37. Методика проведення занять з рідної мови в залежності від вікових особливостей дітей

38. Особливості проведення занять з рідної мови у різновікових групах.

39. Поняття звукової культури мовлення. Характеристика компонентів

Звукова культура мовлення - складова загальної мовленнєвої куль­тури людини. Становлення звукової культури мовлення відбувається в період раннього і дошкільного віку. Поняття «звукова культура мов­лення» здебільшого використовується у професійному обігу дошкіль­ної лінгводидактики.

Передумови виховання звукової культури мовлення у дітей такі: розвиток на різних етапах дитинства слухового й мовленнєво-рухового аналізаторів; розвиток фонематичного слуху; гігієна нервової системи, охорона органів слуху, мовлення, носоглотки; правильне мовлення ото­чуючих; змістовність життя дітей у дошкільному навчальному закладі; наявність дидактичного матеріалу, активна мовленнєва практика дітей; спільна робота дошкільного закладу і сім'ї у вихованні звукової куль­тури мовлення.

У дошкільників дихальні м'язи ще досить слабкі, легені малі за об'ємом, тому мовленнєве дихання у них неглибоке, верхньогрудне, вдих переривчастий, шумний, з різким підняттям плечей. Вони вдихають пе­ред кожним словом, навіть посередині слова, «ковтають» закінчення слів, невиразно читають вірші. Створюється враження, що дитина захлинається. Вихователь зобов'язаний навчити дитину правильного мовленнєвого дихання відповідно до її віку.

У творенні звуків важливу роль відіграє голос. Голос - це су­купність різноманітних за висотою, силою, тембром звуків, які вимовляє людина. Голос є результатом складної психофізіологічної діяльності мовця. У процесі мовлення голосу властиві такі риси - звучність, сила, висота, темп, тембр, інтонація.

Сила голосу - це властивість голосу вимовляти звуки голосно, се-редньо, тихо, пошепки. Силою голосу забезпечуються такі засоби ви­разності: словесний і фразовий наголоси, можливість виділення деяких моментів

фрази сильнішим голосом, чітка артикуляція звуків. Основна умова звучності голосу - глибоке дихання і здорові голосові зв'язки.

Висота голосу залежить як від будови голосових зв'язок, їхньої товщини і довжини, так і від ступеня емоційного мовлення.

Тембр голосу - це якісне забарвлення його (дзвінкий, глухий). Крім основного тону ми чуємо ще додаткові тони - обертони, що залежать від будови гортані, ротового та носового резонаторів мовця. Вони ство­рюють індивідуальний тембр та чистоту звучання голосу людини.

Темп мовлення - це швидкість вимови елементів мовлення: звуків складів, слів; швидкість протікання мовного потоку в часі, ЇЇ прискорен­ня чи уповільнення, що зумовлює ступінь її артикуляційної напруже­ності та слухової виразності.

Вихователю слід пам'ятати, що в дітей дошкільного віку у стані незначного збудження чи підвищеної емоційності спостерігається схильність до швидкого темпу мовлення. У тих сім'ях, де у батьків уже виробився швидкий темп мовлення, діти також привчаються до нього.

Ритм мовлення - це рівномірне чергування складів, їх тривалості у часі. Порушення ритму спостерігається при заїкуванні.

Фонематичний слух, який чітко сприймає звукову будову слова і протиставляє одні фонеми іншим, забезпечується скроневими відділа­ми лівої півкулі головного мозку.

Фонематичний слух є головним компонентом мовленнєвого слуху, який учені теж визначають як психолінгвістичну здатність людини в процесі сприйняття мовлення вловлювати і водночас сприймати у внут­рішньому мовленні усі фонологічні засоби мови, артикулюючи та інто­нуючи мову, яку ми чуємо.

Компонентами мовленнєвого слуху є фізичний слух (здатність сприймати мовлення в різних діапазонах гучності), звуковисотний слух у поєднанні з відчуттям тону (здатність відчувати і сприймати в мові її мелодику і тон), відчуття ритму в поєднанні з відчуттям темпу (здатність відчувати і сприймати в мові потрібний відповідно до ситуації темп і ритм), фонематичний слух (здатність розрізнювати і сприймати усі звуки мови, співвідносячи їх з фонетичною системою рідної мови).

Фонематичне сприйняття - це виокремлення звуків мови та встановлення звукової структури слова як одиниці.

Фонематичне сприйняття - це здатність сприймати на слух і точно диференціювати усі звуки мови (фонеми), особливо подібні за звучанням.

інтонація - це сукупність фоне­тичних засобів (компонентів): наголосу, мелодики, пауз, темпу і тембру. Всі ці засоби пов'язані між собою, але їх співвідношення може зміню­ватися залежно від змісту, мети, ситуації висловлювання.