2.2 Особливості інструментального супроводу в народному хорі

Найстаріші писемні пам’ятки та предмети матеріальної культури народу свідчать, що ударні інструменти за часом виникнення є найдавнішими. Основою їх стали різноманітні пристосування, за допомогою яких наші далекі предки координували гуртову роботу. В первісному суспільстві праця, як правило, була колективною.

Пам’ятки матеріальної культури свідчать, що пристосування, якими люди первісного суспільства координували свою колективну працю, вони згодом перетворили в ударні музичні інструменти. На ударних інструментах і досі супроводжують виконання народних танців китайці, корейці, індійці, народи Африки, а також значна частина народів Кавказу і Середньої Азії. Отже, ударні музичні інструменти не втратили свого значення і в наш час.

Музика, яку виконували тільки на ударних інструментах, — це традиція, що збереглася до останнього часу. Цікавий взірець такого роду ми бачили і слухали в Пекіні на святкуванні другої річниці Республіки. Перед самим закінченням демонстрації на площі Тянь-аньминь я почув незвичне звучання: з’явилася колона барабанщиків. Спочатку — барабани зовсім маленькі, немов іграшкові, які звучать сухо і різко. В наступних рядах — барабани все більших розмірів, звук їх сильніший і грубіший. Нарешті з’являються барабани, які не можна нести в руках — їх везуть на великих повозках. Барабани-гіганти відтворюють звуки, схожі на окремі гарматні постріли. І вся ця маса барабанщиків, що йде стрункими загонами — не менше трьох тисяч чоловік, гримить, тріщить і дзвенить у якомусь химерному, складному і разом з тим по-своєму дуже організованому музикальному ритмі».

Щоб мати повну уяву про організуюче значення ударних (ритмових) інструментів, наведемо цікавий приклад з книги Плеханова: «Тридцять три шеренги по 33 чоловіки в кожній підскакували і одразу ж опускались на землю... Тисяча голів немов становила одну голову, коли вони спочатку одночасно піднімались з торжествуючою енергією, а потім схилялися з жалісливим стогоном... їх душа переходила в присутніх, які з палаючими очима, сповнені ентузіазму, стояли навкруги, потрясаючи кулаком піднятої вгору правої руки»[23, с. 70].

Функція ударних музичних інструментів у житті найрізноманітніша: під них виконували і виконують танці, їх включають в інструментальні ансамблі та оркестри. У військовому побуті вони використовувалися як засіб зв’язку (відтворення різних сигналів, а також для чіткої організації солдатських мас в походах). Колись ударні інструменти були обов’язковим атрибутом культових обрядів.

На Україні існують такі основні ударні музичні інструменти: самозвучащі (різноманітні дзвіночки, підкови і тарілки) та мембранні (бубон, барабан, тулумбас, або литаври); деякі з них, наприклад, бубон і барабан, поєднують в собі якості мембранних і самозвучащих (мішаний тип ударних інструментів, в яких основним джерелом звуку є мембрана, але до обруча підвішені дзвіночки чи металеві тарілочки); шумові — деркач, або тріщитка, тріскотіння яких нагадує звук птаха деркача, торохкало, або калатало, та різноманітні брязкальця. До цієї групи слід віднести також бляшану затулу, якою затуляють селянську піч, та рубель і качалку, що були колись приладдями для вигладжування білизни.

Серед цих ударних інструментів тепер в музичному побуті українського народу широко використовуються в основному бубон, барабан, литаври і тарілки. Вони й будуть розглянуті детально. Про решту ударних інструментів, які тепер вважаються дитячими іграшками, скажемо побіжно.

Духові, як і ударні, інструменти за часом виникнення відносяться до найдавніших. Першими духовими інструментами були різні предмети з оточення, на яких можна було відтворити музичний звук: роги та порожнисті кістки тварин, раковини молюсків, трубки з очерету та інших рослин, з яких легко видаляється серцевина.

Подібно до ударних, духові інструменти спочатку мали в житті людини прикладне значення: насамперед вони були засобом передачі сигналів на досить велику відстань у мисливців, пастухів, у війську. До недавнього часу подібними засобами сигналізації користувались на залізничному транспорті. Примітивні інструменти поступово удосконалювались. Першим кроком у цьому напрямі була свідома зміна висоти звуку.

Виникнення найпростіших духових інструментів сягає в глиб віків, віддалення яких навіть важко уявити. Але примітивні інструменти, наприклад, ріг із зрізаним вузьким кінцем, глиняні звучащі вироби тощо, знаходять ще й тепер. Флейта мала досить, широкий діапазон і осмислену точність інтонування інтервалів її звукоряду. Це вже справжній духовий інструмент, який використовувався в музичному житті наших далеких предків, задовольняючи їхні естетичні запити[22, с. 64].

Усі різновиди духових інструментів, які тепер побутують серед народу, за способом звукодобування можна поділити на три основні групи: амбушюрні (ріг, трембіта, труба), свистячі (різноманітні свистки, сопілки, включаючи зубівку та флояру) і язичкові (волинка, дримба, сурма, луска, деякі різновиди трембіти і рога, а також російський народний інструмент баян).

В наш час виготовляються спеціальні пристрої — мундштуки, тобто наконечники на деяких духових інструментах. Для вдування повітря мундштук кларнета беруть в рот, а мундштук труби прикладають до губів. На свистячих інструментах звук утворюється вдуванням повітря через отвір в корпусі (флейта) або через свисток (сопілка).

Струнні музичні інструменти також беруть початок у практичному житті людини, в її трудовій діяльності. Ще в глибоку давнину, коли людина добувала собі їжу та одяг мисливством, вона створила лук. Натягуючи тятиву, зроблену, скажімо, із сухожилля тварини, мисливець не міг не помітити, що тятива під час пускання стріли звучить. Це й наштовхнуло на створення першого струнного інструмента.

Але струнні інструменти створені народом цілком свідомо, не за вимогами практичної діяльності, як ударні та духові, а для задоволення своїх естетичних запитів. Адже люди не використовували струнних музичних інструментів ні під час полювання, як мисливські роги, ні під час колективної праці, як барабани чи різні колотушки.

Естетична суть струнних інструментів відзначена ще на зорі цивілізації і відображена в досить наївних, але цікавих за значенням легендах про їхнє походження. Наприклад, стародавні греки вважали, що їх ліра створена на основі поміченого кимось кістяка черепахи з сухожиллям, яке від дотику до нього давало приємні для слуху звуки. Справді, форма старогрецької ліри нагадує кістяк черепахи. Творці згаданої легенди справедливо оцінили звук ліри, як такий, що дає естетичну насолоду слухачам.

Цікаво відзначити й такий факт, що звук тятиви лука утворювався щипком. Як вважають дослідники, щипкові інструменти за часом походження є найдавнішими в групі струнних (старогрецька ліра, східноазіатська лютня, китайський цісяньцінь, староруські гуслі та ін.).

Перетворення лука в багатострунний інструмент — процес надзвичайно довгий, насичений безупинними творчими шуканнями допитливих людей. Але ці пошуки, як підказує вивчення структури, технічних і художньо-виражальних можливостей струнних щипкових інструментів багатьох народів, розвивалися в одному напрямку: музичні майстри (це були переважно обдаровані музиканти, що розв’язували проблеми, поставлені виконавською практикою) вишукували засіб продовжити коротке звучання тятиви і збільшити кількість струн-тятив, що давало можливість відтворити бодай найпростішу мелодію або послідовність акордів для супроводу співу[27, с. 48].

Предмети з оточуючої природи, якими користувалась людина в повсякденному житті, активізували творчу думку, підказували шляхи до з’єднання тятив-струн з порожнистим резонуючим предметом. У цьому тривалому і складному творчому процесі талановиті митці народів, які жили в різних кінцях світу, створили струнні щипкові інструменти, різноманітні за формою, кількістю струн і тембром звука. Деякі з них в загальних рисах зберігали форму того ж таки лука (грецька ліра). Навіть якщо кузов мав іншу форму, як, наприклад, руські гуслі, то все ж принцип розташування струн залишився спільним.

Всі багатострунні музичні інструменти, на яких звук видобувався щипком, плектром чи ударами молоточків, мали серйозний недолік — їхні короткі звуки не годились для виконання протяжних мелодій, в яких мало бути безперервне, як голос людини, звучання. Власне, як колись, так і тепер горло людини є найдосконалішим музичним інструментом.

Адже голосом людина виконує найрізноманітніші за змістом і характером пісні: від протяжних для слухання до швидких танцювальних. Отож майстри весь час прагнули створити універсальний інструмент, який за характером звучання і технічними можливостями якоюсь мірою був би схожим на голос людини. І знову пошуки народних умільців зосередились навколо способу добування звука на тих же струнних інструментах.

Всі струнні музичні інструменти українського народу, як і інших народів світу, за способом звукодобування поділяються на щипкові (гуслі, торбан, сім’я бандур), молоточково-ударні (сім’я цимбал), струнно-клавішно-смичкові (ліра) та смичкові (гудок, скрипка, басоля, контрабас)[30, с. 108].