1) Прислів’я та приказки.

Приказка – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку, і вживається в переносному значенні.

Прислів’я – жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характеру, що являє собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, складається переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні.

Прислів’я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної творчості. Відмінність між ними полягає, головним чином, в тому, що прислів’я висловлюють більш повні твердження, які містять у собі певне міркування і висновок, а приказка – лише натяк на висновок… Приказка може перетворитись на прислів’я, коли міркування, дане натяком, набуде розширеності, узагальненості.

Тематика прислів’їв і приказок різноманітна, зміст їхній невичерпно багатий. Це своєрідно крилата енциклопедія, що охоплює всі сфери життєдіяльності українського народу: уявлення про світобудову, час, про рослини, тварин, господарську працю, взаємини між людьми.

Українських народних прислів’їв та приказок зібрано сотні тисяч. Одним з перших збирачів народної афористики були літописці Київської Русі, а також автори славетних творів художньої літератури, козацьких літописів. Окрему сторінку в збиранні прислів’їв та приказок започаткував видатний поет другої половини XVII ст. Климентій Зинов’їв, зафіксувавши півтори тисячі зразків народної мудрості. Його збірка «Приповісті Посполиті» стала першою солідною публікацією цього безсмертного матеріалу.

Українські народні прислів’я і приказки, влучні народні поетичні вислови — один з найпоширеніших і найдійовіших жанрів усної народної поетичної творчості. Це образні шедеври, створені народом, перевірені життєвим досвідом багатьох поколінь і відшліфовані протягом віків. У них у гранично стислих утворах народної мудрості вкладено глибокий зміст, вдало сформульовано великий досвід народу в різних сферах його життєдіяльності.

Час виникнення багатьох прислів’їв і приказок сміливо можна віднести до сивої давнини. Уже в перших писемних пам’ятках Київської Русі — літописах — зустрічаємо записи народних афоризмів. Є вони і в «Слові о полку Ігоревім» і в житіях та інших творах стародавньої літератури.

Люди здавна фіксували свої спостереження як над явищами природи, так і над різними сферами життєдіяльності в коротких влучних висловах, які, як на крилах, перелітали із століття в століття, від покоління до покоління. В них з безодні часів дійшли до нас і своєрідне тлумачення явищ природи, і знання життя, і радість, і страждання людське, сміх і сльози, любов і гнів, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінивство, краса і потворність... Народ — творець прислів’їв і приказок — споконвіку використовував їх у боротьбі проти гнобителів, проти різного роду суспільних вад і пороків. Із жодного жанру усної народної творчості не можна так зрозуміти народне життя, як із народних прислів’їв і приказок. Вони містять у собі поради та повчання і мають велике суспільне значення.

Українські народні прислів’я та приказки живуть активним і безперервним життям. Постійно народжуються нові і зникають старі, що віджили свій вік і не мають у сучасному суспільстві основи для існування.

Немає, напевне, такої людини, яка б у своєму житті не користувалася цими образними поетичними шедеврами. На Гуцульщині побутує дуже багато прислів’їв і приказок, влучних, дотепних висловів. Талановиті гуцули створюють нові, які приживаются і збагачують невичерпну скарбницю цього цікавого дійового жанру фольклору.