Розділ 2 становлення запорізького козацтва

2.1. Історичні передумови та причини виникнення козацтва

Виникнення козацтва було зумовлено не якоюсь однією причиною, а відразу декількома чинниками, а саме: економічними, політичними, військово-стратегічними та соціальними. Як зазначає Смолій В. ігнорування у загальному контексті одного з них або перебільшення значення другого призводить до спотворення обставин появи і розвитку українського козацтва. До того ж варто відзначити, що типологічно спільні з козацтвом явища на інших територіях як, наприклад, таборити у Чехії та граничари у Хорватії наводять на думку про існування певної закономірності у процесі організації населення вільного, не обмеженого правовими нормами феодальної держави. У різних районах, але приблизно в межах одного хронологічного відтинку часу (XV- XVI ст.) виникли і активно розвивалися соціальні явища, що мали багато спільних рис внутрішнього устрою, господарських і військових занять членів общин тощо. Щоправда, у майбутньому кожна з цих суспільних структур обрала різні шляхи еволюції.

Отже, розглянемо причини виникнення такого явища, як козацтво.

На думку Д. І. Яворницького серед таких причин перше місце посідає земельна. Дія цієї причини почалася зі зміною земельних стосунків у південноруських землях після включення їх з 1471 року до складу Литва, яка приєднавши до себе ці землі, запровадила на них власний феодальний лад. Під впливом цього ладу на Україні почали діяти зовсім інші принципи землеволодіння, ніж протягом багатьох століть до цього. З цього часу селяни почали поступово втрачати землю, покидати центральні райони держави і переселятись на її околиці. Користуючись правом переходу з одного місця на інше, селянство не зустрічало жодної перешкоди у своїх пересуваннях і навіть зустрічало співчуття владних осіб, оскільки за відсутності постійних військ у Литві того часу, могло стати оплотом на порубіжжі проти татар. Це й було першою із причин появи на Україні козацтва [30, с. 12].

Друге місце у створенні українського козацтва посідає економічна причина. Ця причина залежить від системи обробітку землі в центральних районах Великого Литовського князівства, яка існувала до середини XVI століття. До того часу цінними у князівстві вважалися землі лісові, водні й болотні, на яких можна було вести лісове господарство, ловити рибу та звірів, розводити бджіл. Чорноземи вважалися малоцінними, оскільки обробіток землі використовувався лише для власної потреби господарства. До Люблінської унії 1569 року литовські поміщики зовсім відмовлялися від окраїнних чорноземів, і уряд надавав їх у володіння нижчому станові. Але нижчий стан, отримуючи ці землі у свої руки, повинен був на свій страх та ризик захищати їх від войовничих сусідів. Це призвело до того, що поселенці на окраїнних землях мусили взятися до зброї, а це й було другою з причин появи козацтва.

Третьою причиною появи південноукраїнського козацтва було існування у Білгороді, Криму й Азові татарських козаків з якими постійно стикалися українці поступово переймаючи від них як окремі слова, так і одяг, зброю, самі прийоми бою і назву саму назву «козаки».

Четвертою причиною появи українського козацтва була близькість вільних степів. Щоб виростити, виховати цілий стан воїнів, потрібен простір, потрібні вільні землі, ніким не зайнята територія або, в крайньому разі, окраїни, граничні зі степовою рівниною. Тому, не випадково, козацтво розпочалося на прикордонній території, поступово поширюючись на степові землі.

Нарешті, до причин виникнення українського козацтва можна віднести і етнографічну особливість українського народу, якому, з огляду на історичні умови, досить близькою була така форма суспільного життя, як козацька громада. Адже він був вихований на вічевому ладі, самосуді й самоуправлінні, лише згодом потрапивши в залежність до Великого Литовського князівства і ще не зовсім увійшовши в колію його державних порядків, тому й потягнувся на вільні, ніким не зайняті місця [30, с. 13].

Як вважає В. Антонович, причиною виникнення на півдні України козацтва стала необхідність захисту кордонів від кримських набігів. «До того-ж під кінець XV віку кримський хан Менґлі-Ґірей робив страшенні напади на південну Вкраїну. Більшу частину її людності він полонив, степи випалив, а решта людності повтікала на північ на Полісе та на Волинь. От через те великий обшир землі лишився пусткою; тому то в степових повітах (Київському на півдні, у Переяславському, Канівському, Черкаському, Брацлавському і Винницькому) ніхто не хотів «служб» брати. Із цілого черкаського повіту тільки два чоловіки взяли «служби». А тим часом старости повинні були обороняти країну від ворогів» [1, с. 17]. Продовжуючи думку В. Антонович зазначає, що у даній ситуації старости почали залучати до несення «служби» все населення громади, а не лише одиниці із привілейованого стану. «Службою» у даному випадку вважалося направлення громадою до війська повністю озброєного чоловіка. В цьому були і позитивні моменти – селянство було звільнене від втручання у їхні внутрішні справи адміністрації. Так, поступово, на вказаних територіях виник громадсько-вічевий устрій [1, с. 17]. Тобто, роблячи висновки з зауважень В. Антоновича, виникла певна група людей, які займалися обороною і від яких пішло козацтво.

На думку В. Щербака, однією з причин виникнення козацтва була соціальна. Він поділяє думку Д. І. Яворницького, що після перетворення українських князівств на воєводства традиційний принцип общинного землеволодіння поступово підмінювався роздачею маєтностей князем, як верховним сюзереном, особам вищого і середнього станів, які перебували на військовій та адміністративній службі. Відповідно з розряду землевласників виключалася найбільш численна верства – селянство. Природним явищем став зростаючий відхід селян з центральних регіонів на окраїни, що в той час не зустрічало перешкод з боку властей. Навпаки, при відсутності регулярного війська переселенців планувалося використати у боротьбі з полчищами кочівників [28].

Разом з тим, з кінця XV ст. у Великому князівстві Литовському спостерігалося зародження товарно-грошових відносин. Уставом 1514 року місцевим урядникам наказувалось: «Колько розумеючи людей на пашни оставити, которыми бы ес омел достаточне пашню запахати, а інших маеш на пенязех осадити» [28]. Подібне мало місце і в маєтках окремих землевласників, які використовували різні засоби економічного і позаекономічного примусу, щоб задовольнити потреби свого господарства у робочій силі.

Збільшення відробіткової ренти викликало відповідну реакцію з боку селянства. Однією з найпоширеніших форм протесту проти соціального гніту стали втечі. Безумовно, їх масштаби суттєво різнилися на різних територіях Великого князівства Литовського. Напевне, більшою мірою втечі були притаманні власне литовським землям, меншою – Центральній Україні.