Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді на самостійне.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
84 Кб
Скачать
☆
  1. Наукові школи менеджменту (школа наукового управління та школа соціальних систем)

Термін «наукове управління» ввів Ф.У.Тейлор (1856-1915), Дослідження, які також увійшли до складу школи, пов'язані з працями Френка (1868-1924) і Ліліан Гілбретів (1878-1972), які займалися працями з удосконалення рухів робітників. Вони заклали фундамент для сучасної розробки стандартів праці, а також принципів його стимулювання за допомогою заробітної платні. Ці дослідники вважали, що, використовуючи спостереження, вимірювання, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всього трудового процесу.

До механізмів реалізації менеджменту Ф.Тейлор відносив: хронометраж; стандартизацію знаряддя праці та інструментів, а також вивчення виконання певного виду роботи на підставі аналізу рухів людини; відокремлення функції планування; розробку інструкційних карток для робітників; диференціювання тарифів тощо.

Методологія наукового управління трудовими процесами ґрунтувалася на аналізі змісту праці і виявленні основних складових її компонентів.

Внесок школи наукового управління: використання наукового аналізу стосовно визначення найкращих методів виконання завдання; добір людей до виконання певних завдань та спеціальне навчання їх; забезпечення робітників певними ресурсами, необхідними для досягнення мети; систематичне використання матеріального стимулювання щодо підвищення продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал; застосування прийомів управління міжособовими відносинами для підвищення ступеня задоволення потреб та продуктивності праці.

Засновником класичної школи управління вважається Фредерик Уінслоу Тейлор. До Тейлора двигуном підвищення продуктивності праці був принцип «пряника» - скільки зробиш, стільки й отримаєш. Однак даний підхід до кінця 19 – початку 20 століття вичерпав себе.

Наукове управління найбільш тісне зв'язано з роботами Ф.У. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Ганта.

Наукове управління не зневажало людським фактором. Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалася також можливість невеликого відпочинку і неминучих перерв у виробництві. Так що кількість часу, виділювана на виконання певних завдань, була справедливо встановлена. Це давало керівництву можливість установити норми виробництва, що були виконані, і платити додатково тим, хто перевищував установлений мінімум. Ключовим елементом у даному підході було те, що люди, які робили більше, винагороджувалися більше.

  1. Наукові школи менеджменту (теорія ідеальної бюрократії та школа людських стосунків)

Сформував теорію «ідеальної бюрократії» відомий німецький соціолог Макс Вебер (1864–1920 рр.). Як особливий соціальний прошарок,що спеціалізується на управлінні, бюрократія зародилась ще до нашої ери і з тієї пори, підкреслював вчений, залишається незмінним атрибутом класового суспільства.

Сутність теорії М. Вебера складають такі поняття:

  • чіткий розподіл праці, що веде до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;

  • ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

  • наявність взаємопов’язаної системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань;

  • відсутність непорозуміння в міжособових стосунках;

  • організація найму на роботу в суворій відповідності до технічних кваліфікаційних вимог, а також захист службовців від безпідставних звільнень;

  • стратегія довгострокового найму співробітників;

  • рух нагору в середині організації на підставі компетентності і широких знань, що набуваються з вислугою років.

Переваги бюрократії полягають в створенні раціональних структур з широкими можливостями їх універсального застосування,а недоліки – у формуванні тенденції нівеліювання людей. В цілому ж формалізм бюрократії призвів до розповсюдження спрощених схем управлінської праці.

Школа людських відносин базувалася на розробці й застосуванні соціально-психологічних аспектів менеджменту, тобто управління трудовим колективом здійснювалося з позиції психології і людських відносин.

Основоположниками цієї школи можна назвати вчених Елтона Мейо (1880-1949), Вальтера Ділла Скотта (1869-1955), Мері Паркер Фоллетт (1868-1933), Абрахама Маслоу (1908-1970), П. М. Кержінцева (1881-1940) та інших.

Школа людських відносин у розвитку менеджменту утвердилася як реакція на обмеженість раціоналізму в системі управління. В основу людських відносин були покладені досягнення психології, соціології та ін. Цей напрям в розвитку управлінської науки пов'язаний з переходом у господарській діяльності від екстенсивних методів до інтенсивних і зростанням значення людського чинника. Основна увага була звернута на те, що людина як активний суб'єкт діяльності - це особистість,

В сучасних умовах психологічні чинники, соціальні цінності вважаються не менш важливими, ніж інженерно-технічні.