Балансова форма звіту корпорацій (баланс). Балансове рівняння. Як форма фінансової звітності, балансова форма звіту інформує:

- з одного боку, про види та вартість економічних ресурсів, які можуть використовуватися компанією для отримання нею економічної вигоди і тому є її активами (assets);

- з другого, - про види джерел фінансування активів, їх вартісний еквівалент та правовідносини, що виникають при їх залучені. Одні джерела, які передбачають обов’язковість їх повернення компанією, класифікуються як зобов’язання (liabilities), інші, що відображають залишкову вигоду акціонерів (тобто власників компанії) у вартості активів після вирахування зобов’язань (owners’ equity, або equity), в Україні прийнято називати “власний капітал”, який відомий ще як “чиста вартість“ (net worth).

Обидві частини балансової форми звіту дорівнюють одна одній (балансуються) і утворюють, так зване, рівняння балансу (балансове рівняння):

Активи = Зобов’язання + Власний капітал.

Балансова форма звіту, відображаючи, з одного боку, стан активів компанії, а, з другого, її зобов’язань та власного капіталу, характеризує фінансову позицію компанії на конкретний момент часу. Фінансова позиція компанії є вирішальною у розробці та реалізації її стратегії. Вважається, що компанія, у якої на поточний момент немає належного менеджменту або виробничих ресурсів, але є достатній фінансовий потенціал, досить легко може придбати людські та виробничі ресурси, що необхідні для втілення будь-якої стратегії. І навпаки, фінансово слабка компанія, прагнучи зростати, тим не менш постійно наражатиметься на труднощі виживання.

Малюнок 3.2. дає загальне уявлення про складові активів, зобов’язань та власного капіталу, а також нетто працюючий капітал. Оскільки величина останнього є надзвичайно важливим показником ліквідності, у балансових формах звіту багатьох європейських та деяких американських компаній він показується окремим рядком під назвою “нетто працюючий капітал”, “працюючий капітал” або “нетто поточні активи”.

Активи. Економічні ресурси тільки тоді класифікуються як активи компанії, якщо вони одночасно відповідають наступним трьом вимогам: (1) контролюються компанією, і, при цьому, не обов’язково є її власністю, (2) є результатами минулих подій або господарських операцій і (3) від їх використання компанія очікує одержати у майбутньому економічну вигоду.

З точки зору ринків, на яких обертаються активи (товарні ринки, фінансові ринки), розрізняють фінансові, матеріальні та нематеріальні активи. Фінансові активи представлені у формі (1) грошей як на банківському розрахунковому рахунку, так і в касі компанії та (2) різного роду фінансових інструментів. Нематеріальними активами є об’єкти інтелектуальної власності, інші аналогічні права та так званий гуд-віл. Всі інші активи розглядаються як матеріальні, і до них належать запаси, земля, будівлі та споруди, обладнання тощо.

З точки зору тривалості використання активи поділяються на короткострокові (відомі ще як поточні, оборотні) та довгострокові (відомі ще як постійні, непоточні, необоротні або основні). Поточними активи вважаються такі, які передбачається реалізувати чи спожити протягом операційного циклу, або протягом одного року, якщо цей цикл довший ніж один рік. До них належать гроші на банківському рахунку та в касі підприємства, дебіторська заборгованість, запаси сировини, напівфабрикатів та готової продукції, інвестиції тривалістю до одного року. Решта активів належить до довгострокових. Довгостроковими є активи, що не реалізуються і не споживаються впродовж одного операційного циклу (або одного року). До них належать земля, будівлі, машини та обладнання, які фірма купує для організації виробничого процесу, а не для перепродажу. У цю групу входять і нематеріальні активи.

Операційний цикл (нормальний операційний цикл) дорівнює середній тривалості часу від моменту придбання продукції для її використання у виробничому циклі або реалізації - до її продажу в обмін на гроші або їх еквіваленти, що легко обертаються в гроші.

Зобов’язання. До зобов’язань компанії належить заборгованість, яка відповідає одночасно наступним вимогам: (1) вона виникла внаслідок минулих подій або господарських операцій, (2) погашення її призводить до відпливу з компанії ресурсів, що можуть принести їй економічну вигоду. Погашення зобов’язань може здійснюватись шляхом грошової оплати, передачі кредитору інших (не грошових) активів та надання послуг. Існує можливість обміну зобов’язань на власний капітал, а також реструктуризації заборгованості шляхом заміщенням одного зобов’язання іншим.

Розрізняють зобов’язання короткострокові (поточні) та довгострокові (непоточні). Поточними є зобов’язання, які мають погашатись протягом операційного циклу, або протягом одного фінансового року. До них належать короткострокові банківські та торгові кредити, нараховані але не сплачені податки та інші обов’язкові платежі, нарахована але не сплачена заробітна плата, нараховані але тне сплачені дивіденди тощо. До поточних зобов’язань відносять і відсотки по довгостроковій заборгованості, що плануються до сплати упродовж поточного фінансового року. Поточні зобов’язання мають погашатись за рахунок поточних активів.

Довгострокові зобов’язання це такі, період погашення яких довше операційного циклу або фінансового року. До них належать зобов’язання по довгостроковому банківському кредиту, довгострокових векселях, облігаціях, іпотеці, пенсійних виплатах. Довгострокові зобов’язання, як правило, погашаються за рахунок довгострокових активів.

Власний капітал. Існує дві концепції капіталу: фізична та фінансова. З позицій фізичної концепції власний капітал розглядається як виробничі потужності компанії, що оцінюються, наприклад, кількістю одиниць випущеної за день продукції. Фінансова звітність компанії базується на фінансовій концепції капіталу, яка виходить з того, що діяльність компанії пов’язана з інвестуванням грошей або купівельних спроможностей. У цьому контексті власним капіталом є кошти, які належать компанії на правах власності і використовуються нею для формування певної частини її активів (чистих активів). Власний капітал компанії розглядається як еквівалент її чистих (нетто) активів, які, у свою чергу, розраховуються як різниця між активами та зобов’язаннями компанії.

Джерелами формування власного капіталу є:

• внески засновників компанії та інвестицій інших акціонерів (випущені компанією акції можуть придбаватись не тільки засновниками);

• кошти, зароблені компанією упродовж її господарської діяльності (прибуток, що утримується компанією після сплати податків та дивідендів, retained income - нерозподілений прибуток).

Про що «говорить» баланс корпорації. Нагадаємо, що балансова форма звітності надає інформацію станом на звітну дату про вартість та види активів компанії, її зобов’язання (показуючи скільки компанія винна, і належить ці суми сплатити протягом року, чи пізніше), а також про вартісний еквівалент та структуру власного капіталу (залишкової вигоди, або інтересу акціонерів у активах компанії). Комбінація такої інформації дозволяє оцінити фінансову позицію компанії, її фінансову потужність та відносну ліквідність її активів станом на конкретну дату.

Аналізуючи баланс, його не слід переоцінювати і необхідно пам’ятати, що він є лише однією з форм звітності компанії. У ньому подається обмежена інформація, на конкретну дату, і, як правило, в момент його аналізу, фінансова позиція компанії відмінна від відображеної у балансі.

Відомо дві форми балансової звітності: (1) традиційна, так звана, облікова форма, де інформація про активи розміщується ліворуч, а зобов’язання та власний капітал праворуч; (2) звітна форма, де таж сама інформація розміщується у вертикальній послідовності. Остання форма балансу зручна для порівняльного аналізу.

Існує строга логічна послідовність розміщення видів активів та зобов’язань, яка залежить від ступеню ліквідності активів та тривалості зобов’язань. Одні країни (США, Канада) спочатку подають інформацію про найбільш ліквідні активи, а далі в міру зменшення ліквідності йдуть інші їх види; відповідно і зобов’язання розміщуються спочатку поточні, а потім довгострокові. Інші країни (Великобританія) дотримуються протилежної послідовності: від найменш ліквідних до найбільш ліквідних активів, а зобов’язання – від довгострокових до поточних.

Існують різні підходи і до послідовності відображення зобов’язань та власного капіталу. Компанії більшості західних країн спочатку подають інформацію про зобов’язання, а нижче – про власний капітал.

Приклад балансового звіту корпорації. Розглянемо балансовий звіт акціонерної компанії Microsoft Corporation за 2006 рік. Фінансовий рік цієї компанії починається 1 липня, а завершується 30 червня.

Баланс Microsoft Corporation ( млн. дол. США)

	30. 06. 2005 р.	30.06.2006 р.
Активи Поточні: Гроші та їх еквіваленти Короткострокові інвестиції	4851 32 900	6714 27 447
Разом гроші та короткострокові інвестиції Дебіторська заборгованість Запаси Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом Інше	37 751 7180 491 1701 1614	34 161 9316 1478 1940 2115
Разом поточні активи Нерухомість та обладнання Фінансові та інші інвестиції Гудвіл Нематеріальні активи Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом Інші довгострокові активи	48 737 2346 11 004 3309 499 3621 1299	49 010 3044 9232 3866 539 2611 1295
Разом активи Зобов’язання та власний капітал Поточні зобов’язання: Кредиторська заборгованість Нарахована заробітна плата Податок на прибуток Короткострокові неодержані надходження Боргові цінні папери до сплати Інше	70 815 2086 1662 2020 7502 - 3607	69 597 2909 1938 1557 9138 3117 3783
Разом поточні зобов’язання Довгострокові незароблені доходи Інші довгострокові зобов’язання Власний капітал: Звичайні акції та сплачений капітал – дозволено до випуску 24 000, емітовано 10 710, знаходиться в обігу 10 062 акцій Нерозподілений прибуток, в тому числі накопичений	16 877 1665 4158 60 413 (12 298)	22 442 1764 5287 59 005 (18 901)
Разом власний капітал	48 115	40 104
Разом зобов’язання та власний капітал	70 815	69 597

Звіт про прибутки та збитки.

Звіт про прибутки та збитки (звіт про прибутки, звіт про фінансові результати) дозволяє користувачам оцінити фінансові результати діяльності компанії, тому часом його називають звітом про фінансові результати і вважають найважливіший у системі фінансової звітності. Адже при розгляді планів або звітів виконання будь-якого проекту, одним із перших виникає питання: “Який результат діяльності?“, або “Яким є нижній рядок?“ (“What is the bottom line?”). На ці запитання дає відповідь саме звіт про прибутки та збитки.

Прибуток та збиток, які є показниками ефективності діяльності компанії, у свою чергу, є результатом співставлення її доходів та витрат. До доходів компанії належать лише ті, що є (1) результатом надходження нових або зростання вартості вже існуючих у неї активів, (2) виникають внаслідок зменшення її зобов’язань, (3) вони не пов’язані із збільшенням акціонерного капіталу і (4) призводять до збільшення її власного капіталу. Витрати компанії є результатом (1) вибуття чи зменшення вартості її активів, (2) зростання її зобов’язань, (3) вони не пов’язані з розподілом прибутку між акціонерами і (4) спричинюють зменшення її власного капіталу.

Валовими продажами є загальна сума надходжень компанії від реалізації її продукції та надання послуг. Нетто-продажі є результатом відрахувань від валових продажів (а) вартості повернених компанії неякісних товарів та витрати на компенсацію покупцю збитків, (б) знижок (дисконтів), що надаються покупцям у разі дострокової оплати ними рахунку або за умови здійснення оплати протягом певного періоду, (в) витрат на доставку товарів покупцеві.

У компанії можуть виникати доходи не від основної діяльності (наприклад, доходи внаслідок переоцінки вартості довгострокових активів), які у звіті про прибутки та збитки слід подавати окремо. Витрати компанії поділяють на постійні та змінні. Величина постійних витрат прямо не залежить від обсягу виробленої (реалізованої) продукції і може включати: рентні платежі, оплату електроенергії, вартість допоміжних матеріалів, нагляду, контролю, технічного обслуговування, ремонтних робіт, реклами, реалізаційні витрати, деякі суми амортизації.

Змінними витратами вважаються ті, що безпосередньо пов’язані з виробництвом (у виробничих компаніях) та реалізацією (у торгових компанії) продукції, і тому їх обсяг змінюється майже прямо пропорційно змінам обсягу виробленої (реалізованої) продукції. До них відносять: заробітну плату працівників, зайнятих на виробництві (реалізації) продукції; амортизацію будівель, машин та обладнання, задіяних у цьому процесі; вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що використовуються для виготовлення продукції; вартість товарів для реалізації (якщо це торгова компанія); тощо.

Змінні витрати поділяють на прямі та непрямими. Непрямі змінні витрати дорівнюють різниці між загальною сумою змінних витрат та вартістю прямих витрат праці й матеріалів. Вони можуть включати: непрямі матеріальні витрати (вартість клею, цвяхів, інших другорядних елементів); оплата непрямих витрат праці (заробітна плата інспекторів, контролерів, охорони, швейцарів тощо); амортизація будівель, машин та обладнання, не пов’язаних безпосередньо з виробничим процесом (зауважимо, що амортизація офісних меблів належить до постійних витрат); додаткові виплати за колективними угодами (безкоштовне медичне обслуговування, субсидії для їдалень); відрахування у фонд соціального страхування; інші страхові платежі.

Кожній компанії залежно від галузі діяльності слід самостійно визначати перелік постійних та змінних витрат, а також поділ змінних на прямі та непрямі витрати, що має закріплюватися в її обліковій політиці.

Групування доходів та витрат у звіті про прибутки. Витрати можуть подаватись у звіті про прибутки та збитки у розрізі (1) характеру витрат або (2) їхніх функції. Групування статей витрат різними способами дозволяє отримати альтернативні варіанти оцінки фінансових результатів діяльності компанії. Вибір способу групування залежить як від історичних та галузевих чинників, так і від самої компанії.

Групування за методом характеру витрат у звіті про прибутки та збитки виглядатиме наступним чином:

Дохід від реалізації		Х
Інший дохід		Х
Зміни запасів готової продукції та незавершеного виробництва	Х
Використана сировина та матеріали	Х
Витрати на персонал	Х
Амортизаційні витрати	Х
Інші витрати	Х
Звичайні витрати всього		(Х)
Прибуток від звичайної діяльності		Х

Використання методу функцій витрат, який ще відомий як метод “собівартості реалізованої продукції“, передбачає надання інформації у звіті про прибутки та збитки у такій формі:

Дохід від реалізації	Х
Собівартість реалізованої продукції	(Х)
Валовий прибуток	Х
Інший дохід від звичайної діяльності	Х
Витрати на збут	(Х)
Адміністративні витрати	(Х)
Інші витрати	(Х)
Прибуток від звичайної діяльності	Х

Компанії, які подають у звіті витрати за функціями мають розкривати додаткову інформацію про характер витрат, включаючи амортизаційні витрати та витрати на персонал.

Отже операційний прибуток (тобто такий, що отриманий в результаті основної діяльності), дорівнює доходам компанії за мінусом її змінних та постійних витрат.

Окрім основної компанія може здійснювати інвестиційну та фінансову діяльність, результати якої у звіті про прибутки мають відображатись окремо. Після операційного прибутку у звіті показують фінансові витрати.

Потім подається інформація про дохід від асоційованих компаній, тобто таких, в яких компанія, звіт якої розглядається, має суттєвий вплив і які не є ні її дочірнім, ні спільним підприємствами.

Відрахування від операційного прибутку фінансових витрат та додавання доходів від асоційованих компаній отримуємо прибуток до сплати податку.

Далі показується сума податку на прибуток, величина якого береться за даними податкового обліку. Після відрахування від прибутку до сплати податку суми податку на прибуток маємо прибуток (збиток) після сплати податку.

Якщо компанія, звіт якої розглядається є материнською і в її фінансових стосунках з дочірньою компанією має місце частина прибутку та активів дочірнього підприємства, яка не належить прямо або непрямо (через дочірні підприємства) нашій материнській компанії (частка меншості), то ця частка має показуватись у звіті про прибутки та збитки окремо. Як правило її подають після прибутку (збитку) після оподаткування.

Про що «розповідає» звіт про прибутки та збитки. Різниця між прибутком після оподаткування та часткою меншості дає інформацію про чистий прибуток (збиток) компанії.

За рішенням загальних зборів акціонерів частина чистого (нетто) прибутку компанії може витрачатись на виплати дивідендів, а залишок буде нерозподіленим прибутком звітного періоду (прибутком, що утримується компанією), який знайде відображення у балансовій формі звітності у розділі “Власний капітал“.

У звіті про прибутки та збитки або у примітках до нього має розкриватись сума дивідендів на акцію, оголошена чи запропонована за звітний період.

Хоча величина прибутку (збитку) є суттєвим мотивом у прийнятті інвестиційних чи менеджерських рішень, важливо оцінити адекватність цих фінансових результатів. Тому у звіті про прибутки та збитки узагальнюється та подається інформація таким чином, щоб можливо було визначити: Скільки коштувало компанії отримання кінцевого результату? Яка структура її витрат? Який ступінь ризику? Це дозволяє користувачу прийняти оптимальне для нього рішення.

Приклад звіту про прибутки (збитки) корпорації. Розглянемо звіт про прибутки компанії Microsoft Сorporation за 2006 фінансовий рік, фінансовий рік закінчується 30 червня.