2.2. Дієслівно-іменникові сполуки в науковому стилі

Не можна заперечити того, що науковий стиль в останні півстоліття був предметом активних лінгвістичних досліджень як у російському, так і в українському мовознавстві. У лінгвістичній україністиці науковий стиль у загальних рисах описаний у посібниках зі стилістики (П. Дудик, Л. Мацько, О. Пономарів, І. Чередниченко). Предметом окремого вивчення науковий стиль був у працях І. Гавриш, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, А. Коваль, Н. Непийводи. Спостереження, представлені в цих працях, відкривають шлях для подальшого осмислення стилістичного функціонування мовних одиниць у наукових текстах.

В аналізі наукового стилю необхідно спиратися на те, що в ньому превалює писемна форма спілкування з адресатом, чим зумовлюється монологічний тип мовлення, у чому є його схожість з офіційно-діловим стилем. Науковий виклад спрямований на непряме контактне спілкування з адресатом, що спричинює продуманість висловлень. Логічність, доказовість у науці передбачає граматично підкреслену змістову послідовність і зв’язаність мовлення як на рівні речення, так і всередині всього тексту.

Відомо, що висока абстрактність наукового викладу потребує ясності й точності формулювань, усуває з наукового тексту елементи образності, емоційно-експресивні засоби мови. Вони можливі лише в наукових монографіях і статтях, особливо в частинах, позначених полемічним характером викладу, який пов’язаний передусім із використанням певних метафоричних, а то й окремих розмовних засобів мови. Загалом же науковий стиль у його основі відзначається недвозначністю формулювань і відсутністю стилістичних фігур. Неподільні дієслівно-іменникові сполуки становлять саме такі синтаксичні елементи, які відповідають вимогам цього книжного стилю, як і офіційно-ділового стилю.

Залежно від мети й адресата мовлення вчені виділяють різновиди наукового стилю: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний. Власне науковий інформує вузьке коло людей про досягнення певної галузі науки чи техніки. Науково-популярний повідомляє, впливає, зацікавлює широкий загал здобутками науки. Науково-навчальний підстиль дає систему знань особистості певного етапу її розвитку. Їх об’єднує основна функція − інформативна, головне завдання якої передавати наукову інформацію. Однак кожен із названих різновидів (підстилів) цього стилю має помітні особливості, зумовлені екстралінгвальними вимогами: чітке дотримання обґрунтованої доказовості (власне науковий підстиль), популярний виклад наукових теорій, ідей, положень (науково-популярний підстиль), максимально стисле розкриття сутності теоретичних засад науки (науково-навчальний підстиль). У цій роботі для аналізу взято тексти власне наукового і науково-навчального підстилів.

Не потребує доведення, що в наукових текстах переважають мовні одиниці, спроможні якомога точно передавати наукову інформацію. Для них характерні нормативність, логічність, доказовість, переконливість, відсутність емоційності та образності, у чому науковий стиль схожий із законодавчо-правовим підстилем офіційно-ділового стилю. Мета наукового мовлення полягає в тому, щоб об’єктивно і в логічній системі викласти певні теоретичні проблеми. Перевага в цьому функціональному різновиді мови надається тим мовним засобам, які є однозначними і здатними максимально повно передати сутність поняття аналізованого явища. На лексичному рівні – це наявність значної кількості термінів, стандартизованих мовних елементів, на синтаксичному – чітко організована будова речень, доречне використання синтаксичних єдностей, умотивований порядок розташування елементів речення. Своєрідність власне наукового та науково-навчального підстилів − у застосуванні таких синтаксичних структур, завдяки яким виклад набуває найбільшої точності. Їхня функція − передавати точну і логічно побудовану інформацію. Подібне відзначалося і в текстах законодавчо-правового підстилю офіційно-ділового стилю. Не випадково вони іменовані книжними, до того ж їх не розривають у визначенні стильових ознак, у виявленні спільних рис і функціонування синтаксичних структур [39, с. 78]. Однак не позбавлене цікавості питання: чи однакові засоби формують зіставлювані підстилі? Для з’ясування цього подальший аналіз неподільних дієслівно-іменникових сполук у науковому стилі здійснюватиметься в зіставленні з офіційно-діловим стилем.

Насамперед упадає в око активне, як і в офіційно-діловому стилі, використання в наукових текстах обох підстилів неподільних дієслівно-іменникових сполук. Вони засвідчуються: а) у простих реченнях: У сучасному мовознавстві набув значного поширення погляд на речення як багатоаспектну одиницю мови (Збірник наукових праць); б) у складних реченнях: Однак уже діофантові рівняння третього степеня піддаються розв’язанню з великими труднощами, причому відповіді можуть бути зовсім різними (Із підручника).

Звичайним є введення цих структур не тільки в двоскладні, а й односкладні речення: як-от, інфінітивне: Не слід торкатися дзеркалом рефлекторних зон у порожнині рота, щоб не викликати блювотний рефлекс (Із підручника); неозначено-особове: Принцип операції екстраплеврального пневмолізу полягає в тому, що хірургічним способом проводять відшарування легені разом з плевральними листками від грудної клітки і на цьому місці утворюється порожнина, яка заповнена повітрям (Із підручника).

Природно, що в наукових текстах використовуються адекватні екстралінгвальним вимогам цього стилю дієслівні й іменникові компоненти. Так, дієслівні компоненти становлять слова на позначення дій, спрямованих на виконання, досягнення чогось, наприклад: виконувати, зазнавати, знаходити, набувати, проводити, піддавати, потребувати, підлягати, створити, забезпечувати, одержати, задовольнити, які природні для цього стилю. Серед іменникових компонентів із кількісного погляду найчисленнішими є віддієслівні іменники типу вимірювання, розкладання, закручування, кипіння, тяжіння, аналізування, додавання, випробовування, горіння, значення, віднімання, колення, напруження, які зберігають характер опредмеченого процесу дії або абстрактного поняття за назвою дії і набувають термінологічного значення. Набір таких компонентів розглядуваних сполук свідчить про те, що науковий виклад потребує використання лексики, яка відбиває особливості, специфіку певної науки. Це закономірно, як і закономірно те, що в законодавчо-правових актах значне місце посідають дієслова, пов’язані з правовою сферою використання.

Схожість зіставлюваних підстилів у тому, що, як і в законодавчо-правовому підстилі, в обох розглядуваних підстилях наукового стилю використовуються іменники чотирьох видів: віддієслівні, відприкметникові, віддієприкметникові, власне іменники, що підтверджується прикладами: Думка Франка не зазнала радикальної зміни й на рубежі віку (Із підручника); Парадигматичні відношення між словами дають можливість носіям мови добирати з мовної системи слово з найбільш точним і відповідним змістові висловлювання значенням (Із підручника).

Специфіку наукового стилю відбиває багаторазова відтворюваність неподільних дієслівно-іменникових сполук у текстах певних наук. Так, у філологічних текстах часто вживаними є такі сполуки, як: відігравати роль, звернути увагу, набувати поширення, проводити дослідження, приділяти увагу, брати участь. У медичних книгах поширеними є поєднання на зразок: завдавати шкоди, надати допомогу, мати контакт, створювати умови, піддавати обробці, вживати заходів. У техніко-математичних виданнях переважають сполучення на кшталт: подається у вигляді, знайти розподіл, зробити аналіз, зробити припущення, задовольняти умову, відповідати меті. Часта повторюваність цих сполук у наукових творах не є стилістичним огріхом, як це визнавалося б у художньому стилі. Повторюваність неподільних сполук диктується потребою відповідати стильовим вимогам наукового викладу специфічного матеріалу.

Наведені факти переконують у тому, що в науковому, як і в офіційно-діловому, стилі, по-перше, функціонують сполуки, складниками яких є всі можливі різновиди іменників (віддієслівні, відприкметникові, віддієприкметникові, власне іменники), по-друге, кожен із названих книжних стилів виявляє своєрідність у переважному використанні тих чи тих іменників: в офіційно-діловому – власне іменників, у науковому – віддієслівних іменників; периферію в обох становлять відприкметникові й віддієприкметникові іменники.

Зіставлювані книжні стилі схожі і у використанні прикметників як означень до іменника – складника сполуки. Підтверджують це приклади простих і складних речень, в яких використовуються неподільні сполуки: На прикладах змін лексичного складу, а також і на зразках фонетичних та граматичних історичних процесів, студенти набувають наукового уявлення про мову як історичне явище – живе, як багатобарвне життя (Збірник наукових праць); Західний «модернізм», таким чином, має майже магнетичну привабливість і водночас лякає, відштовхує (С. Павличко). У таких будовах прикметники розширюють інформативні можливості висловлювання: конкретизують зміст, виступаючи необхідним компонентом синтаксичної єдності.

Проте на відміну від текстів законодавчих, в обох підстилях наукового стилю задіяні не тільки відносні прикметники відіменникового походження, а й якісні прикметники, щоправда, переважають перші. Відносні прикметники в наукових текстах утворені від лексем загальнонаукових і пов’язаних із певними науками. Широко вживаними є прикметники: наукове (уявлення), рівносильні (перетворення), механічне (зруйнування), синтаксичний (статус), асептична (обробка). Якісні прикметники поодинокі: тісний (контакт), загальне (уявлення), пильна (увага), чітке (визначення), нове (значення), точне (означення).

Науковий стиль у формуванні наукової інформації достатньо послуговується використанням неподільних дієслівно-іменникових сполук передусім у ролі простого присудка, що підтверджує приклад на кшталт: Адже лексичний склад перебуває в безперервному русі внаслідок тісного зв’язку з позамовною дійсністю, що безперервно змінюється, і з вдосконаленням наших знань про неї, через що в лексиці дуже помітні процеси і явища, які в сучасній мові виявляють тенденції її розвитку... (Л. Лисиченко).

Неподільні дієслівно-іменникові сполуки в науковому стилі функціонують не тільки в ролі простих дієслівних присудків. Вони засвідчуються в складі дієслівного складеного присудка, як-от: Крім того, обертання якоря буксуючого двигуна з дуже великою частотою може призвести до його механічного зруйнування (В. Безрученко).

Науковому викладу, як зазначалося, не чужі односкладні речення. Тим, що в наукових книгах засвідчуються безособові речення, як-от: На основі детального аналізу піддано класифікації все те, що носило ознаки поетичності (Л. Білецький), − наукові підстилі не відрізняються від законодавчого підстилю. Але тим, що в наукових текстах виявляються поширеними односкладні інфінітивні, означено-особові (в узагальненому значенні), неозначено-особові речення, науковий стиль не схожий із законодавчо-правовими актами. Зразок інфінітивного речення: Звичайно, щоб дійти до остаточного визначення згаданих термінів і їх сутності ті історії становлення, словникових статей замало (Збірник наукових праць). Приклад означено-особового речення в значенні неозначено-особового: Робимо заміну: 2^х = z > 0, тоді z² − 6z + 8 = 0, z₁ = 2; z₂ = 4 (Із підручника). Неозначено-особові речення з головним членом, вираженим неподільною дієслівно-іменниковою сполукою, трапляються в книгах різних наук, як-от: а) у дослідженнях мовознавчих – У цій статті роблять перегляд традиційного погляду на узагальнюючі слова та однорідні члени як на одиниці, що тотожні за своєю синтаксичною функцією в реченні (Збірник наукових праць); б) у текстах технічних − ККД тягових трансформаторів завжди визначають тільки аналітичним методом, для чого проводять досліди холостого ходу і короткого замикання, з яких знаходять Р_о і Р_м.ном (останні називаються втратами короткого замикання) (В. Безрученко); в) у працях медичних − При підозрі на патологічний процес вказаної локалізації виконують цитологічне дослідження рідини, взятої шляхом пункції яєчника, або асцитичної рідини (І. Кайда).

Неподільні дієслівно-іменникові сполуки в зіставлюваних стилях відзначені і в ролі другорядних членів речення. Помітнішими за інші є висловлення з неподільною сполукою в ролі додатка: Спробуємо виконати рівносильні перетворення заданої нерівності, використовуючи міркування, аналогічні тим, що застосовувалися при розв’язуванні показниково-степеневих рівнянь (Із підручника); [...] він [Костомаров] закликав взятись за поміч народові в його освіті і виготувати для українського народу книжки наукові на його мові (Із підручника). Можливе використання неподільної дієслівно-іменникової сполуки як неузгодженого означення, наприклад: Саме валентісна специфіка дієслівного значення дала змогу надати йому синтаксичного статусу, тобто прирівняти до значення згорнутого речення і поставити дієслово-предикат на ієрархічну вершину реченнєвої структури (І. Арібжанова).

У науковому стилі, як і в законодавчо-правовому підстилі, неподільні сполуки функціонують також у складі дієприслівникових зворотів, як-от: ЛСВ багатозначного слова перебувають між собою в парадигматичних відношеннях, даючи можливість нам для кожного конкретного повідомлення вибирати один із них (Л. Лисиченко).

Відмінність у використанні таких форм у наукових підстилях від законодавчого підстилю полягає в тому, що в наукових текстах вони представлені значно частіше, ніж у правових документах, у яких дієприслівникові звороти надто рідкісне явище.

Не можна без застережень залишити погляд окремих дослідників щодо того, що в науковому стилі складові компоненти неподільних дієслівно-іменникових сполук не інверсовані. До раніше наведених прикладів додамо ще: а) у простому реченні – Однак, включивши до свого канону нові явища, українська література має шанс дістати «правильний розвиток» (С. Павличко); б) у складному реченні – [...] Справу фіксації слів і виразів української мови взяли на себе нечисленні представники української інтелігенції − вчителі, лікарі, письменники, які вели записи усного народного мовлення (В. Жовтобрюх); в) в інфінітивному реченні – До магнітних кіл двигунів пульсуючого струму природно ставити вимогу, щоб вони однаково добре проводили сталу і змінну складові магнітного потоку (В. Безрученко).

Прямий порядок слів правомірно визнавати однією з диференційних ознак наукового стилю: він забезпечує передачу наукової інформації без спеціального наголошення на окремих компонентах речення.

Однак у розміщенні складників неподільних дієслівно-іменникових сполук науковий стиль відрізняється від законодавчого підстилю тим, що в наукових текстах припускається інверсія іменника. Це засвідчено в простому двоскладному реченні: Асиміляції піддаються здебільшого приголосні (Збірник наукових праць); в односкладному: При роботі зі змнними лезами необхідно їх заміну проводити тільки стерильним затискачем (Із підручника); у складному: Великих труднощів зазнає хірург, коли доводиться бором або фрезою розділяти зуб на окремі частини (Із підручника). Інверсія стилістично виправдана: вона застосовується, коли виникає необхідність виділити смислову значущість, несуперечливість наукового положення, привернути увагу читача до того, про що йдеться. Це дозволяє не погодитися з категоричним визначенням прямого порядку розташування членів речення як диференційної ознаки наукового стилю [26, с. 181].

Значна частина неподільних дієслівно-іменникових сполук із віддієслівними, відприкметниковими й віддієприкметниковими іменниками, що функціонують у розглядуваних наукових підстилях, мають синонімічний дієслівний відповідник або відповідник у вигляді предикативного прикметника, дієприкметника, прислівника. Це означає, що вони взаємозамінні, як у прикладах: Складні петльові обмотки знаходять застосування в головних генераторах тепловозів (В. Безрученко) − Складні петльові обмотки застосовуються в головних генераторах тепловозів; Повстання Лесі Українки, а потім і її сестри Ольги проти церковного шлюбу, тяжка боротьба з матір’ю не знайшли відображення ні в культурному дискурсі часу, ні в біографіях, написаних і переписаних «цнотливою» чоловічою народницькою рукою (С. Павличко).

Але в проблемі надання переваги одному з синонімів у науковому тексті існують різні погляди, що знаходить відбиття в рекомендаціях щодо вживання/невживання зіставлюваних сполук. Так, одні з дослідників радять замість «розщеплених» присудків використовувати дієслова. Вони стверджують, що «...прагнення «розщепити» кожен присудок призводить до утворення позанормових словосполучень (прийти в негідність від рос. прийти в негодность, перебувати в суперечності з чим − від рос. находиться в противоречии с чем) або до штучного ускладнення викладу (привести до погіршення, привести до поліпшення). У наведених випадках прості дієслівні присудки − зіпсуватися, суперечити чому, погіршити, поліпшити − не нівелюють стилю, з одного боку, а з другого − надають висловлюванням семантико-синтаксичної прозорості. Хоч обидва присудки − і простий дієслівний, і «розщеплений» складений іменний − відповідають нормам української мови, все ж таки «дієслівність» української мови змушує віддавати перевагу простим присудкам» [40, с. 32].

Такий погляд не єдиний. Висловлюються застереження: у фаховій мові потрібно уникати надмірного «ннякання» і використовувати тестувати, опитувати замість здійснювати тестування, проводити опитування [48, с. 204–205]. Дехто висловлює невдоволення, що навчальні та наукові праці насичені такими висловами, як вести (а також здійснювати, проводити, реалізувати тощо) вимірювання (випробування, гартування, дослідження, зміцнення, нагрівання, розтягання тощо), які майже витіснили з ужитку правильне і стисле вимірювати, випробовувати, гартувати, досліджувати, зміцнювати, нагрівати, розтягати тощо [70, с. 12]. Зауваження слушні: не слід наповнювати текст калькованими сполуками (прийти в негідність) або стилістично невиправданим уживанням неподільних дієслівно-іменникових сполук (привести до погіршення). Треба піклуватись про урізноманітнення викладу відповідно до стилістичних вимог будови тексту і культури мовлення. Саме таке спрямування мають наведені вище цитати-застереження мовознавців.

При цьому, однак, не можна не враховувати важливих для книжних стилів властивостей неподільних сполук у точному, недвозначному оформленні висловлень. Тим-то зрозуміла думка тих учених, які зазначають, що вживання неподільних сполук у функції присудка замість одиничного дієслова «...пояснюється типовою для наукових текстів тенденцією до обережних, пом’якшених формулювань, до уникнення категоричних тверджень, обіцянок та ін.» [26, с. 182]. Цим і виправдовується використання неподільних сполук у науковому викладі інформації, якщо його супроводжує дотримання семантичних, культуромовленнєвих і стилістичних вимог будови тексту. Науковий стиль потребує застосування таких виразників змісту, які пов’язані з конкретністю формулювань, описовістю предикативної ознаки наукової інформації.

У науковому викладі важливо підкреслити не дію як таку, передавану полісемічним дієсловом, а констатувати факт, висновок або напрям у науковій доказовості. Цього можна досягти вживанням неподільної дієслівно-іменникової сполуки, значення якої вужче за значення окремого дієслова чи прикметника, дієприкметника, прислівника. Саме цим і зумовлене введення неподільних сполук як найбільш здатних задовольнити вимоги стилю. Як переконують факти, вони необхідні для передання конкретної дії. Це підтверджує розгляд прикладів. Так, у реченні: Навіть аналітичні статті використовують питальні конструкції, за допомогою яких журналісти виділяють, підкреслюють ту чи іншу думку, положення, а також входять у тісніший контакт зі своїми читачами, активно впливають на їхні розум і почуття [...] (Збірник наукових праць) − неподільну сполуку входять у контакт можна перетворити на дієслівний відповідник контактувати. Однак автор свідомо не використовує одиничне дієслово, тому що сполука і дієслово називають різні стадії процесу дії: дієслово позначає постійну дію, а сполука означає «розпочинати дію, переходити в певний стан». Саме це й прагне передати автор фрази, а задовольняє його прагнення неподільна дієслівно-іменникова сполука.

Як слушно зазначають дослідники, «сполучення «дієслово + іменник» широко вживають у значенні термінів, які точно кваліфікують те чи інше явище, наприклад: вчинити напад (юр.) не тотожне напасти; здійснити посадку (авіа.) не тотожне сісти; здійснити втечу (юр.) не тотожне втекти; давати присягу (військ.) не тотожне присягати. Усі наведені іменники у відповідних сполученнях − це терміни певної галузі» [66, с. 36]. На термінологічність окремих дієслівно-іменникових сполук указують й дослідники російської мови, наводячи приклади на зразок совершать колебания, сообщить ускорение, сообщить заряд, які мають термінологічне значення [28, с. 196].

Однак незважаючи на те, що для деяких неподільних сполук характерна певна фахова специфіка використання, визнати їх пов’язаними лише з певним підстилем, на думку науковців, немає достатніх підстав, оскільки більшість із них уживаються в інших стилях, хоч від цього їхня належність до сфери, в якій вони виникли, не втрачається.

Аналіз функціонування неподільних дієслівно-іменникових сполук у двох підстилях наукового стилю виявляє у використані цих одиниць низка суттєвих особливостей, які збігаються з тим, що відзначено в офіційно-діловому стилі. Вони зводяться до того, що в них: 1) активно вживаються неподільні сполуки; 2) представлені всі структурні моделі дієслівно-іменникових сполук з участю при дієсловах власне іменників, віддієслівних, відприкметникових і віддієприкметникових іменників; 3) неподільні дієслівно-іменникові сполуки виступають простим присудком, складовою частиною дієслівного складеного присудка, головним членом односкладних речень, додатком, неузгодженим означенням, граматичною основою дієприслівникового звороту; 4) засвідчується використання означення при іменнику. Проте, як свідчить дослідження, у текстах наукового стилю помітні деякі відмінності від офіційно-ділового стилю у вживанні неподільних сполук.

Відмінність їх у тому, що, по-перше, кожен із зіставлюваних підстилів характеризується наявністю дієслів та іменників, семантика яких відбиває специфіку законодавчого і наукового тексту, по-друге, у науковому стилі наявні відтворювані сполуки, характерні текстам певних наук, чого немає в законодавчо-правовому підстилі, по-третє, стилі розрізняє використання іменників: в офіційно-діловому переважають власне іменники, в науковому – віддієслівні іменники, по-четверте, в обох підстилях наукового стилю неподільні дієслівно-іменникові сполуки використовуються в ролі головних членів інфінітивного, означено- й неозначено-особових речень. У законодавчо-правовому підстилі неподільні сполуки не засвідчені в ролі головних членів означено- й неозначено-особових речень, по-п’яте, науковий стиль припускає інверсоване розташування іменника в дієслівно-іменниковій сполуці. Цим науковий стиль відрізняється від офіційно-ділового стилю, зокрема від законодавчо-правового підстилю.