2. Різновиди соціальних груп

Найважливішими соціальними спільнотами є соціальні групи, яких існує дуже велика кількість. При розгляді соціальних груп, для наведення порядку серед їхнього багатоманіття, застосовують процедури класифікації та типології. Класифікація означає поділ об’єктів за окремими ознаками та особливостями (основами поділу), а типологія – поділ об’єктів за комплексом різнорідних ознак, обумовлених одним фактором.

Спільнота та суспільство як соціальні групи.

Одна з перших типологій соціальних груп належить німецькому соціологу Фердинанду Тьонісу, який у своїй книзі «Спільнота та суспільство» (1887) виділив два типи соціальних груп – спільнота (гемайншафт, Gemeinschaft) і суспільство (гезельшафт, Gesellschaft). «Спільноти», на думку Ф. Тьоніса, є виразом власної, споконвічно характерної людям «сутнісної волі», виразом тенденції до спілкування з собі подібними, природженої симпатії до інших людей. Традиційні спільноти людей – родові, племінні, патріархально-селянські – жили й розвивалися в рамках міцних, територіальних громад, які вирізнялися такими ознаками, як згуртованість, висока міра інтеграції, узгодженість у розумінні цінностей, єдність переконань. Терміном «суспільство» Ф. Тьоніс визначав сучасне суспільство, яке пережило індустріалізацію та урбанізацію, що веде до атомізації та розпаду спільнот, формує маси людей, проживаючих самостійно і діючих незалежно один від одного, які керуються своїми розрахунками та інтересами. Групи, які створюються людьми в такому суспільстві трактуються виключно інструментально, що повністю керуються міркуваннями про вигоду своїх членів. Смисл їх існування полягає в досягненні певних, пов’язаних з вигодою цілей, що не має нічого спільного з задоволенням і радістю, які можна отримати від самої по собі участі в групі спілкування з собі подібними.

Первинні та вторинні групи.

Наступна за часом типологія належить американському соціологу Чарльзу Хортону Кулі. У своїй монографії „Соціальна організація” (1909) він виділив «первинні» та «вторинні» групи.

Первинна група – це невелика, неформальна, спонтанно виникаюча соціальна група, між членами якої існують безпосередні зв’язки, які, своєю чергою, іноді робляться заради самих дій, тобто самі приносять задоволення.

Прикладами первинних груп є сім’я, коло друзів, група сусідів. Вiдносини в таких групах мають, як правило, емоційне підґрунтя, й саме існування групи є для її членів безумовною цінністю. Наразі термін „первинна група” часто застосовується для позначення будь-якої групи, в якій існують особисті стосунки. З цієї точки зору, невелика робоча бригада, члени якої не тільки працюють, але й відпочивають разом, ходять один до одного в гості – це також первинна група.

Первинна група виявилась дуже стійким утворенням, що у сучасному суспільстві виконує роль сполучної ланки між особистістю і різними організаційними структурами. Соціологічні дослідження, проведенні за останні 60-70 років показали, що немає достатніх підстав для тверджень про „зникнення” первинних груп у процесах індустріалізації, урбанізації та бюрократизації суспільства. Велике значення первинних груп для сучасної людини показали також дослідження поведінки людей у надзвичайних ситуаціях (урагани, затоплення, промислові аварії тощо). Дослідники виявили, що у таких екстремальних ситуаціях більшість людей намагається приєднатися до своєї сім'ї. Крім цього, політичне керівництво тоталітарних суспільств використовувало і використовує впливовість первинних груп для здійснення соціального контролю та управління народом. Втім, у сучасному суспільстві домінують вторинні групи.

Вторинна група – це велика та знеособлена соціальна група, між членами якої існують формальні опосередковані відносини, що сприяють здійсненню завдань, які виникають у вузько спеціалізованих сферах діяльності.

Приклади вторинних груп: університет, велике пiдприємство, профспілка, полiтична партiя, урядова органiзацiя, війскова частина. Безпосереднi контакти у вторинних групах обмежені, їх члени взаємодіють один з одним переважно у відповідності до їх статусів та соціальних ролей. При цьому, якщо члени первинних груп орієнтовані на особистість, то члени вторинних – на ціль. Якщо люди, які складають первинну групу, визначають себе відповідно до того, хто ці люди в родинному відношенні або за їх особистими якостями, то у вторинних групах головне, що з себе являє інший або що він здатний зробити.

Вторинна група відрізняється від первинної такими рисами:

- більшою кількістю осіб;

- типом соціальних контактів, які переважно є опосередкованими (наприклад, технічними засобами);

- характером цілей, які є більш спеціалізованими;

- ширшим соціальним середовищем функціонування;

- меншою інтенсивністю взаємодій;

- більшим ступенем формалізації соціальної організації.

Багато людей вважають, що в маленьких містах і сільській місцевості, панують переважно первинні відносини, а для великих міст характерні вторинні зв’язки. Загалом це уявлення вірне, але деякі міські райони – особливо населені людьми однієї етнічної чи релігійної категорії – відрізняються первинними зв’язками. Втім зауважимо, що реальні соціальні групи включають елементи двох типів.

Розмаїття класифікацій соціальних груп.

Критерієм класифікації може служити велика кількість ознак. Зокрема, американський соціолог Роберт Мертон склав список такого роду ознак, характерних особливостей групи, і в цьому списку виявилось 26 позицій. Розглянемо лише деякі з них, які дійсно суттєві для функціонування груп.

1) Перший, найбільш очевидний критерій, – це чисельність груп. При такій класифікації групи бувають малими, великими, якщо визначати крайні полюси чисельності, між якими існує ціла шкала відмінностей середніх величин. У малих групах люди, як правило, особисто знають один одного. Їх взаємодії носять безпосередній характер, що найчастіше виражається в розмовах один з одним. Прикладами таких груп є сім’я, коло друзів, сусідів, молодіжна вулична група, церковна парафія, військовий загін, робоча бригада, спортивна команда, в’язні з однієї камери, тощо. Натомість у більших, тобто середніх групах, люди найчастіше вже не знають один одного. Прикладами груп середньої чисельності можуть бути жителі багатоквартирного будинку, студенти одного факультету, Нарешті, у великих групах люди стають повністю анонімними по відношенню один до одного. Приклади великих груп – це нація, етнос, релігійна конфесія (Церква), політична партія, армія, тощо. Члени таких груп розсіяні на великому просторі та просто невидимі тим, хто разом з ними входить в цю велику групу. Тому, наприклад, для характеристики націй Бенедикт Андерсен застосовує термін «уявлені спільноти». Попри це, дані групи дійсно є соціальними групами, оскільки ми ідентифікуємо себе з ними і дуже часто відчуваємо свою належність до них, солідарність та колективну ідентичність.

Вплив чисельності груп на їх функціонування досліджував класик німецької соціології Георг Зімель. Він стверджував, що разом із збільшенням чисельності групи кардинально змінюється характер явищ, які відбуваються в групі. Чим менша група – тим більше можливостей у кожного з її членів краще зрозуміти інших та ближче з ними зійтися.

Найменша й найпростіша група складається з двох членів і називається діадою. У діаді соціальна взаємодія буває інтенсивніше, тому що жодному із її членів не потрібно ділити увагу іншого з іншими. Приклади діади являють собою відносини між матір'ю і дитиною, між чоловіком і дружиною, між друзями, між закоханими. Втім, подібно до стільця з двома ніжками, діади нестійкі У діадах впливовішу роль ніж у більших групах – відіграють емоції та почуття. Між учасниками діади існує дуже тісний взаємозв'язок: якщо один із них розчаровується – взаємовідносини руйнуються, і існування групи, як такої, припиняється. Тому, оскільки стійкість шлюбу важлива для суспільства, така діада підтримується правовими, економічними і навіть релігійними важелями.

Приєднання до групи третього учасника – утворення тріади – докорінно змінює соціальну ситуацію. А саме – стають можливими коаліції – об'єднання двох проти третього. За таких умов одна особа може набути роль „третього зайвого” або „аутсайдера”. Однак, за інших обставин, третій може набути роль „посередника” і виконувати функцію між двома іншими.

Коли чисельність груп перевищує три особи, вони стають стійкішими. Водночас процес розростання веде до того, що скорочується інтенсивне особисте спілкування, яке можливе лише в малих групах. Тому великі групи засновуються скоріше на формальних правилах і настановах. Г. Зімель вважав, що важлива межа позначається приблизно там, де група досягає 20 членів. До цього рівня можливі знайомства партнерів один з одним, певна інтимність, безпосередність контактів, а коли кількість людей перевищує цю межу, з’являється формалізм, взаємодії стають опосередкованими.

Зауважимо, що дві людини (діада) утворюють один зв’язок, відповідно, три (тріада) – три, чотири (квадрат) – шість, п’ять (пентаграма) – десять, шість (гексаграма) – п’ятнадцять, сім – двадцять один зв’язок. Збільшення кількості групи на одного помножує число взаємозв’язків набагато скоріше. Тому, наприклад, коли в бесіді навколо однієї теми приймає участь понад шести людей, група починає ділитися.

Більшість випадків людського спілкування – це спілкування віч-на-віч. Соціолог Джон Джеймс у 1951 р. разом із своїми студентами дослідили 745 випадків неформального спілкування: між перехожими, гравцями на стадіонах, відпочиваючими на пляжах, покупцями у магазинах, а також 1458 випадків спілкування у різноманітних ситуаціях на роботі. Виявилося, що 71% випадків, – як у позаробочих, так і у робочих ситуаціях – взаємодіяли тільки двоє; у 19% – троє; у 6% – четверо; і тільки у 4% взаємодіяли п'ятеро та більш осіб.

Одне з питань, що привертає увагу соціологів, – яким має бути оптимальний розмір групи? Наприклад, якщо потрібно призначити комісію, щоб отримати рекомендації з якихось питань, – скільки осіб вона має включати в ідеалі? Дуже часто оптимальний склад малої групи виводять з «магічного числа» Дж. Мілера 7+2, в основі якого обсяг короткочасної пам’яті, що вимірюється кількістю предметів, які одночасно вона утримує. Г. Зімель вказував, що така група найкраще діє, коли вона складається з 7 – 9 осіб, а сучасні дослідження, проведені з малими групами, дають підстави вважати, що найкращій розмір – 5 осіб. За такої кількості осіб в групі повне взаємне блокування малоймовірне – тут непарна кількість членів. Далі, через те, що група може розколюватися на більшість з трьох осіб і меншість з двох, існування меншості не означає обов'язково ізоляції однієї особи – як це відбувається у тріадах. До того ж розмір такої групи достатній для того, щоб її члени могли досить легко змінювати свої ролі, і щоб кожен з них міг уникнути незручної позиції без необхідності вирішувати таку проблему офіційним шляхом. Нарешті, розмір групи з п'яти осіб достатній для того, щоб люди могли вільно висловлювати свої почуття і навіть суперечити один одному, але водночас вони достатньо невеликі для того, щоб їх члени могли виявити повагу для почуттів і потреб один одного.

2) Другий критерій класифікації соціальних груп – це тривалість їх діяльності та відповідна цій тривалості міцність. Бувають групи, існування яких засновано на швидкоплинних контактах та нетривалих знайомствах. Наприклад, пасажири в купе поїзда, туристична група. На протилежному полюсі знаходяться групи, які мають довгу тривалість, зокрема, сім’я, нація, Церква, студентська група, група колег по роботі, сусідська група.

Багато таких груп довгий час зберігають безперервність та ідентичність, незважаючи на те, що склад їх членів постійно змінюється. Нація, Церква, університет продовжують існувати, хоча їхні члени змінюються. Існує два атрибута групи, яка існує довгий час і є міцною – це організація та культура. Організація володіє ніби надособистісною міцністю, тривалістю існування, яка складається з соціальних статусів і мережі соціальних відносин, де взаємодіють різні люди, які приходять на зміну один одному. Натомість групи, які не мають організації, існують лише той час, протягом якого їх члени розвивають свою діяльність, приймають участь в житті групи. Так само тривалість існування забезпечує люям культура, яка містить у собі і на якій замикаються всі нормативні, символічні та ідеальні аспекти соціального життя.

3) Третій критерій – це спосіб рекрутування членів, тобто, як саме люди стають членами певних груп. Існують приписані групи, членами яких люди стають незалежно від власної волі: або самим народженням (сім’я, етнос), або вчиненого над людиною насилля (тюремне ув’язення, військова служба). І навпаки, існують такі групи, які ми обираємо самі і вступаємо добровільно: клуби, політичні партії, місця роботи, коло друзів, тощо. Серед цих груп існують свої відмінності, залежно від того, наскільки просто можна потрапити в склад таких груп. Відтак виділяють ексклюзивні (елітарні) та інклюзивні (загальнодоступні) групи. Перші являють собою замкнуті групи, вступ до яких обумовлений дуже суворими правилами та вимогами і вимагає подолання важких бар’єрів. Другі – це відкриті групи, куди приймають усіх бажаючих. Як правило, участь в ексклюзивній групі являє для людини більшу цінність. Вона сильніше ідентифікує себе з такою групою, готова її підтримувати, готова до великого конформізму через страх втратити визнання в очах інших членів цієї групи або бути видаленим із неї. Тому такі групи вирізняються більшою солідарністю. Існують ситуації, коли привабливість для людини певної групи полягає в самій її ексклюзивності.

4) Четвертий критерій – інтенсивність участі. Ми здійснюємо в групі різні дії, наміри та цілі. Отже, бувають однофункціональні спеціалізовані групи, члени яких займаються тільки одним видом діяльності: професійні групи, групи за інтересами. І бувають багатофункціональні групи, члени яких здійснюють різні види діяльності: сім’я, коло знайомих.

5) П’ятий критерій стосується тієї вигоди, яку приносить окремій людині членство в групі. Відповідно виділяють інструментальні та автотелічні групи. Перші трактуються інструментально, тобто участь у них має приносити певну вигоду, яка виходить за рамки самої участі. Різновидом інструментальних груп є цільові групи, які створюються виключно для того, щоб здійснити конкретний проект, вирішити завдання, отримати результат. Вони формуються з конкретних спеціалістів на період здійснення проекту. Наприклад, експертні групи, журі, Другі мають самодостатню мотивацію, яка вказує, що людина отримує задоволення від самої участі в групі. Така мотивація має чисто соціальний характер і виражає природну людську схильність до того, щоб знаходитись серед інших людей.

Втім існує багато випадків, коли мотивації перехрещуються. У філософії і соціології, з одного боку, присутній певний ідеал «праці, яка не викликає відчуження» (за Г. Сковородою – «сродної праці»), який стає не лише засобом заробітку, але й полем творчої самореалізації людини та задоволення. Ця мрія може бути реалізована в певних професіях, зокрема, художника, артиста, літератора, вченого, священика. З іншого боку, звертають увагу на те, як певні групи, діючі в «автотелічному» полі, можуть бути використані в інструментальних цілях. Знайомства, контакти, дружбу все частіше зав’язують для того, щоб отримати вплив, отримати потрібну інформацію, завести потрібні «зв’язки”, які легітимують наше власне положення, тощо.

6) Шостий критерій – рівень організованості групи. Організовані групи називають формальними, а неорганізовані – неформальними. Формальні групи являють собою конгломерат взаємопов’язаних соціальних статусів. У таких групах ми приймаємо участь як безособовий персонал, який займає певні позиції та виконує певні ролі. Відтак особливістю таких груп є те, що вона зберігається і продовжує діяти, навіть якщо зміниться персонал. Зате в неформальних групах ми приймаємо участь всією повнотою своєї особистості. Кожна людина в такій групі є незамінною, відтак група існує допоки зберігаються її члени. При цьому зауважимо, що чітке розділення груп на формальні та неформальні іноді важко провести. У формальних групах часто виникають неформальні відносини між її членами. У промислових підприємствах цю особливість емпірично виявив Елтон Мейо (Хоторнський експеримент – 1924-1936 рр.); в армії це було виявлено дослідженнями Самуеля Стауфера під час Другої світової війни; у школах цю особливість прослідкував Мартін Троу; у містах – Вільям Вайт; у сфері політики – Сідней Верба; у лікарнях – Гарольд Віленський. Такого роду зв’язки можуть призвести, як до позитивних (продуктивність праці, емоційне задоволення), так і до негативних (корупція, непотизм) наслідків.

7) Сьомий критерій – приналежність (або неналежність) людини до групи. Такий поділ на групи йде від американського соціолога Вільяма Самнера (1840-1910), який, аналізуючи культурні норми і звичаї «примітивних», за його висловом, суспільств, що перебувають на стадії первіснообщинних відносин, показав, що система відносин таких спільнот з іншими групами чітко визначається усвідомленним поділом на «своїх» і «чужих». За цим критерiєм соціальні групи поділяються на групи належностi (ін-групи, «ми-групи») – групи, iз якими людина себе iдентифiкує і до яких належить та стороннi групи (аут-групи, «вони-групи») – групи, з якими людина себе не iдентифiкує і до яких не належить. У повсякденному спiлкуваннi рiзницю мiж цими групами позначають, використовуючи займенники „ми” чи „вони”. Тому нерiдко групу належностi називають також „ми-групою”, а стороннi групи – „вони-групами”. Чим повнiше ми усвiдомлюємо, хто є „вони”, тим точнiше усвiдомлюємо, хто є „ми” (до кого ми належимо, з ким ми об'єднуємося).

Напруга, яка панує між групами, чітко окреслює їх межі і надає людям більш чітку соціальну ідентичність. Водночас така групова динаміка формує стереотипи і спотворює реальність. Члени ін-груп, як правило, притримуються позитивних поглядів щодо себе і невиправдано негативних – на різні аут-групи.

Поняття груп належностi та стороннiх груп висвiтлює важливiсть соцiальних меж – соцiальних демаркацiйних лiнiй, що повiдомляють нам, де саме взаємодiї певного типу починаються i де вони закiнчуються. Безумовно, груповi межi позначаються не фiзично. Вони позначаються перервами у течiї соцiальної взаємодiї певного типу. Тією чи iншою мiрою груповi межі немовби „капсулюють” людей у соцiальну мембрану, так що центр та потiк їх взаємодiй мiститься усерединi. Деякi соцiальнi межi пов'язанi з територiальними. Наприклад, межi сусiдськi, общиннi, державнi. Iншi соцiальнi межi пов'язанi iз соцiальними вiдмiнностями – межі мiж етнiчними групами, релiгiйними, полiтичними, професiйними, мовними, статусними.

Для позначення відчуття людьми роздільності соціальних груп у соціології застосовується поняття «соціальної дистанції». Найчастіше цей термін використовується для позначення ступеня близькості або віддаленості членів різних етнічних груп. Для емпіричного виміру використовується шкала соціальної дистанції Е. Богардуса, яка класифікує відносини між різними групами від толерантних (дружніх і терпимих) до ксенофобських (упереджених).

За будь яких джерел, соцiальнi межi мають двi функцiї. По-перше, вони запобiгають вiд проникнення усередину групи людей iззовнi, по-друге, вони утримують членiв групи всерединi неї (iнодi так щільно, що члени групи навiть не думають про iншi можливостi соцiальної взаємодiї).

Експеримент Музефера Шерiфа та його помiчникiв у 1966 р. показав, як ситуацiя конкуренцiї поглиблює усвiдомлення меж групи належностi та посилює антагонiзм до стороннiх груп. Хлопчики iз здорових, соцiально забезпечених та стабiльних родин середнього класу у лiтньому таборi вiдпочинку були подiленi на двi групи. Експеримент проходив у чотири фази.

Перша фаза (1-й тиждень) – це органiзацiя життя кожної групи окремо (вироблення подiлу функцiй, лiдерства, групових норм, власних прапорів).

Друга фаза (2-й тиждень) – це конкурентнi контакти груп (бейсбол, футбол, перетягування канату й таке подiбне). Почалася ця фаза з проявiв спортивного духу, але це швидко змiнилося посиленням негативних ставлень, „вiйною недоїдків” у їдальнi, спалюванням чужих прапорiв й т.iн. У цiй фазi обидвi групи хлопчикiв мали вигляд хулiганських компанiй.

Третя фаза планувалася як iнтеграцiйна – були органiзованi умови для спiлкування – їжа за спiльними столами членiв рiзних груп, спiльне вiдвiдування кiнозалу й т. iн. Але це призвело лише до загострення конфлiкту.

Четверта фаза складалася зі створення таких особливих ситуацiй, якi вимагали вiд обох груп взаємодiї. Наприклад, була органiзована така аварiя водопроводу, що викликала необхiднiсть спiльної роботи, щоб вiдновити постачання у табор води.

Висновки з цього експерименту були досить переконливi. Якщо конкуренцiя посилювала вiдмежування груп, спiльна мета та спiльна робота навчали їх взаємної доброзичливостi та спiвробiтництву. Дослідники Блейк та Маутон у 1979 р. отримали аналогiчнi результати на групах дорослих.

8) Восьмий критерій – міра значущості групи для індивіда з погляду його орієнтації на групові норми і цінності, вплив групи на систему його установок. Кожна людина орієнтується в своєму житті на групи, які відповідають її ідеальним уявленням про сприятливе для неї соціальне середовище існування та самореалізації. Такі соціальні групи одержали назву референтних.

Цей термін походить від слова «реферування» («просіювання») і був введений у науковий обіг Джорджем Хайманом у 1942 р. Мала група, яка немовби «просіює» через себе цінності суспільства і надає індивідові найбільш близькі для нього орієнтири свідомості та поведінки, є референтною. Референтні групи можуть бути реальними або вигаданими (умовними, уявленими); існуючими тепер або в минулому; індивід може належати до них або намагатися стати їх членом. Носієм референтності (еталонності) може бути індивід (наприклад, відомі люди) або група (наприклад, політична партія, спортивна команда), які здійснюють значний вплив на поведінку людини. Головна особливість референтних груп полягає в тому, що вони задають такий стиль життя, який людині хотілося б відтворювати у своїй поведінці.

Референтні групи – це «значимі» групи, з якими людину пов’язують суб’єктивні «віртуальні» відносини, хоча сама вона до цих груп може не належати.

Порівняльні референтні групи – групи, з якими людина співставляє свої досягнення, рівень життя, міру влади, свій престиж та ін.

Нормативні референтні групи – групи, в яких людина отримує норми і цінності, які формують і зумовлюють її дії.

Позитивні референтні групи – це групи, з якими людина себе охоче ідентифікує, нормативні стандарти яких бажає перейняти, прагнучи стати повноправним членом таких груп.

Негативні референтні групи – групи, які викликають у людини огиду, від яких вона намагається дистанціюватися, утверджуючи при цьому погляди і користуючись правилами поведінки, які протилежні тим, що прийнятні в таких групах.

Референтна група виконує декiлька функцiй.

По-перше, вона може виконувати нормативну функцiю. Той, хто бажає належати до певної групи, той приймає цiнностi i норми групи, культивує її стиль життя, її полiтичнi уподобання, музичнi смаки, сексуальну практику, ставлення до алкоголю, наркотикiв i таке iнше.

По-друге, референтна група може виконувати порiвняльну функцiю. Це вiдбувається тодi, коли людина використовує стандарти своєї референтної групи як „систему координат” для оцiнки своєї поведiнки, для виправдання або засудження своєї зовнiшностi, своїх здiбностей, свого здоров'я, рiвня життя i такого iншого.

По-третє, референтна група може виконувати асоцiативну функцiю. Мається на увазi така ситуацiя, коли через iдентифiкацiю себе з групою людина може ніби „запозичати” статус групи й „грiтися” у вiддзеркаленнi її слави. Добре вiдомий приклад цього явища – „фани” спортивних команд.

Отже, зіставляючи свій стиль життя з вимогами референтної групи, особистість намагається внести до нього корективи, що наближають реальну поведінку до ідеальних зразків. Референтність групи сприяє соціальній адаптації, даючи людині можливість одержати готові зразки поведінки, вироблені та апробовані тими чи іншими групами. Але в деяких випадках референтність стає перешкодою для нормальної адаптації. Наприклад, багато ранніх шлюбів виявляються невдалими, оскільки референтними для молодого подружжя залишаються сім’ї їхніх батьків і вони намагаються слідувати старим зразкам поведінки в сім’ї, які окремо можуть бути цілком задовільними, але в новій сім’ї стають джерелом постійних суперечок та конфліктів.

Треба також зауважити, що для людини можуть iснувати не тiльки позитивнi референтнi групи. Часто люди мають також негативнi референтнi групи. Це тi соцiальнi групи, вiд яких людина себе вiдокремлює, по відношенню до яких вона підкреслює відмінність своєї групи. Наприклад, для полiтичних емiгрантiв негативною референтною групою найчастiше є правлячи кола їх країн. Американськi соцiологи показали це у дослiдженнях кубинської полiтичної емiграцiї. Вони довели також, що для такої спiльноти негативна референтна група стає фактором соцiальної солiдарностi, iнструментом, за допомогою якого ця спiльнота пiдтримує свою єднiсть, зв'язки мiж її членами.

Під час Другої світової війни Семюел Стауфер виконав класичне дослідження динаміки референтної групи. Дослідники просили солдатів оцінити свої шанси або будь-якого іншого солдата отримати підвищення у підрозділі. Припускалося, що найбільший оптимізм виявиться у солдатів, зайнятих на господарських посадах, оскільки там підвищення були частими. Втім дослідження виявило прямо протилежне: найбільш позитивно свої шанси на підвищення оцінювали солдати з підрозділів із низьким процентом підвищень.

Ключем до розуміння таких результатів виявилися групи, на які рівнялися солдати, оцінюючи себе. Ті, хто були з підрозділів, де підвищення відбувалися нечасто, бачили людей, які також не просунулися. Відповідно, хоча вони не отримали підвищення самі, його не домоглися й інші, а тому перші не відчували себе скривдженими. Водночас, перед очима солдат із тих підрозділів, де відмічався високий процент підвищень, стояли ті, хто піднімався по кар’єрній драбині скоріше, ніж вони. У такому випадку навіть ті, хто отримали підвищення, вважали, що їх обійшли.

Отже, судження про себе самих ми виносимо не в ізоляції. Водночас ми порівнюємо себе не з першими ліпшими. У нас формується суб’єктивне відчуття свого благополуччя, коли ми зіставляємо себе з конкретними референтними групами.