3.Технології творчого розвитку в процесі музичної підготовки

Творчий процес - це діяльність людини, направлена на створення якого-небудь нового, оригінального продукту у сфері ідей, мистецтва, а також виробництва та організації. Новизна, яка виникає в результаті творчої діяльності, може мати як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Об'єктивна цінність визнається за такими продуктами творчості, в яких розкриваються невідомі закономірності навколишньої дійсності, встановлюються і пояснюються зв'язки між явищами, що вважалися не пов'язаними між собою, створюються твори мистецтва, які не мали аналога в історії культури [35, с.185].

Суб'єктивна цінність продуктів творчості має місце тоді, коли продукт творчості новий не сам по собі, об'єктивно, а новий для людини, який її вперше створив. Такі в більшій частини продукти дитячої творчості в області малювання, ліплення, твори віршів і пісеньок. Зусилля вчених, вивчаючи творчий процес, сконцентровані головним чином на вивченні творчості, продукти якого мають об'єктивну цінність, тобто таку, яка впливає на розвиток науки або культури в цілому. Але при цьому слід враховувати важливість дитячої суб'єктивної творчості в тому плані, що воно є одним з показників зростання творчих можливостей людини, яка отримала даний результат. Творча діяльність завжди пов'язана з особистісним зростанням і саме в цьому полягає суб'єктивна цінність продуктів дитячої творчості.

Було б помилкою думати, що творчість є тільки долею обраних геніїв. Велика частина того, що нас оточує, зроблена і спроектована невідомо ким і в силу мінливих умов життя пошуки і знахідки творчого вирішення проблеми стають умовою існування багатьох людей. Вихід за межі рутини, поява навіть крупиці новизни є творчим актом [8, с.78]. Складання іспиту, вступ у шлюб, переїзд на нове місце проживання, початок трудової діяльності та зміна роботи - у всіх цих випадках людина виступає творцем своєї долі, творцем своєї особистості, творцем суспільних відносин і трудових досягнень. Згідно концепції особистості американського психолога Еріка Едісона, людина протягом свого життя проходить цілий ряд особистісних криз, з яких йому для подальшої неухильного розвитку необхідно вміти виходити. Вихід із кризи пов'язаний з творчим вирішенням виниклої проблеми [8, с.79].

Суть творчості полягає не в накопиченні знань і майстерності, хоча це дуже важливо для творчості, а в знанні людини, будь він вчений або художник, відкривати нові ідеї, нові шляхи розвитку думки, робити оригінальні висновки. Усі труднощі здійснення творчої діяльності полягає в тому, що хоча знання і є основою творчості, проте зовсім різні психічні процеси протікають в момент засвоєння вже відомого знання та створення нових ідей, нових образів, нових форм. З одними і тими ж приблизно рівнями майстерності створюються абсолютно незрівнянні по своїй цінності художні твори [30, с.36].

Творчу людини можна порівняти з могутнім деревом, коріння якого глибоко йдуть в землю, а вершина - високо в небо. Глибокі корені асоціюються з граничним проникненням у розглянуту проблему, досконале знання предмета, вершина - з відривом від реальності, умінням подивитись на проблему з якоїсь високої точки зору, охоплюючи її цілком, йдучи від приземленого, звичайного рішення задачі. Своєю незалежністю, самостійністю, оригінальністю творчі люди приносять багато клопоту колективам, в яких їм доводиться працювати, і тим, хто змушений з ними спілкуватися [24, с.86].

Творчо мислячі люди відрізняються від людей, здатних тільки засвоювати знання і виконувати звичну, добре належну роботу, багатством внутрішніх переживань, їх тонкістю і глибиною. Високий розвиток емоційної сфери допомагає таким людям звертатися в складних ситуаціях до образів підсвідомості і з нього черпати рішення поставлених завдань.

У світовій педагогіці стало загальноприйнятим починати розвиток творчих здібностей в дитячому віці на матеріалі мистецтва і всіляких дитячих ігор [14, с.19]. Предметні, рольові ігри та ігри за правилами дають дитині матеріал для розвитку уяви, який вдосконалюється у процесі сприйняття дитячих казок та мультфільмів. Сам процес дитячої творчості розвивається на основі двох підходів. З одного боку, як вказував Л.Виготський, потрібно культивувати творчу уяву, з іншого боку, в особливій культурі потребує процес втілення образів, створюваних творчістю. Тільки там, де є достатня розвиток однієї й іншої сторони, дитяча творчість може розвиватися правильно і давати дитині те, що ми маємо право від нього чекати.

Розглядаючи дитячі малюнки та захоплюючись їх незвичайністю, ми повинні в той же час відрізняти, де знаходиться сила уяви, а де слабкість критичної думки. Як вказував С.Рубінщтейн, «відліт від дійсності дитячого фантазування полягає головним чином у тому, що дитина не знає її, не враховує основних закономірностей об'єктивної дійсності і тому легко порушує життєву реальність» [15, с. 378].

Натхнення - стрибок вище голови, коли творець робить те, що йому не дано, здавалося б, від природи. І навіть у багатьох звичайних людей буває такий стан, коли кажуть, що людина знаходився «в ударі». Сильне емоційне переживання. При цьому неважливо, позитивне воно, чи негативне. Шедеври народжуються як під впливом щасливого кохання, так і нещасною. Тут можна згадати нещасну любов Бетховена, Берліоза, Чехова; важкі хвороби у Шуберта, Шумана, Дворжака; втрату близьких - смерть дружини у Баха; смертельна хвороба Моцарта; душевне потрясіння Д.Шостаковича у момент створення Сьомої симфонії; і багато іншого. Деякі тілесні недуги, такі як подагра, туберкульоз, сприяють тому, що в організмі створюються хімічні речовини, які стимулюють високу працездатність і особливу пильність бачення навколишнього світу.

Багатьом творцям допомагає такий спосіб стимуляції, як тривалі пости і голодування. Відомий американський дієтолог Поль Брегг у своїй книзі «Чудо голодування» вказує на давньогрецьких філософів і біблійних пророків, які часто постили і голодували. Вважається, що під час голоду організм очищається від шкідливих шлаків, отруйних його зсередини, кров стає більш чистою і, відповідно, покращується якість харчування мозку. За переказами, Піфагор приймав в свою школу тільки тих учнів, які могли витримати семиденне голодування [24, с.115].

Коли прагнення до самовираження стає особливо сильним, коли людину переповнюють сильні почуття, то схильність до музики виявляється провідним засобом вираження духовного життя людини. Це, на думку Ломброзо, служить поясненням, чому серед геніальних безумців так багато музичних знаменитостей. До їх числа він відносив К.Глюка, В.Моцарта, Р.Шумана, Л.Бетховена.

Життя - це безперервний процес творчості, потреба в якому зростає в міру зростання складності навколишнього середовища і непристосованості людини до існуючих умов життя. Подолання будь-якої життєвої кризи і початок нового етапу в житті завжди пов'язане з творчим рішенням проблеми і відмовою від старих способів дій. Хоча навчити творчому акту не можна, але застосування спеціально орієнтованих прийомів і методів навчання може сприяти його утворенню і появі [16, с.15].

Знання, вміння і навички є обов'язковою умовою для здійснення того чи іншого творчого акту. Але суть творчості не в їх формальному накопиченні, а в використанні їх як кошти для відкриття нових шляхів, закономірностей і способів дій, ведуть до отримання результатів, що не відомих до цього. Звернення до сфер несвідомого, розвиток інтуїтивного мислення, схильність до гумору і парадоксальним асоціаціям становить ще одну важливу рису творчої особистості [18, с.108].

Творчої людини відрізняють широта інтересів, велика емоційна вразливість, бажання слідувати по життю своєю власною стежкою, не порушуючи при цьому норм етики. Формування в процесі самовиховання рис творчої особистості може з'явитися для молодого музиканта хорошим орієнтиром на шляхах професійного зростання. Одним із шляхів реформування сучасної середньої освіти загалом і мистецької освіти зокрема є використання нових педагогічних технологій, спрямованих не тільки на засвоєння учнями знань і вмінь, характерне для традиційного навчання, а щонайперше на всебічний особистісний розвиток учнів [20, с.69].

У педагогічну практику універсальний грецький термін «технологія» (означає «знання про майстерність») увійшов разом із виникненням необхідності наукового обґрунтування закономірностей пошуку оптимальної сукупності методів і засобів організації навчально-виховного процесу, цілеспрямованого впливу на особистість учня, що характеризують майстерність педагога, подібну до мистецької діяльності.

Освітні технології складають сьогодні цілу галузь педагогічної науки, осмислюється технологічний підхід в освіті, підлягають опису та аналізу найпоширеніші вітчизняні та зарубіжні технології, обґрунтовуються авторські технології, досліджується весь арсенал техноло­гій учителя [16, с.89].

Категорію технології сучасні представники педагогічної науки розглядають у дидактичному (В.Безпалько, С.Гончаренко. С.Подмазіп, О.Савченко), виховному (І.Бех, В.Рибалка, Н.Шуркова), цілісному педагогічному (І.Дмитрик, М.Кларін, А.Нісімчук, О.Пехота. Г.Селевко) аспектах. Педагогічну технологію В. Безпалько розуміє як реалізацію проекту діяльності учня, опосередкованого особистістю конкретного вчителя, його технікою; дефініція цього вченого вирізняється простотою і лаконічністю: «технологія — це змістова техніка реалізації навчального процесу».

Технологія навчання, — як зазначає С. Гончаренко (за визначенням ЮНЕСКО), - це в загальному розумінні системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням людських і технічних ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти [2, с. 331].

Технологія навчання, як уточнює зміст дидактичної технології О.Пехота. «відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах визначеного предмета, теми, питання її у межах цієї технології. Вона близька До окремої методики [3, с. 23]. Оволодіння педагогічною технологією, на думку Г.Селевка, полягає в інтеграції всіх елементів системи в короткому (або тривалому) акті педагогічного впливу, який складається з трьох функцій: ініціювання активності суб'єкта, озброєння його способами діяльності [28, с. 69] стимулювання індивідуального вибору [8, с. 49]. Він подає розгорну­ту структуру дидактичної технології:

а) концептуальна основа:

б) змістова частина кавчання:

• мета навчання — загальна і конкретна;

• зміст навчального матеріалу;

а) процесуальна частина технологічний процес:

• організація навчального процесу;

• методи ) форми навчальної діяльності школярів;

• методи і форми роботи вчителя:

б)діяльність учителя з керування предметом, ма­теріалом:

• діагностика навчального процесу.

Педагогічна технологія передбачав гнучке управління навчальною діяльністю учнів, а не жорстке авторитарне керування. Саме управляти. а не керувати, адже керують людьми, а управляють цілісними і складними системами. Управління передбачав наявність у педагогічній системі двох узгоджених підсистем «учитель — учні» [16, с.16].

Узагальнюючи діапазон підходів та дефініції, можна визначити поняття «педагогічні технологія» в таких основних положеннях:

• педагогічна технологія – це інтегративний спосіб організації навчально-виховного процесу, спрямований на оптимальне досягнення виховних і дидактичних цілей [22, с.35];

• технології охоплюють людські ресурси (вчителя й учнів як суб'єктів освіти), інтелектуальні ресурси (знання та ідеї), технічні ресурси (засоби і прийоми організації освітньої діяльності, аудіовізуальні, мультимедійні);

• особливість педагогічної технології полягає в континуальності - нерозривності дій педагога та учнів, забезпеченні постійного зворотного зв’язку;

• педагогічна технологія не науково і методично обґрунтований процес досягнення гарантованих, потенційно відтворюваних педагогічних результатів.

У контексті реалізації інтегрованої концепції особистості та особистісно-орієнтованої освіти С.Подмазін обґрунтовує такі технології:

1) актуалізація процесу навчання;

2) гнучка диференціація навчання в школі;

3) побудова освітнього середовища;

4) корекційно-виховна робота;

5) моніторинг освітніх систем [6, с. 166].

Резюмуючи, визначимо складові педагогічної технології як системного інтегрованого способу організації навчально-виховного процесу:

• планування цілей і завдань, прогнозування результатів педагогічної взаємодії;

• реалізація цілей через систему засобів, інструментальнях дій і операцій у процесі організації педагогічної взаємодії;

• оцінювання й коректування результатів педагогічної взаємодії. Екстраполюючи загальнотеоретичні положення в галузь педагогіки і мистецтва, розглянемо зазначені позиції, що стосуються технологічної сторони навчання і виховання, роблячи акцент на процесуальному аспекті. При цьому необхідно пам’ятати, що вибір і поєднання педагогічних технологій, методів і прийомів має відповідати меті мистецької освіти, цілям, завданням і драматургії уроку, змісту теми, рівням підготовленості учнів [6, с. 16].

Одним з широко використаних сьогодні є інтегративні художньо-педагогічні технології. Інтегрування в сучасній освіті трактується не лише як дієвий засіб структурування змісту і систематизації навчального матеріалу в органічних зв'язках, а і як інноваційна педагогічна технологія. Технологічні аспекти інтеграції, тобто його організаційно-процесуальне забезпечення, залежить від типу та ступеня інтеграції елементів змісту. Додавання одного, двох чи більше структурних елементів, їх різноманітні поєднання, групування неминуче приводять до переструктурування традиційного змісту та технологій викладання окремих дисциплін і утворення нового цілого. Дидактична інтеграція здатна не просто змінювати якісні параметри змісту як цілого, а й стимулювати появу нового знання, яке не завжди забезпечується відокремленим засвоєнням цих елементів (відбувається своєрідний перехід кількості в якість). Тому на відміну від монопредметного викладання мистецтва інтегровані курси в галузі мистецтва, окрім застосування елементарних міжпредметних зв’язків, мають ще й додаткові резерви для нарощування мистецьких знань та уявлень учнів, зростання їх художньої складності, духовно-світоглядної та емоційно-естетичної наповненості. Це відбувається завдяки інтегративним технологіям — кількісному збільшенню та якісному збагаченню порівнянь, аналогій, стимулюванню міжсенсорних асоціацій, розширенню діапазону художньо-естетичних узагальнень тощо. Таким чином, змістова інтеграція стимулює процесуальну інтеграцію [28, с.72].

Під час опанування дидактичного матеріалу за інтегрованою технологією учень сприймає не один, а кілька потоків інформації, основою сприймання є асоціативне запам’ятовування навчальної інформації [28, с.73]. Теоретичне обґрунтування художньо-інтегративних технологій дало нам змогу умовно поділити їх на три групи за одним провідним інтегратором або декількома визначальними:

• духовно-світоглядний вид інтеграції, що здійснюється на основі спільної для всіх видів мистецтв тематизму, пов’язаного з відображенням у мистецтві різних аспектів життя;

• естетико-мистецтвознавчий вид інтеграції, що здійснюється на основі введення споріднених для різних видів мистецтв понять і категорій – естетичних, художньо-мовних, жанрових тощо [28, с.73];

• комплексний вид інтеграції, що передбачає одночасне поєднання декількох видів інтеграції, провідних інтеграторів із двох попередніх груп або ще із додаванням до них інших.

Зазначені види інтеграції реалізуються через систему творчих завдань інтегрованого типу, що передбачають активізацію міжсенсорних образних асоціацій учнів у процесі сприйняття та художньо-творчої діяльності [28, с.74].

Наступний вид – це Проблемно-евристичні художньо-педагогічні технології. Визначальною властивістю педагогічної евристики є прийоми «підведення» учнів до правильного рішення, що дозволяє [28, с.80] скоротити кількість варіантів перебору рішень (В. Андрєєв).

Згідно з положеннями педагогічної психології діти схильні до фантазування, у них досить розвинута уява, образно-асоціативне мислення. Важливим для педагогічки взагалі та педагогіки мистецтва зокрема є висновок сучасних психологів про те, що «наслідування» і «творчість» не антиподи, а діалектично пов’язані явища (Г. Атшуллер, В. Просецький та ін.). Додаткові психологічні бар’єри на шляху до творчості у сфері мистецтва, як це не дивно, створює школа, обмежуючи коло спілкування учнів з мистецтвом. Щоб зняти існуючі бар’єри, доцільно впроваджувати художньо-педагогічні технології, які стимулюють творче ставлення учнів до навчання [28, с.81]. Дитина здатна відшукати такий смисл художнього твору, який співзвучний власному художньому світу, в межах набутого художнього досвіду і в широкому полі сформованих життєвих цінностей.

Стимулюючого характеру набуває освітній процес, що здійснюється за технологією проблемного навчання. Суть її полягає у тому, щоб активізувати пізнавальні інтереси учнів та організувати їхню самостійну пізнавально-творчу роботу. Для цього учитель у процесі проблемного викладу навчального матеріалу створює проблемну ситуацію: висуває гіпотезу, застосовує прийоми «руйнування», гіперболізації, «мозкового штурму», ставить запитання або завдання й організовує колективне обговорення можливих підходів до вирішення проблеми.

Проблемне навчання відрізняється від евристичного, хоча їх об’єднує спільна мета – творчий розвиток учнів. Методика проблемного навчання побудована таким чином, що вчитель «наводить» учнів на вже відоме рішення; евристичний підхід до навчання ширший за проблемний, тому що він націлює на досягнення не відомого заздалегідь результату і створення індивідуального досвіду. Евристична діяльність не передбачає наявності попереднього репродуктивного досвіду, вміння діяти за зразком. Евристична освітня діяльність також ширша за творчу діяльність, тому що включає не лише творчі, а й пізнавальні процеси, необхідні для супроводу творчості, а також організаційні, психологічні та інші процеси, які забезпечують креативну і пізнавальну діяльність особистості [28, с.83].

Для загальної мистецької освіти застосування інтерактивних технологій є мало дослідженим аспектом інноваційної діяльності вчителя [28, с.90].

Метою інтерактивних технологій навчання є набуття учнями інтеркультурної компетентності – готовності, здатності до комунікативної і кооперативної діяльності, оволодіння комплексом відповідних умінь. З огляду на велику кількість інтерактивних умінь, класифікуємо їх у такі основні групи:

• уміння слухати партнерів і виявити до них прихильність, доброзичливість, толерантність;

• уміння переконувати, аргументувати власну думку, керувати емоційним станом;

• уміння дискутувати, підтримувати зворотній зв'язок, ініціювати спілкування, доходити компромісу;

• уміння взаємодіяти, співпрацювати, встановлювати ділові контакти, працювати в парі, малих групах, колективно [28, с.91].

Неодмінною умовою здійснення художнього впливу на учнів під час педагогічного спілкування є майстерне володіння словом і організація діалогу – процес міжособистісної взаємодії [28, с.92]. Значну роль у мистецькій педагогіці має стиль художнього спілкування. Комунікативна функція мистецтва виявляється в різних видах спілкування: діалог з митцем, діалог з образом твору, діалог культур, внутрішній діалог.

З-поміж низки інтерактивних методів, доцільних для організації аналізу-інтерпретації творів мистецтва, високу ефективність має фасилітована дискусія. Фасилітація – це технологія навчання, принциповою особливістю якої є опосередкована участь педагога в колегіальному самонавчанні учнів [28, с.93].

Технологія спрямована на розвиток уміння учнів пильно спостерігати, розмірковувати про зміст художніх творів, що стає можливим завдяки багатозначності образів мистецтва, їх здатності інтригувати і пробуджувати різні думки [28, с.94].

Ігрові художньо-педагогічні технології реалізуються у грі, тому що це не імітація життя, а саме життя. Це насамперед творча дія, яка розгортається немовби не в реальному просторі, а у світі [28, с.102] символічних значень, живої фантазії. Ігри виробляють в учнів «рефлекс свободи», адже рішення приймається самостійно, шляхом природного пізнання – інтуїтивного відкриття. На заняттях імітаційно-ігрового типу діти вчаться через стосунки, контакти, тому в них формуються почуття співпричетності й співпереживання. Так гра стає справжньою школою соціального досвіду, соціалізації.

Гра – це модель певного реального процесу, імітація, відтворення в умовних обставинах певних життєвих ситуацій.

Структура гри:

1. Наявність об’єкта ігрового моделювання, загальної мети (вибір теми, маршруту, станцій).

2. Підготовчий етап.

3. Розподіл класу на групи, ролей між учасниками гри.

4. Взаємодія учасників гри.

5. Підбиття підсумку, індивідуальна, групова, колективна оцінка діяльності (самооцінка). З’ясовується, що не вдалося зробити і чому [28, с.103].

За рахунок гри розширюються горизонти власного, ще небагатого естетичного досвіду. На уроках мистецтва на емоційно забарвлених, значущих для дитини художньо-ігрових моделях школярі вчаться розуміти мову почуттів, жестів, рухів, а поступово і більш складних феноменів – інтонації, знаків, символів [28, с.105].

Добираючи рухомі ігри до уроків мистецтва, вчитель має віддати пріоритет не спортивним, а музично-хореографічним їх видам. Відомо, що ритм, як часова організація будь-якого процесу, відіграє виключно важливу роль і життєдіяльності людини взагалі й навчальній діяльності школярів зокрема. Звуки музики, організовані ритмічно, здатні передавати заряд енергії, і в цьому виявляється їх значна вітальна сила, яку не варто ігнорувати [28, с.107].

Сугестивні та терапевтичні художньо-педагогічні технології корисні для навчальної діяльності учня. Сугестологія вивчає особливості психологічних явищ навіювання та самонавіювання – здебільшого словесного, інколи паралінгвістичного впливу на людину, і спрямована на підвищення її емоційності, працездатності. Усі сугестивні методи стимулюють мотивацію навчання, викликають позитивні емоції, пізнавальний інтерес, підсилюють додаткові зовнішні емоціогенні впливи.

Ці гуманні за характером впливу технології створюються в контексті педагогічного оптимізму: вони виконують функцію піднесення учня, впевнення його у власних силах, зняття психічних бар’єрів у навчанні. Передбачається, що навчання за сугестивними технологіями здійснюються в умовах психологічного комфорту, ненапруженості. Психологічний клімат – якісний бік взаємовідносин між учасниками навчально-виховного процесу. Атмосфера – особливість оточуючих умов, середовища впливу.

Інструментарій сугестивної технології складається з методів:

1. Експресивних впливів (інтонаційні та образна палітра голосу, виразність пауз, шепіт);

2. Створення емоціогенних ситуацій: мета – пережити почуття успіху (джерело – мовлення вчителя – захоплююче, яскраво-емоційне, що викликає подив, переживання почуття краси);

3. Арт-терапії (функціональна музика, функціональний колір, функціональний живопис тощо).

Під час створення предметно-просторового середовища шкільного навчання як частини середовища соціального бажано враховувати золоте правило «Нічого зайвого». Тобто порядок і простота [28, с.117] забезпечуються ергономічність навчання, зосередженість його учасників на пізнавальній діяльності [28, с.118].

Теорія розвитку винахідницьких завдань — це педагогіка співтворчості, дорослий при цьому — своє­рідний поводир, але в той же час іде позаду. Тут немає вчителів та учнів, є одна спільна справа — навчитися логіки мислення. Діти мудреці й філософи від народження. І цю творчу зарядженість дитини нам, до­рослим, необхідно розвинути, не розгубити, не розплескати, заохотити. Головне — зрозуміти, що дитина, яка думає, шукає, вирішує свої про­блеми, — це нормальної А творчий розвиток навчить будь-яку людину прогнозувати наслідки кожного кроку [40, с.6].

Отже. теорія розвитку винахідницьких завдань — це не готові рецепти, а робота в режимі постійно­го пошуку, створення авторської педагогіки [27, с.7].

Життєздатність багато в чому забезпечується компетентністю лю­дини, її здатністю нестандартно мислити, бадьорістю й жвавістю духу Формуванню цих найцінніших накопичень сприяє система ТРВЗ, що так захоплено пропагує А. В. Яценко через систему розроблених вправ, творчих занять, завдань, ігор. У тому, що все це успішно працює, я мала можливість переконатися на власному досвіді [27, с.10].

ВИСНОВКИ

Результати курсового дослідження підтверджують теоретичну і практичну його значимість і дають підстави зробити висновки, що мета дослідження досягнута, поставлені завдання вирішені.

Розкрито, що творча активність – це складова частина творчого потенціалу. Вона народжується у неповторному сплаві емоцій, інтелекту, волі, характерологічних особливостей особистості і є тим згустком енергії, що викликає до життя творчі потенції. Творча активність – це самомобілізація, що спрямована на розкриття всіх сутнісних сил людини. Творча активність мотивована внутрішньою потребою у творчості, базується на загальній активності та взаємодії свідомого, підсвідомого й неусвідомлюваного. Вона виявляється, розвивається і формується у процесі творчої діяльності, у доланні суперечностей та проблемних ситуацій і по суті є самодіяльністю, важливою умовою якої є свобода. Отже, творча активність – це активність особистості, спрямована на перетворення дійсності і себе самої. Розвиток творчих здібностей, таких як продуктивна уява, емпатія, фантазія, інтуїція, нестандартне асоціативне дивергентне мислення неминуче призводить до розвитку творчої активності. І навпаки – завдяки творчій активності розвивається творчий потенціал особистості, відбувається реалізація особистості у творчості.

Характер творчої діяльності і рівень творчої активності зумовлені цілями, ціннісними орієнтирами, ідеалами, потребами, звичками, навичками, стереотипами, досвідом, біологічними, фізичними та фізіологічними потенціалами, що лежать в основі внутрішніх та зовнішніх суперечностей людини. Формування творчої активності особистості залежить від раціонального та ефективного використання нею тих умов, які надає суспільство для розкриття її творчих потенцій.

З’ясовано, що підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Учні на цьому етапі розвитку навчаються в середніх класах загальноосвітньої школи, тому цей період називають середнім шкільним віком.

Цей період називають перехідним, тому що в цей час відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному відношеннях. Перехід цей характеризується кількісними і якісними змінами в організмі підлітка. Відбувається статеве дозрівання. Значних змін зазнає психічна діяльність підлітка. Відживають попередні дитячі інтереси, народжуються нові. Змінюються стосунки з дорослими і товаришами. Яскраво виявляється прагнення до самостійності й властивих дорослим форм поведінки. Ці зміни часом проходять досить бурхливо.

Нові інтереси й прагнення підлітка бувають мінливими. Стосунки із старшими, зокрема батьками і педагогами, стають складнішими, особливо якщо старші не розуміють змін, які відбуваються в-особистості підлітка, і продовжують ставитися до нього, як до дитини. Це часто створює складні ситуації. Частішими стають, порівняно з молодшим шкільним віком, прояви негативізму, неслухняності та інші порушення норм поведінки.

Доведено, що технологія навчання- це в загальному розумінні системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням людських і технічних ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Педагогічні технології мають такі особливості:

• інтегративний спосіб організації навчально-виховного процесу, спрямований на оптимальне досягнення виховних і дидактичних цілей;

• технології охоплюють людські ресурси (вчителя й учнів як суб'єктів освіти), інтелектуальні ресурси {знання та ідеї), технічні ресурси (засоби і прийоми організації освітньої діяльності, аудіовізуальні, мультимедійні);

• особливість педагогічної технології полягає в континуальності - нерозривності дій педагога та учнів, забезпеченні постійного зворотного зв’язку;

• педагогічна технологія не науково і методично обґрунтований процес досягнення гарантованих, потенційно відтворюваних педагогічних результатів;

Нами запропоновані такі технології;

• Інтегративні художні педагогічні технології;

• Проблемно-евристичні художньо-педагогічні технології;

• Ігрові художньо-педагогічні технології;

• Сугестивні художньо-педагогічні технології;

• Терапевтичні художньо-педагогічні технології;

• Теорія розвитку винахідницьких завдань.