням типу пленарне засідання, ринкові відносини, охорона здоров’я, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото [148, с. 195].

За класифікацією Б. О. Ларіна, фразеологічні сполучення поділяються на а) перемінні словосполучення; б) стійкі словосполучення; в) ідіоми [86, с. 84].

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Г. Гаврін. Дослідник у своїй праці виділяє шість основних типів: образно-виразні стійкі сполуки, еліптичні сполуки, термінологічні фразеологізми, афористичні фразеологізми, контекстологічні сполуки, ідіоми [42, с. 118].

Заслуговує на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною формою і семантичними ознаками, репрезентована В. Л. Архангельським. Фразеологічні одиниці учений поділяє на фраземи і стійкі фрази [14, с. 69].

В англійській та німецькій мовах за основу класифікації фразеологізмів за семантичною злитістю компонентів покладено класифікацію В. В. Виноградова, але з доповненнями. Так, у межах структурно-семантичної класифікації російський англіст О. В. Кунін виділив такі структурно-семантичні типи фразеологічних одиниць: номінативні фразеологічні одиниці, тобто фразеологізми, що означають предмети, явища; номінативно-комунікативні фразеологізми – це дієслівні фразеологізми, які можуть трансформуватися в речення при вживанні дієслова в пасивному стані; вигукові та модальні фраземи, тобто фразеологізми, котрі виражають емоції, волевиявлення, але не характеризуються предметно-логічним значенням; комунікативні фразеологічні одиниці, або фразеологізми зі структурою простого та складного речення [80, с. 19].

Отже, у нашому дослідженні за основу візьмемо диференціацію фразеологізмів В. В. Виноградова. Доповнимо її ще одним типом фразеологічних одиниць (ФО) – фразеологічними виразами комунікативного характеру з класифікації М. М. Шанського.

До сьогодні немає єдиної класифікації фразеологізмів й у німецькій мові. У вітчизняній лінгвістиці фразеологічні одиниці вивчені досить глибоко і ретельно на матеріалі різних мов світу. Але прикметним для дослідження фразеології німецької мови було з самого початку те, що радянські германісти намагалися застосувати класифікацію В. В. Виноградова до матеріалу фразеології німецької мови. М. Д. Городникова [46], Л. Ф. Зіндер [63], Т. В. Строєва [63] прагнули вдосконалювати класифікацію В. В. Виноградова. Так, М. Д. Городникова, виходячи з семантичної структури фразеологізмів типу фразеологічних зрощень і фразеологічних єдностей, об'єднує їх в одну групу під загальною назвою ідіоми і протиставляє їм фразеологічні сполучення, названі лексичним єдностями [46].

Аналогічна спроба була здійснена такими дослідниками, як Л. Ф. Зіндер і Т. В. Строєва [63, с. 18]. Дослідники об'єднали два класифікаційні типи В. В. Виноградова фразеологічні зрощення і фразеологічні єдності під назвою фразеологічні єдності. Другим диференційним типом залишаються фразеологічні сполучення, що протистоять за своїми особливостями фразеологічним єдностям. Однією з найбільш значних класифікацій є функціональна, описана в праці І. І. Чернишової «Фразеологія сучасної німецької мови» [143]. Функційний системний опис з'явилася в радянській германістиці в той період, коли фразеологічні дослідження В. В. Виноградова засвідчили важливість розгляду стійких словосполучень і сполучень слів, які характеризуються цілісністю розуміння. Ці одиниці – лексичні єдності, номінативні фразеологізми. Вони вперше були описані як особлива частина вчення про стійкі словосполучення сучасної німецької мови, що дозволило детально простежити функцію і структурно-семантичні особливості одиниць цієї групи.

За походженням (етимологією) фразеологізми досліджуваних мов поділяються на: сталі вислови з народної, професіоналізми, переклади з інших мов або запозичення фразеологізмів без перекладу, вислови з античної культури, біблійні та євангельські вислови, крилаті вислови відомих людей (афоризми, цитати) [31, с. 149].

Фразеологізми прийнято диференціювати за співвіднесеністю з певними частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням, виділяючи іменникові, прикметникові, прислівникові, вигукові.

За допомогою названих класифікацій здійснюють опис фразеологічних одиниць, характеризують особливості їх функціонування й еволюцію в мовній системі. Велику цінність становлять прислів’я і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно та багатогранно відтворюють різноманітні сфери життя народу.

Лінгвокультурний аспект утілений у працях таких учених як В. А. Маслова [93], А. Вежбицька [35]. На думку В. А. Маслової, термін «лінгвокультурологія» виник у зв’язку з роботами фразеологічної школи, очолюваної В. М. Телією. Ця наукова галузь «виникла на перетині лінгвістики та культурології, і яка досліджує вияви культури народу, відображені та закріплені у мові» [35, c. 107]. Її призначення експлікувати культурну значимість мовної одиниці, тобто культурні знання, на основі зіставлення прототипної ситуації фразеологізму чи іншої мовної одиниці, його символьного прочитання з тими кодами культури, які відомі чи можуть бути запропоновані носієві мови лінгвістом.

Дуже актуальним нині є питання взаємозв’язку мови та культури. Мова до певної міри визначається культурою, але ступінь впливу культури ще й досі не визначений. Твердження, що культура впливає на спосіб використання мови беззаперечне, адже остання є вербальним її вираженням. Цей факт підтверджено словами Е. Сепіра: «Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є тим, як думають… Цілком справедливо, що історія мови й історія культури розвиваються паралельно» [119, с. 171].

На думку Б. М. Ажнюка, який досліджує англійську фразеологію, національно-специфічні елементи культури відіграють важливу роль у процесі інтеркомунікації: під час спілкування з іноземцями, вивчення іноземної мови, перекладу, сприйняття різноманітних текстів. «Акт міжмовної та міжкультурної комунікації відбудеться за умови адекватного порозуміння двох учасників комунікативного акту, які належать до різних національних груп» [4, с. 18].

У статті Н. Ф. Венжинович «Позитивна репрезентація людини у фразеологізмах української мови» описано в лінгвокультурологічному аспекті один із фрагментів української мовної картини світу – фразеологічні вирази на позначення позитивної репрезентації людини [ ].

В лінгвокраїнознавчому аспекті дослідження фразеологізмів головну роль відіграє зміст іншомовних одиниць, бо лінгвокраїнознавчий аналіз фразем неможливий без урахування таких чинників, як історія країни та її культури, суспільні ритуали і звичаї, духовні цінності й ідеали. Фразеологічні одиниці відображають національно-культурну семантику мови та її народу.

 Одним із важливих сучасних аспектів вивчення фразем є перекладний. Відтворення сталих виразів іншою мовою зазвичай становить проблему, адже передати їх дослівно майже неможливо, крім фразеологізмів античного походження. Здебільшого вони являють собою єдиний образ, тому ФО необхідно розглядати, як семантичне ціле і віднаходити іншомовний еквівалент з таким же чи подібним значенням.

Проблеми відтворення фразеологізмів у мовознавстві активно досліджуються в роботах О. І. Чередниченка [142], В. Д. Ужченка [139], Д. В. Ужченка [138], В. Я. Теклюк [133], Б. М. Ажнюка [4; 5], А. Р. Зубрик [142], І. С. Божко [32], О. В. Бурди-Лассен [35], Л. Г. Верби [36], Ю. В. Ковалюк [36]та ін. Ученими помічено, що неправильне використання фразем робить мову не тільки убогою, але і стилістично збідненою. Доречно вжиті фразеологізми прикрашають як усне мовлення, так і літературні твори.

Загальновизнано: найкращий спосіб передати фразеологізм фразеологізмом. Це можливо тоді, коли в обох мовах запозичено фразеологічний зворот з інших мов; тобто при перекладі використано фразеологічний аналог. При такому відтворенні слід враховувати, що український образ повинен бути нейтральним щодо національного забарвлення, як-от: Сan the leopard change his spot? – Горбатого могила справить [103, с. 129]; у подібних випадках ФО калькується, тобто копіюється іншомовний образ і створюється власна фразеологічна одиниця, наприклад: Rome was not built in a day – Не одразу Рим будувався [103, с. 444]; також можна залучати описовий переклад тощо.

Дослідник Ю. В. Ковалюк у своїй статті «Внутрішня форма і символ у семантиці англійських фразеологізмів із топонімічним компонентом» роглядає лінгвокогнітивний, етнокультурний та перекладний підходи до вивчення мовних знаків, якими є фразеологізми, зумовлюють необхідність трактування їхньої природи шляхом синтезу синхронічного і діахронічного методів. З’ясовано, що важливими при аналізі семантики фразеологізмів із топонімічним компонентом у варіантах сучасної англійської мови є їх образність (внутрішня форма) і символізм [ ].

У статті «Особливості та труднощі перекладу англійських фразеологізмів» А. Р. Зубрик проаналізувала проблеми перекладу англійських фразеологізмів, подала класифікацію ФО, описала особливості їх трансформації на українську мову. Дослідниця навела основні рекомендації щодо способів перекладу англійських фразеологізмів[ ].

Методологічний аспект вивчення фразеологізмів обгрунтовано такими дослідників, як Ш. Баллі [18], А. І. Смирницький [122], В. В. Виноградов [38], В. Л. Архангельський [14], Н. Н. Амосова [7], Л. П. Сміт [121], М. І. Абаєва [1], Л. Г. Авксентьєв [] та ін.

Фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатющий матеріал про його історію, звичаї, ідеали, мрії та сподівання.

Як свідчить аналіз наукової літератури, сучасні дослідники широко застосовують методи вивчення фразем. Вони мають свою специфіку та структуру.

Метод опису фразеологічних одиниць уперше у 1963 р. запропонувала Н. Н. Амосова. Дослідниця розробила «контекстологічний метод вивчення фразеологізмів» [7 с. 28]. Основні його принципи лягли в основу будь-якого методу вивчення фразеології: дослідження фразеологічних одиниць в умовах їхнього вживання у реченні, вивчення контекстуальної взаємодії слів, а також урахування специфіки мови.

Варіативний метод вивчення фразеологічних одиниць був запропонований В. Л. Архангельським у 1964 р. [14]. Ним передбачено підхід до фразеології як до системи та вивчення реальних варіацій фразеологічних одиниць, також виділення фразеологічного значення як особливої лінгвістичної категорії.

Метод фразеологічної ідентифікації вперше запропонований 1964 року О. В. Куніним. Такий опис заснований на різних типах фразеологічних значень, співвідношенні елементів до всієї структури, а також допомагає виділяти фразеологізми серед складних слів та словосполучень [80, с. 15].

Комплекативний метод дослідження фразеології розроблений С. Г. Гавріним у 1976 р. Учений виділяє три типи спеціалізованих комплікативів, або сполучення слів: 1) експресивно-образні; 2) еліптичні; 3) гносеологічні (афоризми, складні терміни) [42, с. 41]. Наприклад: the ass dreams of thistles – ‘голодній кумі тільки хліб на умі’ [103, с. 39].

Фразеологічний опис – це метод, який служить для виділення різних типів фразеологізмів [69, с. 59]. Як приклад можна навести такі фразеологічні одиниці: pleased as a dog with two tails – ‘дуже задоволений’ [103, с. 139 ], drunk as a boiled owl – ‘п’яний, як чіп’ [103, с. 372].

Діалектну фразеологію на сьогодні також доречно розглядати як окремий аспект сучасних лінгвістичних досліджень. У другій половині ХХ – на початку ХХІ століть активізувалося видання діалектних малих форм фольклору, чільне місце серед яких посідають приказки, приповідки, примовки, власне фразеологізми. З опублікованих праць широковідомі студії С. П. Бевзенка [19], Н. А. Москаленка [101], М. Т. Демського [50]. Значним доробком учених у цій галузі можна уважати працю А. О. Івченка [65], у якій досліджується фразеологія українських народних говорів, кандидатські дисертації та праці Н. Д. Бабич [16], Т. Г. Грици [47], Г. Ф. Ступінської [126], Н. Д. Коваленка [72], М. Я. Олійник [106], статті «Актуальність вивчення української діалектної фразеології» С. П. Бевзенка [19], «Із спостережень над українською діалектною фразеологією (на матеріалі бойківських говірок)» Ю. Ф. Прадіда [112], «Національно-культурна мотивація власної назви в англійській діалектній фразеології» О. С. Пальчевської [11о], «Німецькі запозичення в гуцульських говірках» Х. Вільперта [40].

Особливості лексики і фразеології в західноукраїнському варіанті літературної мови в однойменній статті розглянув І. Г. Матвіяс [ ]. А В. М. Васильченко вивчив і описав обрядовомотиваційні зв’язки українських етнофразем на матеріалі поховальних фразеологізмів, дослідивши фразеологічні одиниці української мови, ґенеза яких закорінена в традиційній поховальній обрядовості. Дослідник вважає, що саме в них реалізується специфіка національного світосприймання [ ].

На думку вчених, визначальною ознакою діалектної фразеологічної картини світу є її антропоцентричність. Образ людини як суб’єкта і об’єкта вторинної номінації, що утримує у своїй пізнавальній діяльності антропоцентричний вимір, формується оцінно-експресивним поглядом на особистість крізь призму надзвичайно широкого кола явищ дійсності. Діалектна фразеологія з цього приводу є невичерпним джерелом дослідження особливостей народного світобачення, специфіки образного мислення етносу, розвитку та збагачування численних синонімічних рядів стійких словосполучень, вивчення процесів формального та семантичного варіювання фразеологічних одиниць.

Фразеографічний аспект репрезентує укладені фразеологічні словники досліджуваних мов. Їх поділяють на одномовні («Словник фразеологізмів української мови» В. М. Білоноженка [27]), що найповніше відображає загальновживану фразеологію сучасної української мови. Значення фразеологічних одиниць ілюструється цитатним матеріалом. У словнику подається всебічна лексикографічна характеристика фразеологізмів. Одномовним є словник «Фразеологічний словник української мови» В. Д. Ужченка Д. В. Ужченка, що вміщує найуживанішу фразеологію сучасної української мови. У ньому розкривається значення ФО, ілюстровані цитатами, подається їхня граматична й стилістична характеристика, наводяться синонімічні та частково антонімічні вислови. Вперше досить широко представлені історичні, етимологічні та кульутрно-етнічні коментарі. Перекладні словники бувають двомовними або багатомовними. Це такі словники фразеологічних одиниць, як двотомний «Англо-русский фразеологический словарь» О. B. Куніна [83], «Англо-русский словарь» B. K. Мюллера [103], «Німецько-російський фразеологічний словник» Л. Е. Биновича [25], «Redewendungen und sprichwörtliche Redensarten» K. Duden [153]. У перекладних словниках подаються лексичні або фразеологічні відповідники різних мов з урахуванням семантичної структури того слова, яке перекладається, а також особливостей функціонування слів та словосполучень у кожній мові. У фразеологічних словниках зібрано та упорядковано велику кількість фразеологізмів та стійких словосполучень, завдяки яким ми можемо простежити усі зміни в структурі і семантиці фразем.

Л. Ф. Устенко у своїй статті «Відбиття фразеологічного арсеналу Пантелеймона Куліша в сучасній лексикографії» проаналізувала сучасні фразеологічні словники української мови з погляду кількісного та якісного реєстру фразеологічних одиниць, що трапляються у творчому здобутку П. Куліша. Дослідниця зафіксувала й описала фразеологізми, що не ввійшли до фразеологічних та тлумачних словників [ ].

Вивчення особливостей фразеологічних одиниць у художньому тексті становить окремий аспект. Адже мова художнього твору з лінгвістичного погляду становить органічну  єдність  широкого спектра взаємодіючих виражальних засобів, серед яких помітне місце належить фразеологічним одиницям. О. І. Єфімов підкреслив провідну роль фразеологізмів у системі мовних засобів художньої виражальності, вони визначають стиль [54].

Естетична роль фразеологічних одиниць у художній літературі, вважає І. Б. Голуб, зумовлена їх природною образністю й емотивністю, а також умінням автора відібрати потрібний матеріал і ввести його в текст, підпорядкувати художньому задумові [45, с. 159]. Посилення інтересу науковців до проблем лінгвістики тексту зумовлює необхідність розгляду питань, пов’язаних із функціями фразеологічних одиниць у художніх творах. Питанням функціонування  фразеологізмів у текстах присвячено роботи Л. Г. Авксентьєва [3], М. Ф. Алефіренка [6], В. М. Білоноженка [29], Л. Г. Скрипник [120], А. Е. Супрун [131],  В. Д. Ужченка [138] та ін.

Фразеологічна одиниця, виступаючи як компонент будь-якого тексту, тісно пов’язана з контекстом твору. Саме у живому мовленні виявляє вона повною мірою свій зміст. Аналіз фразеологічної одиниці в ізоляції від контексту малоефективний, не забезпечує розкриття глибини її семантики, оскільки фразеологізм здебільшого вступає у складні смислові стосунки з певним контекстом і залежить від нього. Залежно від змісту контексту, рідше від окремого слова чи словосполучення, фразеологічна одиниця набуває відповідного звучання. Зміна структури та лексичного складу сприяє ще тіснішому зв’язкові її зі словами контексту. Внаслідок цього фразеологізм утворює з контекстом єдину змістову цілісність. Якщо слово в контексті може бути нейтральним, то цього аж ніяк не можна категорично сказати про фразеологічну одиницю. Наприклад, ідіоми в художньому творі завжди мають експресивний характер. Вивчаючи функціональні особливості фразеологізмів, неминуче слід звертатися до аналізу структури контексту.

На думку В. М. Білоноженка, фразеологічна одиниця поза текстом становить «абстрактну схему, яка в кожному конкретному випадку наповнюється особливим, властивим лише конкретному контексту змістом» [29, с.72-73].

У статті О. М. Рум’янцевої «Фразеологізми як засоби гуморотворення у творах сучасних українських письменників-гумористів» досліджуються фразеологічні одиниці в творах сучасних українських гумористів, роль стійких поєднань для створення комічних ситуацій [115].

І. С. Чернявська у своїй праці «Функціонування фразеологізмів у трилогії Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» робить спробу класифікувати фразеологічні одиниці, ужиті в трилогії дитячого письменника, визначає способи трансформації використаних прозаїком узуальних фразеологізмів, а також формулює висновки щодо функціонально-стилістичного навантаження представлених у творі фразеологічних одиниць [146].

Як окремий аспект вивчення фразеологічних одиниць можна розглядати праці про фраземи з компонентом онімом. У цій галузі відомі наукові розвідки таких фразеологів, як Д. В. Ужченко [139], О. Л. Березович [22], В. М. Мокієнко [97], Р. І. Охштат [108] та ін. Онімний компонент, виражений у фразеологізмах залежить від семантичної конотації явищ дійсності. Відкритість проблеми семантичного статусу онімів у фразеологізмах, на думку Д. В. Ужченка, пояснюється різними позиціями вчених щодо розуміння їхньої ролі у формуванні фразеологічного значення. Такі лінгвісти, як О. Л. Березович [22], В. М. Мокієнко [97], вважають, що культурні конотації, що тривалий час відзначаються стабільністю в межах певної мови, сприяють формуванню символіки в оніма, тим часом прихильники парадигматичної асемантичності онімів а саме Р. І. Охштат уточнює, що з безпоняттєвого знака на рівні мови онім перетворюється в апелятив на рівні фразеології. Кожний онімний клас має свої особливості, а тому у фразеологізмах онім може і не мати символічного значення, виконуючи лише номінативну функцію [108].

Найбільш прийнятною є думка вчених про повноправний, хоча і специфічний (екстралінгвальний) статусвласних назв, які відіграють основну роль у мотивації фразеологізмів. Як стверджує О. Л. Березович, «розуміння конотацій оніма залежить від асоціативного фону, що експлікує його у свідченнях етносвідомості, тобто в актах мотивації, а не власне номінації» [23, с. 205]. Основою мотивованості, за вченими А. М. Кравчук [77] та Н. М. Пасік [111], є внутрішня форма фразеологічних одиниць, яка розглядається як обов’язкова образно-смислова характеристика мовного. Згідно з таким підходом актуалізується поняття лінгвокультурної мотивації, під якою в дослідженні розуміється психоментальна операція встановлення образності фразеологізмів з онімним компонентом, яка ґрунтується на лінгвокультурній інформації, закодованій у символіці оніма. Залежно від внутрішньої форми фразеологізму, мотивація може бути експліцитною (асоціативною) та імпліцитною (виявляється шляхом етимологічного аналізу).

Джерелом лінгвокультурної інформації онімного компонента є соціум, історія, література, античність, християнство.

Отже, фразеологія становить багатоаспектну науку, яка вивчає фразеологічні одиниці мови в різних аспектах, зокрема, семантичний, етнокультурний, класифікаційний, лінгвокультурний, методологічний, фразеографічний, діалектна фразеологія, особливості фразеологічних одиниць в художньому тексті та онімний аспект.