51. Творчість т. Гарді. «Тесс з роду д’Ербервілів». Образ головної героїні. Проблематика роману.

Томас Гарді (англ. Thomas Hardy, 2 червня 1840, Аппер-Бокгвемптон, Дорсет — 11 січня 1928, Макс-Гейт поблизу Дорчестера) — англійський романіст, новеліст та поет.

Гарді — останній з представників епохи королеви Вікторії. Один з перших романів «Під деревом зеленим, або Меллстокський хор» (1872), Гарді випустив анонімно. Спочатку письменник дав йому назву “Меллстокський хор, або Сільські картинки в дусі голландської школи”, однак під час публікації замінив її на перший рядок пісні з комедії Шекспіра “Як вам це сподобається”, а пізніше відновив першопочаткову назву у підзаголовку. Усі три заголовки важливі для розуміння цього твору. У нього увійшли родинні спогади самого Гарді. Разом із цим цей “короткий” роман — перший із творів Гарді про патріархальний уклад, що минає, про добру стару Англію, яка здається під натиском нових, прагматичних сил. Ці картини з життя селян, написані поетично і з гумором, і навіть поразка меллстокських музик у їх боротьбі подана автором без гіркоти, хоча і не без суму.   

1874 року вийшов роман «Далеко від збожеволілої юрби», який зробив Гарді відомим письменником. Усього Гарді видав 25 найменувань: романів, збірників розповідей івіршів.

Більшість своїх романів і оповідань Гарді присвятив селянам. Цьому вибору середовища і обстановки він дав цікаве пояснення: «поведінка вищих класів маскується умовностями, й справжній характер не легко розгледіти; якщо його побачиш — зарисуєш суб'єктивно. У представників нижчих класів вчинок — пряме вираження внутрішнього життя, через що характер розкривається в поведінці і може бути зарисований». Описуючи трагічну долю своїх героїв, Гарді оголює соціальну основу психологічних конфліктів і виступає проти мертвотних моральних норм вікторіанської епохи. Але, звертаючись до протиріч дійсності, Гарді не бачить шляхів виходу. Дійсність пригнічує письменника, чим визначається загальний трагічний тон його творів. У «Тесс з роду д'Ербервіллів» (1891) — найкращому романі Гарді — чесна жінка, пішовши на злочин за своє щастя, гине на ешафоті; герої «Джуда непомітного» (1896) — жертви буржуазної моралі; герой «Мера Кестербріджа» (1886) прирікає себе на моральне самогубство.

Людина Томаса Гарді бореться з байдужими — не «добрими», але і не «злими» — силами, вона — в конфлікті з соціальним середовищем, своїми бажаннями і волею третіх осіб, і боротьбу цю майже завжди програє. Трохи особняком у ряді його романів стоїть ранній твір — сільська ідилія «Під деревом зеленим або Меллстокський хор». Серед збірок оповідань найкращі: «Вірші Вессексу» (1888), «Life's Little Ironies» (1894) — пройняті тим же песимізмом, що й романи. Гарді написав також триактну драму у віршах «Династія» (1904—1908) з епохи наполеонівських війн; вона цікава як спроба до відродження епопеї, але вигадлива і громіздка композиція прирекла цю спробу на невдачу. Найсильніші стороною творчості Гарді є аналіз трагічних конфліктів й опис англійської побуту. В царині мови він продовжує традиції англійських класиків і цілком належить XIX століттю.

есс була наївною, простодушною і, разом з тим, надзвичайно розумною. Коли вона дізналась про своє благородне походження, то не покладала ніяких надій на великі зміни в своєму житті. Але батьки все ж таки змусили її звернутися за допомогою до нововиявлених родичів. З моменту проживання дівчини в новій родині, починаються її біди та страждання. Її обдурив і звабив Алек д`Ербервілль. І далі її життєвий шлях складається з поневірянь, неприйняття суспільством. Тесс щиро покохала Енджела та вийшла за нього заміж, але коли той довідався про її минуле, то відмовляється від неї. В очах Енджела вона стала іншою людиною, і він не зміг пробачити їй цього перетворення. Він не зміг побачити душевної краси та чистоти дівчини, яка не здатна була на обман та вірила в справжню любов. Енджел керувався не почуттями, а жорстокими забобонами, законами і мораллю суспільства, тому і не пробачив їй. Він покидає дружину і від’їжджає до Бразилії. Тесс важко працює, її переслідує Алек. Через безвихідь вона поєднує з ним своє життя, але вбиває його, заради того, щоб все таки бути з коханою людиною, своїм чоловіком, який нарешті повертається до неї. Тесс і Енджел ховалися від поліції, але наприкінці роману їх знайшли, і Тесс було страчено.

Упродовж роману Тесс змінюється, змінюється і її сприйняття світу. У першій фазі твору вона постала перед нами простою безтурботною дівчиною, яка стає у подальшому серйозною жінкою, яка філософськи відноситься до смерті, сприймає її як визволення.

Чому стільки страждань випало на долю бідної, ні в чому не повинної дівчини? Адже її чистій душі чужі пристрасть, інтриги, помста… Можливо, всі ці страждання не є випадковістю, або долею, визначеною небесами. Можливо, єдиною бідою дівчини є те, що вона народилася селянкою. Адже, справа не лише в тому, що існувала «подвійна» норма моралі: для чоловіків і жінок. Лють у поборників моралі визвало те, що «чистою жінкою», що протистоїть зіпсованим представницям еліти, стала дівчина з народу, яка працює на фермі, заробляючи собі на життя.

Таким чином, протягом всього роману ми бачимо, як наївна, слабка сільська дівчина перетворювалася на вільну, сильну духом жінку, яка згодом змогла боротися за своє кохання, і через це її було страчено за законами Англії того часу.

Перспективою подальшого дослідження може бути лінгвостилістичний аналіз образу головної героїні роману.

Ось як автор описує свою героїню: «Тесс Дарбейфілд була лише посудиною емоцій, не забарвлених досвідом ... Пухкі червоні губи ... ще не були твердо окреслені ... В особі її все ще таїлося щось дитяче ... Незважаючи на її яскраву жіночність, щоки її інший раз наводили на думку про дванадцятирічній дівчинці, сяючі очі - про дев'ятирічної, а вигин рота - про п'ятирічну крихті ». Вона наївна і по-дитячому простодушна, але в той же час вона досить розумна. Вона не плекає жодних ілюзій, коли дізнається новину про шляхетське походження свого роду, скоріше, навпаки. Цим вона різко відрізняється від своїх простодушних батьків, які посилають її за допомогою до уявного родича. Тесс стає жертвою обману - її спокушає Алек д'Ербервілль. З цього моменту починається трагедія героїні - весь її життєвий шлях складається з поневірянь, її не розуміє суспільство. Вона виходить заміж за Енджела, але коли той дізнається про її минуле, то відмовляється від неї. «Ти була однією людиною, тепер ти - інша. Господи, чи можна пробачити чи не пробачити таке жахливе перетворення? », - Вигукує Енджел. Але насправді, він побачив тільки зовнішнє - нав'язану суспільством мораль, не розуміючи того, що Тесс зберегла свою душевну чистоту, він вважав, що вона прикидалася і обманювала. Насправді ж героїня не здатна на обман, вона просто щиро вірила в любов, яка здатна все зрозуміти і пробачити.

Після того, як героїня розлучається зі своїм чоловіком, вона багато що зазнає - і найважчу роботу, і переслідування Аліка. Від безвиході вона знову повертається до цієї людини, врешті-решт вбиває його, коли до неї - занадто пізно - повернувся Енджел. В кінці роману Тесс стратять.

Героїня Гарді наділена рідкісним чарівністю, її образ особливо зворушує читача. У радощах і стражданнях жіночої душі, полум'яної і самовідданої, але легко вразливою, беззахисною перед грубою силою,. Висловилися і його затьмарена сумом захопленість, і переповнювали його гіркоту і обурення. Багато англійських романісти, попередники Гарді, писали про падіння жінки, робили гіркі спостереження, будівшіе совість, розбурхували думку. Однак ніхто з них не пов'язав з цією темою стільки кричущих питань, не зачепив так різко хворе місце, не висловив такого жорсткого докору суспільству. Він свідомо назвав Тесс «чистої жінкою» і заявив, що говорить тільки правду: «Я додам тільки, що книга писалася з усією щирістю і являє собою спробу втілити в художню форму ланцюг істинних подій; що ж стосується думок і почуттів, в ній містяться, то нехай надмірно манірний читач, який не виносить, коли вголос говорять те, що в наші дні думають і відчувають все, - нехай він згадає стільки разів процитоване вислів: "Як не образлива істина, все ж таки краще оголосити її, ніж приховати ». Про нібито« занепалої »,« підлої наймичці »Тесс Гарді пише захоплено, милуючись красою і піднесеністю її почуттів, з презирством відштовхуючи вкорінені в суспільстві святенництво, цинізм і забобони, церковні та станові установки. Врешті-решт, виховання Тесс, її повне незнання і наївність, а не вона сама була винна в тому, що її спокусив Ербервілль.

Тесс - персонаж трагічний. Проте ні пристрасть, ні вольове устремління, що ламає перешкоди, що зіштовхують суперечливі інтереси, не володіють нею. Душевна чистота - привабливе і невинне властивість - ось її пафос. Вона готова страждати, покірно переносить всі позбавлення долі, займається найважчою роботою, терпить глузування. Здавалося б, немає місця для трагічного конфлікту. Але саме це властивість, небажання Тесс поступитися своєю правотою, піти на поступки, хоча б і обіцяють вигоду, надають її положенню особливий драматизм. Вона не хоче змушувати Ербервілля одружитися на ній - адже вона його не любить. Вона не може послідувати порадою своєї матері і збрехати Енджелу, вона щиросердно все йому розповідає, вірячи в нього і його любов.