Порушення функції щитоподібної залози

• при гіпофункції в дитячому віці розвивається кретинізм (затримка росту, порушення пропорцій тіла, статевого і психічного розвитку);

• гіпофункція у дорослих зумовлює розвиток мікседеми (у хворих відзначається збільшення маси тіла за рахунок надмірної кількості міжклітинної рідини, одутлість обличчя, психічна загальмованість, зниження інтелекту, сонливість і т.д.);

• при гіперфункції розвивається тиреотоксикоз (хвороба Базедова) (у хворого спостерігається підвищена збудливість і дратівливість, загальна слабкість, збільшення частоти серцевих скорочень, підвищення основного обміну і температури тіла, збільшення щитоподібної залози, з'являється екзофтальм;

• у деяких географічних регіонах (Волинь, Карпати, Кавказ, Урал та ін.), де спостерігається дефіцит йоду в питній воді, виникає ендемічний зоб (збільшення розмірів щитоподібної залози внаслідок значного розростання її тканин. Кількість фолікулів у ній збільшується як компенсаторна реакція у відповідь на зниження кількості тиреоїдних гормонів у крові). Ефективним заходом профілактики є вживання йодованої кухонної солі та продуктів морського походження.

2. Прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae) розташовані на задній поверхні бічних часток щитоподібної залози. Частіше представлені чотирма овальної чи подовженої форми тільцями величиною з просяне зерно. Розрізняють верхні та нижні прищитоподібні залози. Кожна з них має капсулу, від якої відходять перегородки в товщу залози. Залоза виробляє гормон паратгормон (паратирин).

Фізіологічне значення паратгормону полягає в тому, що він разом із кальцитоніном щитоподібної залози регулює обмін кальцію в організмі і підтримує його вміст у крові на певному рівні. Це досягається шляхом демінералізації кісток, реабсорбції кальцію з дистальних канальців нефрона тощо.

Порушення функції прищитоподібної залози

При гіпофункції різко знижується вміст кальцію в крові, і навпаки, при гіперфункції залоз спостерігається його підвищення. Рівень кальцію в крові особливо важливий для функції збудливих структур. Наприклад, при його зниженні в крові виникають мимовільні тонічні скорочення скелетних м'язів, при збільшенні — спостерігається ураження кісток, сповільнення серцевих скорочень, відкладання кальцію у нирках.

3. Загруднинна залоза (thymus) розміщена за грудниною. Форма залози полігональна, для неї характерна значна індивідуальність і вікова мінливість. Колір загруднинної залози сіро-рожевуватий, з віком стає жовтуватим, що пов'язано з її жировим переродженням. Маса залози у 11—15-річних дітей найбільша (у середньому 20—35г). Після статевого дозрівання організму починається зворотний розвиток залози, і її речовина замінюється жировою тканиною. Однак і в похилому віці серед маси жирової тканини зберігаються залишки залозистої тканини. Зовні залоза вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої в середину органа відходять перегородки, що поділяють його на часточки

Щодо фізіологічної ролі, морфології та клінічних проявів її патології нині залишається багато нез'ясованого і суперечливого. Деякі дослідники взагалі заперечують належність цієї залози до ендокринних органів, а відносять до органів кровотворення та імунного захисту.

Залоза утворює гормони: тимозин, тимопоетин І та тимопоетин II, гомеостатичний тимусний гормон, тимусний гуморальний фактор.

Фізіологічне значення гормонів, зокрема тимозину, полягає в тому, що вони відіграють велику роль у розвитку захисних імунологічних реакцій на чужорідний білок. Доведено, що недиференційовані стовбурові клітини, які утворюються в кістковому мозку, виходять у кровотік, потрапляють у загруднинну залозу. Тут вони розмножуються і диференціюються у Т-лімфоцити, які відповідають за розвиток клітинного імунітету. Гормони загруднинної залози стимулюють ріст організму і гальмують розвиток статевої системи, впливають на кальцієвий та нуклеїновий обмін.

При збільшенні загруднинної залози в дітей розвивається тиміко-лімфатичний статус, який характеризується, крім збільшення залози, розростанням лімфоїдної тканини. Характерний зовнішній вигляд дитини: набрякле обличчя, рихлість підшкірної основи, ожиріння, м'яке волосся, тонка шкіра. Клінічно тиміко-лімфатичний статус проявляється повторним безпричинним блюванням, зміною ритму дихання, зниженням артеріального тиску тощо.

4. Надниркові залози (glandulae suprarenales) — парні залози, які розміщені на верхніх полюсах нирок, на рівні XI—XII грудних хребців у заочеревинному просторі. Права надниркова залоза нагадує трикутник, а ліва — півмісяць. Маса кожної залози становить 4—7 г. Зовні надниркові залози вкриті сполучнотканинною капсулою, яка посилає в речовину залози перегородки. Надниркові залози складаються із кіркової та мозкової речовини, які різняться за походженням, будовою і функцією.

Кіркова речовина жовтуватого кольору, розміщена більш товстим шаром на поверхні мозкової речовини, щільної консистенції і містить три відмінних морфологічні і функціональні зони: поверхневу (клубочкову), серединну (пучкову) і глибоку (сітчасту).

Клубочкова зона — це поверхнева найтонша зона, яка продукує мінералокортикоїди: альдостерон, дезоксикортикостерон, які беруть участь у регуляції мінерального обміну. Найактивнішим мінералокортикоїдом є альдостерон, під його впливом посилюється реабсорбція Nа⁺ у канальцях нирок і зменшується реабсорбція К⁺, що призводить до затримки Nа⁺ і СІ^- в організмі і збільшення виділення К⁺ і Н⁺.

Мінералокортикоїди також прискорюють перебіг запальних процесів, що пояснюється їхньою, здатністю до підвищення проникності капілярів і серозних оболонок. Вони беруть участь у регуляції тонусу кровоносних судин, сприяють підвищенню артеріального тиску. Надлишок альдостерону в організмі призводить до підвищення вмісту натрію і зниження рівня калію, до розвитку алкалозу і збільшення об'єму позаклітинної рідини. І навпаки, недостатність альдостерону в організмі зумовлює підвищення втрати натрію, дегідратацію тканин і зниження артеріального тиску.

У пучковій зоні синтезуються глюкокортикоїди: гідрокортизон, кортизон і кортикостерон. Ці гормони впливають на обмін вуглеводів, білків і жирів, стимулюють енергетичний обмін, а також пригнічують запальні процеси в організмі. Вони здійснюють значний вплив на клітинний і гуморальний імунітет: зумовлюють інволюцію загруднинної залози і лімфатичних вузлів, пригнічують вироблення антитіл, гальмують реакцію взаємодії антиген — антитіло. Глюкокортикоїди разом з іншими гормонами (АКТГ) сприяють адаптації організму до нових умов існування, а також до дії різних несприятливих чинників, тому їх називають захисними (адаптивними) гормонами.

У клінічній практиці глюкокортикоїди використовують для лікування хворих із запальними процесами, алергійними захворюваннями тощо.

У сітчастій зоні утворюються статеві гормони: андрогени, естрогени, прогестерон. Ці гормони мають значення для розвитку статевих органів у ранньому дитячому віці і появи вторинних статевих ознак у той період, коли внутрішньосекреторна функція статевих залоз ще незначна. Окрім специфічного впливу, статеві гормони (естрогени) мають ще й антисклеротичний ефект, насамперед у жінок. Андрогени сприяють обміну білків, стимулюючи їхній синтез в організмі. Разом з цим статеві гормони впливають на емоційний статус і поведінку людини.

Мозкова речовина відмежована від кіркової несуцільним прошарком сполучної тканини. Вона складається з великих, круглої форми хромафінних клітин, які за характером синтезованих ними речовин поділяють на два види клітин: ті, що утворюють адреналін, і ті, що утворюють норадреналін.

Мозкова речовина надниркових залоз у нормі виробляє 80% адреналіну та 20% норадреналіну. Норадреналін – попередник адреналіну в процесі його біосинтезу. Адреналін і норадреналін мають спільну назву «катехоламіни».