2. Поняття збитків, їх склад. Відшкодування збитків

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди       1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.       2. Збитками є:       1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);       2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).       3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.       Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.       4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання

     1. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

     2. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

     3. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

     4. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

2. Вина як умова відповідальності. Значення вини у договірній відповідальності.

Вина - це певне психічне ставлення особи до сво­єї неправомірної поведінки та її наслідку. Вина є суб'єктивною умовою відповідальності. Застосовування цього поняття в цивільному праві має свої особливості.

У кримінальному праві діє презумпція невинності, а у цивільному презумпція винності боржника. Відсутність власної вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність.

Кримінальне право надає великого значення розрізненню форм вини - з умислу чи необережності. В цивільному праві форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності. Істотного значення встановлення вини набуває лише у разі невиконання зобов'язання з вини кредитора.

Цивільно-правова відповідальність не настає у разі відсутності складу правопорушення, крім випадків, коли боржник не звільняється від відповідальності за відсутності вини.

Загальними підставами звільнення від цивільно-правової відпові­дальності є випадок і непереборна сила.

2. Підстави звільнення від відповідальності.

1. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

 Коментована стаття встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Під випадком ("casus") в практиці розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа.

Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор).

Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності (таяння снігу в горах, щорічні сезонні мусонні дощі тощо), а екстраординарна подія, яка не є звичайною (детально див. коментар до ст. 263 ЦК).

Коментована стаття встановлює також перелік подій, настання яких не буде вважатися випадком, а отже не звільняє особу, що порушила зобов'язання, від відповідальності. До таких подій відносяться:

- недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (кредитор не має нести негативні наслідки відносин між боржником та його контрагентами);

- відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання (вступаючи у договірні відносини, боржник несе відповідні ризики та має замінити відсутні товари на інші або вчиняти інші заходи щодо належного виконання зобов'язання);

- відсутність у боржника необхідних коштів (дана обставина слідує із загального розуміння грошей як родових речей і відомого ще з римських часів постулату, що "рід не гине". Отже незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання).