Розділ 1 Теоретико-методологічні аспекти обліку прибутку
1.1 Економічна сутність прибутку, методика його визначення та роль у діяльності підприємства
Відомо, що для будь-якого підприємства на сьогодні основною метою діяльності є одержання прибутків. Для виробничих підприємств основним джерелом збільшення власного капіталу являється позитивний фінансовий результат в результаті випуску і реалізації продукції (робіт, послуг) від операційної (основної) діяльності [1, с. 230].
Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного результату.
Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.
Прибуток- це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва [1, с. 231].
Прибуток є економічною категорією. Суть його в багатьох літературних джерелах зводиться до того, що це частина вартості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у коштах, частина чистого доходу, одна з його форм тощо (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Суть прибутку підприємства
Прибуток як економічна категорія є грошовим вираженням вартості реалізованого чистого доходу, основною формою грошових накопичень суб'єктів господарювання. Він характеризує дохідність підприємства, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті здійснення відповідних заходів. Сума отриманого прибутку - це показник, який характеризує результативність діяльності підприємства, тобто є фінансовим результатом його підприємницької діяльності [1, с. 234].
Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.
На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:
- результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності;
- сфера діяльності;
- галузь господарства;
- установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
Підходи до формування прибутку підприємства:
- бухгалтерський підхід;
- економічний підхід.
Бухгалтерський підхід - прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації продукції (товарів, послуг) і поточними витратами виробництва [2, с. 196].
Економічний підхід - прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації та поточним и витратами виробництва (реалізації), та витратами втрачених можливостей, основою яких є альтернативний процентний дохід на капітал.
Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів [3].
Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробнича сфера, торгівля, сфера послуг.
У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг є особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами.
На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод [4, с. 316].
Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.
1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.
2. Собівартість одиниці продукції.
Ціна одиниці продукції (ціна виробника).
Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, особливо коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів [4, с. 318].
Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на одну гривню продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись підприємством у цілому для розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Метод передбачає використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.
За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.
Економічний (аналітичний) метод. Він відрізняється від інших методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції [4, с. 318].
Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді (порівнянна — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді; непорівнянна — це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді).
Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:
визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;
порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;
виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;
розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.
Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток— це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунком здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків [5, с. 188].
Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.
Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений щодо загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції [5, с. 188].
Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, буває дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.
Тому прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року).
Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в періоді, що планується (або в четвертому кварталі планового року) [5, с. 190].
Серед різних методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на одну гривню продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані у виробничій сфері та на підприємствах сфери послуг.
Визначення фінансових результатів від операційної діяльності підприємства в цілому можна здійснити за такою схемою [5; 106].
1. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
2.Відрахування з доходу:
—податок на додану вартість
—акцизний збір
—інші відрахування
3. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (1-2)
4. Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)
5. Валовий прибуток (збиток) (3-4)
6. Інші операційні доходи
7. Адміністративні витрати
8. Витрати на збут
9. Інші операційні витрати
10.Фінансові результати (прибуток) від операційної діяльності (5 + 6 - 7 - 8 - 9).
Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку — з другого, під "прибутком" визначає два різних економічних явища.
Згідно з Податковим кодексом України, прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами й витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою після реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не збігається з бухгалтерським обліком прибутку [6].
Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару й затратами на виробництво товару — його собівартістю. У національному стандарті бухгалтерського обліку НП(С)БО 1 записано: "Прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати" [7]. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, більшою мірою характеризує якість господарювання підприємства, саме він є реальним і щодо спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.
Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Для зростання прибутку підприємство зобов'язане [1, с. 243]:
нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;
розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент, підвищувати якість продукції;
впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;
зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);
з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, в тому числі фінансові ресурси;
зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;
грамотно будувати договірні відносини з постачальниками й покупцями;
вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток задля досягнення оптимального ефекту [1, с. 244].
Зауважимо, що останні три з названих вище напрямів значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, не стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари й послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі мають бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат. Про роль фінансової служби в досягненні оптимальності розміщення фінансових ресурсів, у тому числі прибутку, досить докладно йшлося в попередніх розділах [1, с. 254].
У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, бо останні практично не були зацікавлені у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. За ринкових умов після сплати податків до державного бюджету та інших обов'язкових відрахувань увесь прибуток, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств [1, с. 254].