2. Економіка Німеччини у 1930-1939 рр.

У Німеччині економічна криза 1929—1933 рр. виявилася особливо гостро. Обсяг промислового виробництва скоротився майже на 50 %, реальна заробітна плата становила половину офіційного прожиткового мінімуму. Чисельність безробітних перевищувала 7 млн. чоловік. Уряди були неспроможні подолати економічні та соціальні наслідки кризи.

Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 році виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад 30 тисяч дрібних виробників. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми. Назрівав соціальний вибух. План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Під керівництвом американського банкіра Юнга був вироблений новий репараційний план для Німеччини. План Юнга передбачав:

• Суттєве зменшення репараційних платежів у Німеччині;

• Зняття будь-якого контролю з боку Атланти за економікою Німеччини;

• Достроково припиняється окупація Рейнської області;

• Шахти Саарської області повертаються Німеччині;

• Німеччина з мовчазної згоди США (президента Гувера) у 1932 році відмовилася від сплати репарацій- будь-яких і будь-кому.

Таким чином, Німеччина сплатила набагато менше, ніж мала.

1932 р. президентом Німеччини вдруге був обраний Пауль Гінденбург. Політична криза в країні загострювалася. Кожна із трьох основних політичних сил (нацисти, комуністи і соціал-демократи) закликала своїх прихильників "на вулиці".

1933 р. президент призначив канцлером Адольфа Гітлера. Прийшовши до влади, нацистська партія розпочала будувати унітарну державу: землі позбавлялися федерального статусу, ландтаги так само, як і Рейхстаг, втрачали право контролювати виконавчі органи. Відповідно до закону про перебудову імперії ліквідувалися всі земельні виборні органи, а землі підпорядковувалися безпосередньо імперському кабінету.

У країні були створені таємна поліція (гестапо), концентраційні табори для утримання небажаних режиму осіб, були скасовані основні політичні права громадян — свобода слова, зборів, недоторканність житла, таємниця листування.

Лише наприкінці 1933- на початку 1934 почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

У серпні 1934 р. після смерті президента Гінденбурга, Гітлер проголосив себе фюрером і рейхсканцлером.

Протягом 1933—1935 рр. було прийнято ряд законів, що встановили державне регулювання економікою. Створювалися "імперські групи" з управління промисловістю, енергетикою, торгівлею, транспортом, банківською справою. Різко зросла мілітаризація країни. У 1936 р. було прийнято 4-річний план розвитку німецької індустрії, підпорядкованої військовим цілям.

Зовнішньополітична програма нацистів з самого початку була спрямована на перегляд Версальського договору. На час приходу нацистів до влади Німеччина вже не платила репарацій, була учасником Локарнських угод, що гарантували стабільність в Європі, членом Ліги Націй. Однак у 1933 р. Німеччина вийшла із Ліги Націй.

В кінці 30-х років Німеччина перетворилась у найсильнішу європейську державу: за промисловим виробництвом випереджувала Англію і Францію, мала найсильнішу армію в Західній Європі. Це стало підвалинами початку нової війни.