Топографічна перкусія

Висота стояння верхівок спереду (уразі визначення висоти стояння верхівок спереду справа лікар стоїть обличчям до хворого, спереду зліва — позаду нього) і ззаду (перкусію проводять від середини надлопаткової ямки в напрямку до точки, розташованої на 3-4 см назовні від остистого відростка суг). Якщо визначають висоту стояння верхівок спереду, використовують тиху перкусію, ззаду — перкусію середньої сили.

Нижня межа легенів

Назва лінії	Права легеня	Ліва легеня
Пригрудинна	V м\п — ту ребро	Не визначають
Середино-ключична	V ребро – vi м\р	Не визначають
Передня пахвова	Vii pебпо	Vii pебпо
Середня пахвова	Viii pебпо	Viii pебпо
Задня пахвова	Ix pебро	Ix pебро
Лопаткова	Х pебро	Х pебро
Прихребетна	Остистий відросток тхі

Визначають за допомогою суцільної тихої перкусії (по ребрах і міжреберних проміжках). Нижню межу лівої легені по передній і середній пахвових лініях встанов­люють уразі переходу легеневого     тону     в притуплено-тимпанічний, що зумовлено близькістю дна шлунка. По інших лініях перкутують до появи абсолютної тупості.

У осіб з гіперстенічним конституціональним типом нижня межа легенів лежить на 1 ребро вище, ніж: у нормостеніків, а у осіб з астенічною будовою тіла — на 1 ребро нижче. У жінок нижня межа легенів розташована на 1 міжребе-р’я вище, ніжу чоловіків, у осіб похилого віку — на 1-2 см нижче, ніжу людей се­реднього віку.

Активна (за максимального вдиху і видиху) рухомість нижнього краю легенів по серединно-ключичній лінії справа, середніх пахвових і лопаткових лініях з обох боків (зменшення з одного боку чи двобічне).

Пасивна (у разі переходу із вертикального положення тіла у горизонтальне на спині) рухомість нижнього краю легенів по серединно-ключичній лінії справа і середніх пахвових лініях з обох боків (зменшення з одного боку чи двобічне).

Простір траубе-яновського: визначається, не визначається; ширина його основи по лівій реберній дузі (визначають ширину смуги з тимпанічним чи притупленотимпанічним звуком, яка в нормі становить 6-8 см).

Верхня межа півмісяцевого простору траубе—яновського обмежена нижнім краєм лівої легені і розташована по лівій серединноключичній лінії на vi ребрі, права — лівою часткою печінки (ліва пригруднинна лінія), ліва — селезінкою (ліва передня пахвова лінія), нижня — лівою реберною дугою.

Аускультація легенів

Проводять у такій самій послідовності, що й порівняльну перкусію, за спокійного середньої глибини дихання, бажано у положенні хворого стоячи чи сидячи. За потреби аускультацію проводять у положенні лежачи на спині або на боку. Зокрема, в центральних відділах легенів звуки краще вислуховуються у разі аускультації в пахвових ямках (в положенні на боку з піднятою за голову рукою).

Нормальні й патологічні основні дихальні шуми

Дихання: везикулярне (звичайної інтенсивності, тембру та тривалості, ослаблене, посилене, жорстке, переривчасте або сакадоване); бронхіальне (місця вислуховування фізіологічного бронхіального дихання, патологічне — амфо-ричне, металічне, стенотичне; гучне, тихе); змішане бронхо-везикулярне, невизначене. Відсутність або місцеве ослаблення дихального шуму. Локалізація.

Аускультацію основних дихальних шумів проводять при спокійному середньої глибини диханні носом (рот закритий).

У нормі везикулярне дихання чути впродовж: усієї фази вдиху та під час першої третини фази видиху. Якщо везикулярне дихання вислуховується протягом половини фази видиху або більшої її частини, говорять про подовження видиху.

Для підтвердження бронхообструктивного синдрому за допомогою аускультації можна приблизно визначити тривалість форсованого видиху. Для цього стетоскоп прикладають у ділянці трахеї. Після глибокого вдиху хворий робить максимально швидкий форсований видих. У нормі тривалість форсованого видиху становить не більше 4 с.

Побічні дихальні шуми

Хрипи: локалізація, кількість, характер (сухі — свистячі або дзижчачі; вологі — дрібно-, середньо-, великопухирчасті); інтенсивність вологих хрипів (гучні — дзвінкі, консонуючі; негучні — недзвінкі, неконсонуючі).

Крепітація: гучна (дзвінка), негучна (недзвінка).

Шум тертя плеври (локалізація).

Уразі виявлення побічних дихальних шумів хворого просять дихати глибше (ротом). Визначають зміни дихальних шумів у процесі вислуховування, в тому числі після відкашлювання, під час максимально глибокого дихання і використання прийому «удаване дихання», коли продовжує вислуховуватися шум тертя плеври.