1.2 Категорична сутність терміну «народна педагогіка»

Термін «народна педагогіка» уперше в науковий обіг увів видатний педагог К. Д. Ушинський, а на Україні — О. В. Духнович.

Народна педагогіка - галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання.

При висвітленні народної педагогіки виходимо з пояснення понять «народ» і «народний». Народ — це насамперед трудящі, творці матеріальних і духовних цінностей, вирішальна сила докорінних соціальних перетворень. Аналізуючи це поняття як соціологічну категорію, враховуємо, що ця категорія не є статичною, так само, як і явище, яке вона відображає. Її зміст відбиває зміни соціальної структури суспільства. Наприклад, для первіснообщинного ладу поняття «народ» і «населення» майже адекватні. У класових формаціях відмінність між цими поняттями істотна, оскільки існує величезна різниця між народними масами й експлуататорською верхівкою[4, с .11].

Трудящі маси відіграють велику роль у всіх сферах суспільного життя: матеріальному виробництві, суспільно-політичній діяльності й духовній творчості, у тому числі і в галузі педагогічної культури.

Народні маси заклали основи матеріальної культури людства, створили умови для її прогресу [5].

Історія розвитку демократичного мистецтва і літератури, передової науки нерозривно пов'язана з творчістю народу. На основі багатого життєвого досвіду трудящих мас створені народна філософія, мораль, етика, педагогіка, астрономія, метеорологія, математика, агрономія, ветеринарія, кулінарія [12].

Отже, народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів'ях, приказках, піснях), а також

іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах, традиціях трудового й сімейного виховання.

Народна педагогіка — це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам'яті народу, постійно ним використовується, систематично збагачується й удосконалюється.

Отже, народна педагогіка є наймудрішою, тому що вона створювалася протягом ряду століть, шліфувалась, перевірялась досвідом мільйонів людей багатьох поколінь. Її ще справедливо називають школою, яка завжди з нами, — школою сім'ї й отчого дому, материною і батьковою наукою, першим університетом життя, через який проходить кожна людина [11, с . 18].

Народна педагоггка — галузь педагогічних знань i досвіду народу, що виявляеться в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби i методи виховання та навчання

Складовими народної педагогіки є : родинна педагогіка , педагогічна деонтологія , педагогіка народного календаря .

Родинна педагогіка включає в себе :

сукупність знань і досвіду щодо створення i збереження ciм'i ;

збереження традицій :

• трудових;

• моральних;

• мистецьких;

• сімейних (тощо)

формування в дітей любові i поваги до рідних i близьких ;

Педагогічна деонтологія це - народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями і дотримання при цьому етичних норм, вироблених народом .

Педагогіка народного календаря це - сукупність знань про виховання дітей та молоді послідовним залученням ix до сезонних робіт, звичаїв, свят i обрядів [7] .

О.В. Духнович у підручнику "Народна педагогия в пользу училищ и учи-

телей сельских" (1858 р.) вперше вводить термін "народна педагогіка".

Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін "етнопедагогіка" (Г.Н. Волков). Якщо поняття "народна педагогіка" включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільності, то поняття "етнопедагогіка" пов'язана з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. [6] Отже, народна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду народу, а етнопедагогіка – це наука про народну педагогіку.